Постанова № 75904141, 14.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 757/16954/18-а Суддя (судді) першої інстанції: Литвинова Ірина Валеріївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до поліцейського Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука Олега Віталійовича про визнання дій протиправними скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до поліцейського Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука Олега Віталійовича, в якому просив визнати постанову серії ВР № 258308 від 31 березня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 статті 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн., протиправною та скасувати її, стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 5950 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 03 липня 2018 року даний адміністративний позов - задоволено частково.

Скасовано постанову від 31 березня 2018 року серії ВР № 258308 про накладення штрафу у розмірі 1020 грн. 00 коп. на ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 статті 122 КУпАП.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 5950 грн.

Відмовлено у задоволенні вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, не доведено обставини, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що інспектором як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються позивачем, не надано будь-яких доказів правомірності свого рішення про притягненню позивача до адміністративної відповідальності та не надано належних доказів фіксації факту порушення позивачем правил дорожнього руху.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 31 березня 2018 року відповідачем відносно позивача винесена постанова серії ВР № 258308 в справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цією постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що правопорушення полягало в наступному: 31 березня 2018 року о 14 год. 30 хв. позивач, керуючи транспортним засобом «Fiat 3702» (д. н. з. НОМЕР_1) за адресою: м. Київ, вул. Басейна, здійснив зупинку транспортного засобу у зоні, що позначено відповідним дорожнім знаком 5.38 з додатковою табличкою 7.17 розділ 33, додаток 1 до Правил дорожнього руху, на якому дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 5 статті 122 КУпАП.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття вказаної постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).

Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.8.1 ПДД регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідним дорожнім знаком 5.38 з додатковою табличкою 7.17 розділ 33, додаток 1 до Правил дорожнього руху позначено, що дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Частиною 5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 5 статті 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч. 2 статті 258 КУпАП).

Відповідно до ч. 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень статті 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП.

При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст.

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

У згаданому Висновку НКР дійшла висновку: під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним.

Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення статті 258 КУпАП не розповсюджувалися на статтю 122 КУпАП.

Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги статті 258 КУпАП.

Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, статті 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 статті 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення.

Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, Висновку, рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.

При цьому, положення ст.ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.

Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначалося вище, позивач, керуючи транспортним засобом «Fiat 3702» здійснив зупинку транспортного засобу у зоні, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції посилається на те, що особа, яка складала постанову, не прийняла до уваги пояснення позивача щодо відсутності в його діях умислу на скоєння адміністративного правопорушення та, що вказана зупинка була вимушена у зв'язку із несправністю автомобіля. Разом з тим, дане твердження нічим не підтверджується, зокрема, самим позивачем ані в позові, ані в запереченні на відзив нічого не зазначено про причини зупинки та їх поважність. Більше того, сам позивач не заперечує факту зупинки в неналежному місці.

Також, суд першої інстанції посилається на відеозапис, який вівся нагрудною камерою відповідача, за яким обставини, на які він посилається не підтверджуються, оскільки запис не цілісний і має перерви у часі. Апеляційний суд критично ставиться до такого посилання, оскільки матеріали справи ніякого відеозапису не містять, а відповідач надав з цього приводу відповідь, згідно якої наразі запису розглядуваної події не існує.

Також суд звернув увагу на розбіжності у моделі та державному номерному знаку транспортного засобу, про який вказав позивач - «Fiat 500L» (д. н. з. НОМЕР_2), та у відзиві, поданому представником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - «Fiat 3702» (д. н. з. НОМЕР_1). З наявних матеріалів справи не можливо встановити, яка сторона допустила описку, оскільки позивачем не було додано до позову копію технічного паспорту автомобіля. Слід зазначити, що навіть в разі, коли відповідачем допущено описку в постанові, така помилка не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію та не може бути підставою для визнання постанови протиправною.

З огляду на наявні матеріали справи, судом не встановлено належних доказів, що спростовують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, тому колегія суддів, на відміну від суду першої інстанції, вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні.

Тому колегія суддів погоджується з висновками апелянта про те, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020,00 грн. відповідає вимогами чинного законодавства.

Відповідно, позовні вимогу не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат у розмірі 5950 грн.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Таким чином, протиправним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Печерського районного суду м. Києва - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року - скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до поліцейського Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука Олега Віталійовича про визнання дій протиправними скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.