Рішення № 75903179, 16.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1565/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання – Кушкань Т.В.;

представника позивача – ОСОБА_1;

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якій просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

Головним управлінням ДФС в Одеській області було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Котовський винзавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. За результатами перевірки складено акт № 1858/15-32-14-01/30827073 від 27.09.2017 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод», код за ЄДРПОУ 30827073, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016», згідно якого Головним управлінням ДФС в Одеській області встановлено наступні порушення: 1. п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8, пп.138.10.2, 138.10.3, 138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 32067259,00 грн.; 2. п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у загальній сумі 268573,00 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати, у загальній сумі 54969621,00 грн. На підставі акту перевірки № 1858/15-32-14-01/30827073 від 27.09.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській області були прийняті: податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.10.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 44750141,00 грн. (за податковими зобов’язаннями - 32067259,00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 12682882,00 грн.); податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 18.10.2017 року, яким зменшено розмір від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 268573,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 18.10.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 53857190,00 грн. (за податковими зобов’язаннями - 35904793,00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 17952397,00 грн.). Податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 від 18.10.2017 року були оскаржені в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та вважає, що вони належать до скасування.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що в порушення п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України ТОВ «Котовський винзавод» на неодноразові звернення ГУ ДФС в Одеській області щодо надання документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність платника податків, до перевірки не було надано, у зв’язку з чим складено акт від 07.09.2017 року № 1219/15-32-14-01/30827073 про відмову ТОВ «Котовський винзавод» у наданні документів до перевірки. У відповідності до інформаційно-аналітичних баз даних ДФС України було встановлено, що ТОВ «Котовський винзавод» в порушення п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8, пп.138.10.2, 138.10.3, 138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України було занижено податок на прибуток всього на суму 32067259,00 грн., а також в порушення п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у загальній сумі 268573,00 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати, у загальній сумі 54969621,00 грн. В зв’язку з цим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» зареєстроване та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 07.06.2001 року за № 4922.

На підставі направлень від 27.03.2017 року, наказів від 10.03.2017 року № 602, від 05.04.2017 року № 932, від 06.06.2017 року 1878, від 06.09.2017 року № 4134, відповідно до плану-графіку проведення перевірок на 1 квартал 2017 року, в період з 29.03.2017 року по 13.09.2017 року співробітники Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Котовський винзавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатами цієї перевірки 27.09.2017 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 1858/15-32-14-01/30827073 «Про результати планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод», код за ЄДРПОУ 30827073 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016», в якому встановлені наступні порушення з боку позивача:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8, пп.138.10.2, пп.138.10.3, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 32067259,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в загальному розмірі 268573,00 грн., а також заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 54969621,00 грн.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» на підставі акту перевірки від 27.09.2017 року № 1858/15-32-14-01/30827073 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8, пп.138.10.2, пп.138.10.3, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 44750141,00 грн., у тому числі за податковими зобов’язаннями 32067259,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 12682882,00 грн.;

- від 18.10.2017 року № НОМЕР_3, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 53857190,00 грн., у тому числі за податковими зобов’язаннями 35904793,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17952397,00 грн.;

- від 18.10.2017 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 268573,00 грн.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п.71.1 ст.71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з абз.1 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

29.03.2017 року ТОВ «Котовський винзавод» повідомило про втрату первинних документів за період з 2011 року по теперішній час та надало копію довідки Приморського відділу поліції в м. Одесі від 22.02.2017 року № 36/1-Є05997 про реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень (ЖЕО) 21.02.2017 року за № 5997 звернення щодо втрати документів. Про факт втрати документів було повідомлено податковий орган за місцем обліку - ДПІ у Приморському районі м. Одеси листом від 23.02.2017 року № 23/02-1. У зв’язку з наведеним було складено акт від 29.03.2017 року № 93/15-32-14-01/30827073 «Про неможливість проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Котовський винзавод», код за ЄДРПОУ 30827073 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016». ГУ ДФС в Одеській області видано наказ від 05.04.2017 року № 932 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Котовський винзавод» строком на 90 календарних днів. Листом від 17.05.2017 року № 17/05-1 підприємство повідомило ДПІ у Приморському районі м. Одеси про відновлення документів, яких було втрачено 22.02.2017 року. 24.05.2017 року ТОВ «Котовський винзавод» повідомило про неможливість надання документів до перевірки у зв’язку з їх втратою та пред'явило копію довідки Приморського відділу поліції в м. Одесі від 19.05.2017 року № 36/1-Є05997 про реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень 19.05.2017 року за № 17943 звернення щодо втрати документів. Про факт втрати документів за період з 2011 року по теперішній час було повідомлено податковий орган за місцем обліку - ДПІ у Приморському районі м. Одеси листом від 23.05.2017 року № 23/05-1. У зв’язку з наведеним було складено акт від 24.05.2017 року № 201/15-32-14-01/330827073 «Про неможливість проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Котовський винзавод», код за ЄДРПОУ 30827073 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016». ГУ ДФС в Одеській області видано наказ від 06.06.2017 року № 1878 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Котовський винзавод» строком на 90 календарних днів. Листом від 14.08.2017 року № 14/08-1 підприємством повідомило ДПІ у Приморському районі м. Одеси про відновлення документів, яких було втрачено 19.05.2017 року. 16.08.2017 року ТОВ «Котовський винзавод» повідомило про втрату документів фінансово-господарської діяльності за період з 2011 року по теперішній час та пред'явило копію довідки Приморського відділу поліції в м. Одесі від 15.08.2017 року № 36/1-Є035683 про реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень 15.08.2017 року за № 35683 звернення щодо втрати документів.

22.08.2018 року ГУ ДФС в Одеській області поновило планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Котовський винзавод», код за ЄДРПОУ 30827073 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, оскільки до листів про втрату документів платником не надано будь-яких документів, які б свідчили про проведення обов’язкових дій для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення, що дало підстави ГУ ДФС в Одеській області вважати, що метою нібито втрати цих документів є незаконне уникнення перевірки діяльності підприємства з боку контролюючих органів.

Під час поновлення перевірки документи, що свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства до перевірки надано не було. ГУ ДФС в Одеській області направляло ТОВ «Котовський винзавод» запити від 29.08.2017 року, від 01.09.2017 року, від 04.09.2017 року, від 05.09.2017 року, від 07.09.2017 року про надання документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року

Листами від 31.08.2017 року, від 06.09.2017 року, від 08.09.2017 року ТОВ «Котовський винзавод» повідомляло ГУ ДФС в Одеській області про неможливість надання запитуваних документів у зв’язку з їх втратою, про що контролюючий орган повідомлявся, за результатами чого було складені відповідні акти про відмову ТОВ «Котовський винзавод» у наданні документів до перевірки від 01.09.2017 року № 1186/15-32-14-01/30827073, від 07.09.2017 року № 1219/15-32-14-01/30827073, від 12.09.2017 року № 491/15-32-14-02/30827073, від 12.09.2017 року № 490/15-32-14-01/30827073.

Відповідно до п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; виключено; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно з п.85.4 ст.85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідно до п.85.6 ст.85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Згідно з п.85.8 ст.85 Податкового кодексу України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

ОСОБА_3, ТОВ «Котовський винзавод» в листах не відмовлялося надавити запитувані документи ГУ ДФС в Одеській області, оскільки з огляду на вказані вище обставини можливість їх надання у підприємства була відсутня.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що складання ГУ ДФС в Одеській області актів про відмову ТОВ «Котовський винзавод» у наданні документів до перевірки не ґрунтується на законі.

В зв’язку з не наданням ТОВ «Котовський винзавод» документів до перевірки ГУ ДФС в Одеській області здійснило перевірку на підставі відомостей та даних інформаційних ресурсів ДФС України.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

За таких обставин, на думку суду, оскільки ТОВ «Котовський винзавод» 16.08.2017 року повідомило ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про втрату документів фінансово-господарської діяльності за період з 2011 року по той час, а також у відповідь на запити своїми листами від 31.08.2017 року, від 06.09.2017 року, від 08.09.2017 року повідомляло ГУ ДФС в Одеській області про неможливість надання запитуваних документів до перевірки у зв’язку з їх втратою, тому ГУ ДФС в Одеській області з метою проведення планової документальної виїзної перевірки повинно було перенести терміни проведення цієї перевірки до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах 90-денного терміну на їх відновлення.

Разом з цим, як вже було зазначено судом вище, 22.08.2018 року ГУ ДФС в Одеській області поновило планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Котовський винзавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, оскільки до листів про втрату документів не було надано будь-яких документів, які б свідчили про проведення обов’язкових дій для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

При цьому, податковим законодавством не передбачено обов’язку платника податків до письмового повідомлення у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів подавати до контролюючого органу будь-які інші документи, які б свідчили про проведення обов’язкових дій для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Тобто, суд вважає, що при проведенні вказаної перевірки позивача відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Крім того, ТОВ «Котовський винзавод» під час розгляду справи надало до суду копії первинних документів на підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, а саме: податкові декларації з податку на додану вартість з додатками за 2014-2016 роки, податкові декларації з податку на прибуток з додатками за 2015-2016 роки, фінансові звіти за 2015-2016 роки, уточнюючі розрахунки податкових зобов’язань з податку на додану вартість за 2014 рік, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за 2014 рік, податкові накладні за 2014-2016 роки, договори за 2014-2016 року, документи на підтвердження надходження товару за 2014-2016 роки (видаткові накладні, акти надання послуг, акти прийому-передачі, заявки, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, акти звірки, акти, рахунки, товарно-транспортні накладні).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи та докази на підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності позивача в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Згідно з п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп.пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: 1. Адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення; 2. Витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; 3. Інші операційні витрати, що включають, зокрема: а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу; б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»; в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, пов’язані з господарською діяльністю.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, на думку суду, висновки Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8, пп.138.10.2, пп.138.10.3, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 32067259,00 грн., та п.44.1 ст.44, ст.192, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в загальному розмірі 268573,00 грн., а також заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 54969621,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки здійснені контролюючим органом без аналізу первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов’язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов’язання (англ. - «positive obligations», «duties») передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов’язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов’язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, ОСОБА_4 (Starmer) виокремлює п’ять категорій обов’язків, що покладаються на держави позитивними зобов’язаннями за Конвенцією: обов’язки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обов’язок «превентивних дій» з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи «Осман проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії», «Платформа «Дrtze fьr das Leben» проти Австрії»); обов’язок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа «Гуерра проти Італії»); обов’язок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування «гідних довір’я» (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи «Айдін проти Туреччини», «ОСОБА_4 проти Туреччини», «Пол і ОСОБА_3 проти Сполученого Королівства»); обов’язки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа «Ейрі проти Ірландії»). При цьому, головний позитивний обов’язок держави, як зазначає ОСОБА_4, полягає у створенні «національної правової рамки» (англ. - «national legal framework»), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі «Х та Y проти Нідерландів»).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_5 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_6 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_7 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Відповідно до п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 належить до скасування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» (пров. Вознесенський, 2 А, м. Одеса, 65007, ідентифікаційний код 30827073) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 39398646) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 - задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 18.10.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський винзавод» (код ЄДРПОУ 30827073) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 616700,00 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 16 серпня 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко