Постанова № 75900408, 16.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/2233/18 Номер провадження 22-ц/775/1234/2018

Головуючий у 1 інстанції: Мірошниченко Л.Є.. Єдиний унікальний номер 243/2233/18 Суддя-доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1234/2018

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Жданової В.С., Тимченко О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу № 243/2233/18 за позовом публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2018 року (суддя Мірошниченко Л.Є.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 10.07.2013 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №R161.004-ТЕК.0029082 від 10.07.2013 року, ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 56 095 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,49% та 1,37% щомісячної комісії за супроводження кредиту, строком на 60 місяців з щомісячною сплатою частини кредиту, відсотків та комісії за користування кредитом. Проте відповідач належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 02.03.2018 року у сумі 172 502 грн. 18 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 46 266,24 грн., прострочених процентів у розмірі 15 264, 55 грн., заборгованості за комісією в сумі 31 508, 50 грн. та пені в сумі 79 462, 89 грн.. Просив стягнути з відповідача суму заборгованості у вказаному розмірі та судові витрати.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №R161.004-ТЕК.0029082 від 10.07.2013 року, станом на 02.03.2018 року у сумі 61 530,79 грн., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 46 266, 24 грн., прострочених процентів у розмірі 15 264, 55 грн., судовий збір в сумі 922, 96 грн.. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 31 508,50 грн. та пені в сумі 79 462, 89 грн. відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Зазначає, що судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню, в результаті його неправильного тлумачення. Суд застосував Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року зі змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року, тим самим помилково не задовольнив позовні вимоги в частині пені. Вказаним Законом заборонено банкам нараховувати пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості (тобто, пеню на тіло кредиту, про пеню на відсотки у вказаному законі не йдеться) на час проведення антитерористичної операції. Судом неправильно витлумачено час проведення антитерористичної операції в населеному пункті місця зареєстрованого проживання відповідача, відтак, необґрунтовано та неправильно застосовано вказаний Закон. В обґрунтування відмови судом зазначено розпорядження Кабінету Міністрів України №1275 -р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Зазначеному розпорядженню передувало розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», яке в подальшому зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів №1079-р від 05.11.2014 року та втратило чинність на підставі зазначеного судом розпорядження №1275 -р від 02.12.2015 року. Населений пункт, де зареєстрований та проживає відповідач не є зоною проведення АТО, антитерористична операція у вказаному населеному пункті з 2014 року не проводиться, а сам термін АТО наразі законодавчо змінений. У розумінні Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» під визначенням часу дії закону мається на увазі проведення операції у визначеному населеному пункту, а не загалом. Принаймі, починаючи з 30.10.2014 року у м. Слов'янську АТО не здійснюється. Тобто, антитерористична операція в населеному пункті, де проживає відповідач проводилась у 2014 році, натомість пеня нарахована позивачем за період з 02.03.2017 року по 02.03.2018 року. Період проведення АТО та період нарахування пені розмежовані у часі. Застосований судом закон не розповсюджується на позивача у договірних відносинах з відповідачем, щодо яких виник спір. Крім того, пеня нарахована на прострочену заборгованість по тілу кредиту, по відмоткам та по комісії. Суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення всієї пені, тоді як закон стосується лише суми пені, нарахованої на основну заборгованість. Відповідно до абзацу першого пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняється нарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь - яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Тобто, позивач, як банк що перебуває на стадії ліквідації Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавлений права не нараховувати чи скасовувати пеню.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачем 27 липня 2018 року отримано копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у даній справі та копію апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу відповідач не надав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду у справі з ціною позову 172 502,18 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2013 року між сторонами був укладений кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 56 095 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,49% та 1,37% щомісячної комісії за супроводження кредиту, строком на 60 місяців з щомісячною сплатою частини кредиту, відсотків та комісії за користування кредитом.

Факт отримання кредиту підтверджений наявними у справі копіями заяви - анкети позичальника, заяви - опитувальника на відкриття поточного рахунку з використанням кредитної картки, пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування, попереднього розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, заяви про надання кредиту на споживчі цілі та додатками до цього договору: №1 - графік погашення кредиту, №2 - сукупний розмір вартості кредиту, розпискою про отримання платіжної картки, копією меморіального ордеру від 10.07.2013 року про перерахування коштів згідно кредитного договору (а.с.11-25, 28).

У позовній заяві у даній справі позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору щодо повернення кредиту та просив стягнути заборгованість станом на 02.03.2018 року у сумі 172 502 грн. 18 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 46 266,24 грн., прострочених процентів у розмірі 15 264, 55 грн., заборгованості за комісією в сумі 31 508, 50 грн. та пені в сумі 79 462, 89 грн..

Відповідач у письмовому відзиві на позов не оспорював факту отримання ним кредиту та наявності заборгованості, зазначив, що він частково сплатив кредит на загальну суму 32 868,50 грн., заперечував проти стягнення пені, оскільки у різних пунктах Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі передбачений різний порядок списання пені, що унеможливлює її застосування у конкретному випадку. Просив застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 79 462, 89 грн. (а. с.42-44).

Задовольняючи позовні вимоги частково суд виходив із того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору у нього виникла заборгованість за вказаним договором, розмір якої підтверджений наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачем та стягнув станом на 02.03.2018 року заборгованість за кредитом у розмірі 46 266, 24 грн., заборгованість за простроченими процентами у розмірі 15 264, 55 грн., всього 61 530,79 грн..

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення комісії та пені суд виходив із того, що статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. ОСОБА_3 проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 (а. с. 9.), який згідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», відноситься до таких населених пунктів.

Рішення оскаржене відповідачем з підстав неправильної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з комісії та пені з підстав неправильного застосування вказаного Закону.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновок суду про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за пенею є правильним.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669-VII вбачається, що цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Розпорядженням від 30.10.2014 № 1053-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Підпунктом 23 пункту 1 цього розпорядження місто Слов'янськ віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.

02.12.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та визнання такими, то втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".

Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність:розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України" від 30.10.2014 №1053.

Вищевказаним розпорядженням затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Слов'янськ Донецької області.

Указом Президента України №116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» (додається, для службового користування).

Проте у назві Указу не йдеться про завершення АТО, а текст його не оприлюднений.

Отже, відсутні підстави вважати, що Закон № 1669-VII втратив чинність, оскільки ним прямо визначено, що він втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції та його дія поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Тому посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що термін АТО законодавчо змінений не має правового значення для застосування Закону № 1669-VII.

Доводи апеляційної скарги про те, що з 30.10.2014 року у м. Слов'янську антитерористична операція не здійснюється також не є підставою для скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, оскільки мораторій на виконання договірних зобов'язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов'язаннями визначений статтею 2 Закону № 1669-VII саме на час проведення антитерористичної операції, який, в свою чергу, визначений частиною 1 статті 1 цього Закону, як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Тому рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені є вірним та скасуванню не підлягає.

Однак, не можна погодитись із висновком суду про відмову у стягненні заборгованості за комісією, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Частиною 2 Закону № 1669-VII заборонено на час проведення АТО нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики, заборони нарахування комісії вказаний Закон не містить.

З кредитного договору, укладеного між сторонами, вбачається, що сторони домовились про сплату щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,35%. У додатку №1 до договору - графіку погашення кредиту комісія визначена у сумі 768,50 грн. щомісячно, така ж сума визначена у додатку №2 - розпису основної суми кредиту (а.с.22-24).

Відповідачем договір в частині умови щодо сплати щомісячної комісії не оспорений.

Тому підстав для відмови у стягнення заборгованості за комісією немає.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення комісії в сумі 31 508,50 грн. з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач просив стягнути заборгованість в сумі 172 502,18 грн., його вимоги задовольняються частково в сумі 93 039,29 грн. (46 266,24 грн. + 15 264,55 грн. + 31 508,50 грн.), тобто на 53,94%.

Позивачем сплачено судовий збір при подачі позову 2 587,53 грн. (а.с.6), при подачі апеляційної скарги 3 881,30 грн. (а.с.69)., всього 6 468,83 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 489,29 грн. (6 468,83 грн. х. 53,94%).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії в сумі 31 508,50 грн. та в частині стягнення судового збору в сумі 922, 96 грн..

Позовну вимогу публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича про стягнення комісії задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» заборгованість за комісією за кредитним договором №R161.004-ТЕК.0029082 від 10.07.2013 року, станом на 02.03.2018 року у сумі 31 508,50 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот вісім гривень п'ятдесят копійок та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 489,29 грн. (три тисячі чотириста вісімдесят дев'ять гривень двадцять дев'ять копійок).

У іншій частині рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: В.С. Жданова

О.О. Тимченко