Постанова № 75903882, 15.08.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3333/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Донець Л.О.

суддів: Жигилія С.П. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 (суддя І інстанції Сліденко А.В.), по справі № 820/3333/18

за позовом ОСОБА_1

до Червонозаводського районного суду м. Харкова треті особи Голова Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест Інна Миколаївна

про визнання протиправним та скасування наказу №02/12/491 від 26.12.2017 року.,

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Червонозаводського районного суду м. Харкова (далі - відповідач), третя особа голова Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест Інна Миколаївна, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.12.2017 року № 02-12/491.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним наказ Голови Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест Інни Миколаївни №02-12/491 від 26.12.2017р. в частині фрази «у зв'язку із звільненням за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді».

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів апеляційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач Указом Президента України від 10.02.2012р. №83/2012, позивач призначена на посаду професійного судді вперше - суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 20.02.2017р. №283/дп/15-17, стосовно позивача застосовано дисциплінарне покарання у вигляді внесення подання про звільнення з посади судді.

Позивачем було оскаржене вказане рішення до Вищої ради правосуддя.

Рішенням Вищої ради правосуддя №1327/0/15-17 від 30.05.2017р. скарга позивача була відхилена.

Рішенням Вищої ради правосуддя №2560/0/15-17 від 29.08.2017р. позивач на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України був звільнений з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова.

Наказом Голови Червонозаводського районного суду міста Харкова №02-12/491 від 26.12.2017р. позивача відраховано із штату суду.

Суд першої інстанції, задовольнивши частково позов, дійшов до висновку про законні дії відповідача, та відповідність в частині Наказу Голови Червонозаводського районного суду міста Харкова №02-12/491 від 26.12.2017р. нормам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу проходження особою публічної служби на посаді професійного судді (в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді) врегульовано ст. ст. 124-131 Конституції України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI.

Відповідно до вказаних вище нормативно-правових актів, ці правовідносини виникали між державою Україна в особі Президента України чи Верховної Ради України з одного боку (у якості роботодавця - суб'єкта призначення) та фізичної особи - громадянина України, призначеного на посаду професійного судді, з іншого боку (у якості найманого працівника) і припинялись за рішенням Президента України чи Верховної Ради України.

З 30.09.2016р. статтею 131 Конституції України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено інший прядок правовідносин, так, повноваження на прийняття від імені держави Україна рішення про припинення правовідносин проходження особою публічної служби на посаді професійного судді увійшли до виключної компетенції Вищої ради правосуддя.

Згідно ч.6 ст. 126 Конституції України, повноваження судді припиняються у разі:

досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

смерті судді;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Згідно до ст. 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Згідно до ст. 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

Статтею 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності), Вища рада правосуддя розглядає в порядку розгляду справи щодо порушення вимог щодо несумісності, визначеному главою 3 розділу II цього Закону.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов'язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

При розгляді питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України (незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду), Вища рада правосуддя встановлює факт відмови судді від переведення до іншого суду (у тому числі факт ухилення від виконання відповідного рішення про переведення) на підставі заяви судді або повідомлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про таку заяву судді, або повідомлення голови відповідного суду чи його заступника про неприбуття судді до суду для здійснення правосуддя.

Запрошення на засідання Вищої ради правосуддя судді, стосовно якого розглядається питання про звільнення його з посади з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, є обов'язковим. Суддя та/або його представник має право бути заслуханим на засіданні Вищої ради правосуддя та надати відповідні пояснення. У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Вищої ради правосуддя суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

Так, за обставинами справи рішенням Вищої ради правосуддя №2560/0/15-17 від 29.08.2017р. позивача на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України звільнено з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова.

Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

З огляду на викладене, на виконання наведеного рішення Вищої ради правосуддя №2560/0/15-17 від 29.08.2017р., відповідачем було видано наказ від 26.12.2017 року № 02-12/491.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення про припинення правовідносин з проходження публічної служби на посаді професійного судді приймається Вищою радою правосуддя, а не головою місцевого суду.

Посилання позивача в своїй апеляційні скарзі, на застосування ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України, щодо недопустимості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, колегія суддів не вважає за необхідне, за наступних підстав.

Так, звільнення позивача з посади судді відбулось за рішенням Вищої ради правосуддя №2560/0/15-17 від 29.08.2017р., а отже на дату видання оскарженого наказу 26.12.2017р. відсутні підстави для застосування вказаних норм.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача відповідають даним критеріям оскільки вказані вчиненні на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Інших обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливі порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість позовних вимог, та відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що судове рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Справа в суді апеляційної інстанції призначена відповідно до положень п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Так, відповідно до наведеної вище норми, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В своєму клопотанні від 14.08.2018 року, поданого до суду апеляційної інстанції, позивач просить про розгляд даної справи в судовому засіданні за її участю.

Колегія суддів зазначає про те, що про час та місце розгляду справи позивача було повідомлено належним чином.

В матеріалах справи є поштовий конверт (аркуш справи 119), який був на адресу позивача з відповідними процесуальними документам, однак повернувся з відміткою «за спливом терміну зберігання», що за правилами ч.11 ст. 126 КАС України вважається таким, що вручено належним чином.

Стосовно заяви про неотримання позивачем відгуку на апеляційну скаргу, то колегія суддів зазначає, що на адресу апеляційного суду від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 304 КАС України подання відзиві на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком учасника справи.

Частиною 1 ст. 304 КАС України встановлено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч. 2 ст. 311 КАС України, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Виходячи із викладеного, колегія суддів не вважає необхідним задовольнити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки справу можливо розглянути за наявними матеріалами.

Згідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 311, 315, 316 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 по справі № 820/3333/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л.О. Донець Судді С.П. Жигилій А.П. Бенедик