Рішення № 75902222, 06.08.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2018 року м. Ужгород№ 807/250/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Петрус К.І.

за участю:

позивача: представник - ОСОБА_1,

відповідача: представник - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0096521311 та №0096461311 від 21.03.2018 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновку, що позивачем неправомірно включено до складу вартості документально підтверджених витрат, пов’язаних з господарською діяльністю, амортизаційні відрахування по придбаних транспортних засобах, а саме, сідельних тягачів і напівпричепів, оскільки відносять їх до категорії вантажних автомобілів. Однак такий висновок посадових осіб контролюючого органу вважає безпідставним з огляду на те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, а в даному випадку сідельний тягач підпадає під код 8701 20 – трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи – під кодом 8716 39 30. Вважає, що вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної товарної позиції УКТ ЗЕД є заводські експортні декларації, митні декларації, видаткові накладні, відповідно до яких сідельний тягач Volvo FH є трактором.

26 квітня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.04.2018 р., відповідно до якого проти задоволення позову заперечив, мотивуючи необґрунтованістю позовних вимог, зокрема, тим, що нормами Податкового кодексу України не передбачено право фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, на включення до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, амортизаційних відрахувань з вартості вантажних автомобілів, в тому числі, сідельних тягачів та напівпричепів, які призначені для перевезення вантажів. Вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що сідельний тягач є трактором, оскільки таке не відповідає ч. 5 Розділу І Технічного регламенту затвердження типу сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів, їх причепів і змінних причіпних машин, систем, складових частин та окремих технічних вузлів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 р. №1367. Вважає, що реєстрація тракторів здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 р. №694.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду 06 серпня 2018 року проти позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву б/н від 23.04.2018 р.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р., працівниками Головного управління ДФС у Закарпатській області складено акт №273/13-11/НОМЕР_1 від 12.03.2018 р. (арк. спр. 12 – 64).

Згідно з висновками акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3П.):

1) п. 177.2 ст. 177, пп. 177.4.5 п. 177.4, пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 розділу VI Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, - перевіркою донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2017 рік в сумі 466504,00 грн.;

2) порушення пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності за 2017 рік в сумі 38875,37 грн. (акр. спр. 12 – 64).

Такі висновки ґрунтуються на позиції посадових осіб відповідача, що позивач неправомірно включив до складу документально підтверджених витрат, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, амортизаційні відрахування, нараховані на основні засоби (вантажні автомобілі), у розмірі 2591691,00 грн., оскільки сідельні тагачі та напівпричепи відносяться до категорії вантажних автомобілів, а отже до основних засобів подвійного призначення, які, відповідно до вимог ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат фізичної особи-підприємця не включаються.

За результатами проведеної податкової перевірки, у зв’язку з виявленими порушеннями, відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 21.03.2018 р. №0096521311, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» у розмірі 699756,00 грн., в тому числі за основним платежем – 466504,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 233252,00 грн. (акр. спр. 65);

- податкове повідомлення-рішення від 21.03.2018 р. №0096461311, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «Військовий збір» у розмірі 58313,06 грн., в тому числі за основним платежем – 38875,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 19437,69 грн. (акр. спр. 66).

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований Іршавською районною державною адміністрацією Закарпатської області як фізична особа-підприємець, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №097684 від 29 січня 1995 року, та здійснює господарську діяльність з автомобільного вантажного транспорту, про що свідчить копія виписки з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. спр. 9 - 11).

Відповідно до розділу І «Доходи від провадження господарської діяльності» розрахунку податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою (додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи), поданого за результатами діяльності в звітному 2017 році, ФОП ОСОБА_3 включив до складу документально підтверджених витрат, пов’язаних з господарською діяльністю, у тому числі, амортизаційні відрахування за 3 групою об’єктів основних засобів за звітний період у розмірі 2591691,00 грн.

Зазначена сума амортизаційних відрахувань нарахована позивачем за результатами корисного використання основних засобів, а саме, сідельних тягачів та напівпричепів.

Вказані обставини справи сторонами не спростовуються.

Спірні правовідносини виникли виключно з приводу правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідельні тягачі та напівпричепи, до складу документально підтверджених витрат, пов’язаних з господарською діяльністю.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями (далі – ПК України).

Згідно ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 ПК України.

Так, відповідно до положень п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

П. 177.4 ст. 177 ПК України врегульовано склад витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів. Так, зокрема, згідно з нормами пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Разом з тим, зазначеною нормою ПК України визначено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення:

- земельні ділянки;

- об'єкти житлової нерухомості;

- легкові та вантажні автомобілі.

Таким чином, чинні норми податкового законодавства забороняють фізичним особам-підприємцям нараховувати амортизацію, в тому числі, на вантажні автомобілі та включати її вартість до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Позивач аргументує неправомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень тією обставиною, що сідельні тягачі та напівпричепи до вантажних автомобілів не відносяться, а тому на них не поширюється дія положень абз. 3 пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України.

Разом з тим, з таким твердженням позивача суд погодитися не може з огляду на наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001р.

Так, зазначений законодавчий акт надає визначення поняттю «автомобільний транспортний засіб», відповідно до якого таким є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Отже, з вищенаведеного визначення вбачається, що закон поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.

В свою чергу автомобілем вантажним в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Отже, основною характеризуючою ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажі.

В результаті проведеного аналізу вказаного законодавчого акту, суд дійшов висновку, що транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення (транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), спеціалізованого призначення (транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач) та спеціального призначення (транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій).

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт», напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Таким чином, сідельний тягач та напівпричіп відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи перекладу реєстраційного свідоцтва на транспортний засіб Органу Сполученого Королівства з реєстрації транспортних засобів, позивач придбав сідельний тягач марки Volvo, тип - VTA3T, комерційна назва - FM, FH, FH16, категорія транспортного засобу - N3, N3G (акр. спр. 137 – 146).

Відповідно до класифікації колісних транспортних засобів за ознаками загальної маси транспортного засобу, наданої в Єдиних вимогах до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. №1166, до засобів категорії N належать колісні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів:

- N 1 - колісний засіб максимальною масою не більш як 3,5 тонни;

- N 2 - колісний засіб максимальною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн;

- N 3 - колісний засіб максимальною масою більш як 12 тонн.

Для позначення колісного засобу, що належить до категорій M, N та придатний для руху поза дорогами, використовується також літера G.

Окрім того, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Так, згідно з наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) транспортний засіб марки Volvo, модель – FH, FH42Т, відноситься до типу – спеціалізований вантажний сідловий тягач – Е (арк. спр. 121, 124 – 131).

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих актів, що регулюються спірні правовідносини, та дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечується позивачем в позовній заяві (арк. спр. 7) та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, а отже, відносяться до категорії вантажних автомобілів. Суд зауважує, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

У зв’язку з чим суд вважає, що відповідач правомірно дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, амортизаційні відрахування на такі транспортні засоби.

Суд відхиляє твердження позивача на обґрунтування своєї позиції про те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 – трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи – під код 8716 39 30. З цього приводу суд зазначає, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, в той час як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами ПК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (місце реєстрації: вул. Горзова, буд. 39, с. Білки, Іршавський район, Закарпатська область, 90132, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ - 39393632) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарг всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 серпня 2018 року.

СуддяОСОБА_4