Постанова № 75902729, 15.08.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/7303/18 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 69 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/7303/18 за матеріалами заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, заінтересовані особи – Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2018 року, постановлену під головуванням судді Полонця С.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 звернулись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація. Просили встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2018 року у відкритті провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі заявники просять скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Зазначають, що суд не врахував положень Закону України « Про забезпечення прав і свобод внутрішньопереміщених осіб», яким не виключено можливості звернення внутрішньопереміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Вказують, що відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені інші юридичні факти, які не входять до переліку, встановленого ч.1 ст.315 ЦПК України та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Статус жертви міжнародного збройного конфлікту обумовлює виникнення у заявників особистих прав, обов’язків та інтересів, проте іншого, позасудового порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. Вказали, що заявники жодним чином не заявляли вимоги до суду про надання довідки, що підтверджувала б факт завдання шкоди заявникам збройною агресією Російської Федерації, для отримання захисту своїх прав.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, мотивуючи його наступним.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. При цьому суд посилався на п.1.ч.1.ст.186 ЦПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, відповідно до ч.1, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядається цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу,

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» об'єктами національної безпеки, між іншим, є держава, конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Згідно ст.4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що заявники просять встановити вищезазначений факт у зв'язку з тим, що довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановленої форми, які були їм видані, не містять відомостей про конкретні причини внутрішнього переміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення зазначених вище положень закону не перевірив заяву, не з'ясував підстави поданої заяви, тому дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі, а сам зміст ухвали про відмову у відкритті провадження фактично містить обґрунтування підстав для відмови у встановленні факту, які можуть викладатися в процесуальному документі суду лише за наслідками судового розгляду справи.

Через невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, в силу п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 382-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2018 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.08.2018.

Головуючий Судді