Постанова № 75903704, 13.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5417/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Носа С.П., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судових засідань Олійник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя(і) у І інстанції Качур Р.П.,

час ухвалення рішення 14 год. 17 хв.,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 4 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОМ ОСОБА_2.) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) від 11 грудня 2017 року:

№ 0304971307 про визначення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 243820,50 грн.;

№ 0305041307 про визначення суму грошового зобов'язання з військового збору (далі - ВЗ) у розмірі 18286,55 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 813/979/18 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що при заповненні розділу V уточнюючої податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік позивач допустив помилку, яка не призвела до заниження його податкових зобов'язань з ПДФО та з ВЗ за 2015 рік. Тому у відповідача не було підстав для визначення позивачу грошового зобов'язання з ПДФО у розмірі 243820,50 грн. та грошового зобов'язання з ВЗ в розмірі 18286,55 грн., а також накладення штрафу (фінансових санкцій).

У апеляційній скарзі ГУ ДФС просить зазначене судове рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що ГУ ДФС проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результати якої складено акт від 27 листопада 2017 року № 2102/13-07/НОМЕР_1 та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Окрім того, ГУ ДФС проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 квітня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 27 листопада 2017 року № 2102/13-07/НОМЕР_1.

При цьому було встановлено, що позивачем за 2015 рік згідно з податковою декларацією про майновий стан і доходи від 9 лютого 2016 року № 9275567786 та розрахунком податкових зобов'язань з ПДФО та ВЗ з доходів, отриманих самозайнятою особою, задекларовано загальну суму податкових зобов'язань з ПДФО в сумі 322767,79 грн. та з ВЗ 58218,63 грн. 25 березня 2016 року ним подано уточнюючу податкову декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік № 9276579726 та розрахунок податкових зобов'язань з ПДФО та ВЗ з доходів, отриманих самозайнятою особою, у якому задекларовано загальну суму податкових зобов'язань з ПДФО у розмірі 420295,99 грн. та з ВЗ у сумі 65533,25 грн.

У результаті невірного заповнення уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи в індивідуальній картці платника виникла нереальна переплата з ПДФО у сумі 97528,2 грн. та ВЗ 7314,62 грн., що призвело до перекручення даних в індивідуальній картці платника податку, а отже ГУ ДФС було правомірно прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2017 року № 0304971307 та № 0305041307.

Позивач ФОП ОСОБА_2 подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ГУ ДФС, у якому зазначає про безпідставність вимог апелянта. Звертає увагу апеляційного суду на те, що 24 березня 2016 року він самостійно виявив факт заниження податкових зобов'язань за 2015 рік у звітній податковій декларації та подав уточнюючу податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік, у якій у рядках 23.1 та 24.1 розділу IV задекларував правильні податкові зобов'язання з ПДФО в сумі 420295,99 гри. та з ВЗ в сумі 65533,25 грн. Занижені ПДФО в розмірі 97528.20 грн. та ВЗ в розмірі 7314,62 грн. сплатив у бюджет платіжними дорученнями від 23 березня 2016 року № 288 та № 289. Одночасно він самостійно нарахував, задекларував у рядках 28 та 29 уточнюючої податкової декларації та сплатив до бюджету платіжними дорученнями від 23 березня 2016 року № 288 та № 289 штраф у розмірі 3145,29 грн. та пеню в розмірі 2654,10 грн., тобто здійснив виправлення допущеної у податковій декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік (звітній) помилки з дотриманням норм Податкового кодексу України (далі - ПК).

Заповнивши вірно рядки 25 та 26 податкової декларації (уточнюючої), суму збільшення ПДФО на 97528,20 гри. та ВЗ на 7314,62 грн. ним помилково було зазначено не у рядку 27.1 «Збільшення суми, яка підлягала перерахуванню до бюджету», а у рядку 27.2 «Зменшення суми, яка підлягала перерахуванню до бюджету», що не вплинуло на розмір податкових зобов'язань з ПДФО та з ВЗ, які підлягають сплаті у бюджет за 2015 рік.

Тому вважає, що у його діях відсутні ознаки податкового правопорушення і у податкового органу відсутні підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 11 грудня 2017 року № 0304971307 та № 0305041307.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання виконання вимог валютного та іншого законодавства за період за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року (акт перевірки № 2102/13-07/НОМЕР_1 від 27 листопада 2017 року), за наслідками якої відповідачем 11 грудня 2017 року прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення № 0304971307 та № 0305041307.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК податковим зобов'язанням є сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Пунктом 36.1 статті 36 ПК передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Положеннями пункту 177.11 статті 177 ПК встановлено, що фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Відповідно до пункту 16-1підрозділу 10 розділу ХХ ПК об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Приписами підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що платник податків вважається таким, що виконав свій обов'язок, якщо сплатив до бюджету податкові зобов'язання з податків та зборів, суму яких він самостійно визначив та задекларував у податкових деклараціях.

Пунктом 50.1 статті 50 ПК встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Приписами пункту 123.1 статті 123 ПК передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків, то на платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Пунктом 109.1. статті 109 ПК визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Представником відповідача у ході апеляційного розгляду не заперечувалося те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2017 року № 0304971307 та № 0305041307 були прийняті з огляду на встановлення під час перевірки невірного заповнення позивачем рядків 27.2 та 27.1 розділу V «Розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок в попередніх звітних періодах» уточнюючої податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік.

При цьому учасниками справи визнається, що 9 лютого 2016 року ФОП ОСОБА_2 подав звітну податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік і задекларовані податкові зобов'язання ним були своєчасно і у повному обсязі сплачені до бюджету платіжними дорученнями № 249 від 11 лютого 2016 та № 251 від 15 лютого 2016 року.

У подальшому позивач самостійно виявив заниженням податкових зобов'язань за 2015 рік з ПДФО на суму 97528,20 грн., з ВЗ на суму 7314,62 грн. і 24 березня 2016 року подав уточнюючу податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік, у якій у рядках 23.1 та 24.1 розділу IV задекларував податкові зобов'язання з ПДФО в сумі 420295,99 грн. та з ВЗ в сумі 65533,25 грн. У рядках 28 та 29 уточнюючої податкової декларації ФОП ОСОБА_2, у зв'язку з самостійним виправленням помилки, вказав самостійно нараховані ним штраф та пеню. Суми занижених ПДФО, ВЗ, штраф та пеню він перерахував до бюджету платіжними дорученнями № 289 та № 289 від 23 березня 2016 року в установлений строк.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було здійснено виправлення самостійно виявленої помилки, що містилася у звітній податковій декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік, з дотриманням вимог податкового законодавства.

Щодо допущеної при заповненні розділу V «Розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок в попередніх звітних періодах» уточнюючої податкової декларації позивачем помилки, яка полягала у тому, що суму збільшення ПДФО у 97528,20 грн. та ВЗ у 7314,62 грн. було помилково вказано у рядку 27.2 «Зменшення суми, яка підлягала перерахуванню до бюджету», а не в рядку 27.1 «Збільшення суми, яка підлягала перерахуванню до бюджету», суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Зазначена описка (помилка), допущена при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації, не вплинула на величину сум, які підлягали перерахуванню до бюджету за наслідками господарської діяльності у звітному періоді, а отже не пов'язана із правильністю визначення та декларування позивачем своїх податкових зобов'язань. Податкове законодавство не містить норм, які б дозволяли притягувати платника податків до відповідальності за вчинення дій, які призвели до перекручення даних у його індивідуальній картці платника податку.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду визнав те, що допущена позивачем помилка не призвела до заниження його податкових зобов'язань з ПДФО та ВЗ за 2015 рік, які сплачені у повному обсязі, як і самостійно нараховані ним штраф і пеня.

Виходячи із приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що відповідачем вказаних критерії при прийнятті оскаржуваних рішень від 11 грудня 2017 року № 0304971307 та № 0305041307 дотримано не було.

Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 813/979/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді С.П.Нос

Р.Б.Хобор

Постанова у повному обсязі складена 16 серпня 2018 року.