Рішення № 75899744, 16.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року м. Житомир справа № 806/1969/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комітет про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині відмови призначення та виплати одноразової грошової допомоги йому у зв’язку із встановленням інвалідності 2-ї групи інвалідності за захворюванням, пов’язаним з викоанням обов’язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС (п.25 протоколу №34 комісії Міністерство оборони України від 30.03.2018);

- зобов’язати Міністерство оборони України розглянути нарахувати та виплати йому, як інваліду 2 групи, одноразову грошову допомогу у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

- зобов’язати Міністерство оборони України подати в місячний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що Міністерство оборони України, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що встановлено інвалідності понад 3-х місячний строк після звільнення із служби, порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності 2 групи, причина інвалідності пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що встановлено інвалідності понад 3-х місячний строк після звільнення із служби.

Ухвалою судді Житомирського кружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Міністерством оборони на адресу суду було направлено відзив на позовну заяву, яким обґрунтовано тим, що оскільки група інвалідності, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС була встановлена позивачу з 30.08.2013 та в матеріалах справи відсутня інформація про настання інвалідності в період проходження позивачем строкової служби в 1986 році, чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення, підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю немає.

Третьою особою до суду було надано письмові пояснення у яких вказано, що після звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас та перебуваючи в статусі військовозобов’язаного позивач був призваний на військові збори та в період з 11.05.1983 по 31.07.1986 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

08.11.2011 під час первинного огляду ОСОБА_1 було встановлено 2 групу інвалідності внаслідок загального захворювання.

При повторному огляді 20.04.2015 ОСОБА_1 було встановлено 2 групу інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З посиланням на порушення термінів встановлення групи інвалідності визначених у п.5, 6 ст.16Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" третя особа просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

23.11.1971 ОСОБА_1 було звільнено зі строкової військової служби у запас. Перебуваючи в статусі військовозобов’язаного позивач був призваний на військові збори та в період з 11.05.1983 по 31.07.1986 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

08.11.2011 під час первинного огляду ОСОБА_1 було встановлено 2 групу інвалідності внаслідок загального захворювання.

При повторному огляді 20.04.2015 ОСОБА_1 було встановлено 2 групу інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

В матеріалах адміністративної справи віститься витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військового Міністерства оборони України №4602 від 03.12.2015 відповідно до якого захворювання рядового у відставці ОСОБА_1 так, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Протоколом від 30 березня 2018 року №34 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги: рядовому в запасі ОСОБА_1 з тих підстав, що згідно зп.п.2 ч. 6 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається військовозобов’язаним, призваним на збори у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному при виконанні обов'язків військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Закон України від 20.12.1991, № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. ( надалі Закон №1211).

Статтею 1 Закону №1211 визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону №2011, дія цього Закону поширюється військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

На час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Постанови КМ України від 25 грудня 2013 р. №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (надалі - Порядок №975).

Пунктом 3 Порядку №975 прямо зазначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

За приписами п.6 ч. 2 ст.16 Закону №201I ( в редакції на день звернення позивача) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів.

З матеріалів справи вбачається, що 23.11.1971 ОСОБА_1 було звільнено зі строкової військової служби у запас. Перебуваючи в статусі військовозобов’язаного позивач був призваний на військові збори та в період з 11.05.1983 по 31.07.1986 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а інвалідність ІІ групи, яка пов’язана з виконанням обов’язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлено із 20 квітня 2017 року, тобто інвалідність встановлена значно пізніше ніж через три місяці після закінчення військових зборів на які його було призвано.

Суд відмічає, що питання виплати одноразової грошової допомоги військовозобов'язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, врегульовано пунктом шостим частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, яка визначала право на отримання одноразової допомоги в залежності від часу настання інвалідності.

Так, п. 6 ч. 2 статті 16 Закону №2011 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Отже, ані статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, ані Порядком №975, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати закінчення зборів.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного суду від 03 квітня 2018 року справа №750/5581/17 (адміністративне провадження №К/9901/24688/18).

Позивач відноситься до категорії військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, а тому право на отримання одноразової грошової допомоги такій категорії осіб законодавцем обмежено, окрім іншого, встановленням інвалідності в період проходження ним військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення такої особи з військової служби.

Неконституційність такого врегулювання вказаних правовідносин в установленому порядку не визнана.

Посилання позивача в позові на рішення Верховного Суду України у постанові від 18.11.2014 року у справі №21-446а14, що виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження, не можна застосувати до спірних правовідносин.

Предметом спору у справі, яка переглядалась Верховним Судом України було визнання протиправною відмови у виплаті одноразової грошової допомоги по інвалідності полковнику, який проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, а позивач перебував на військових зборах. Матеріально правове регулювання спірних правовідносин у справі №21-446а14 пункт 2 статті 16 Закону, а у даній справі - пункт 6 вказаної статті Закону.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вищевикладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві України, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (вул. Черняхівського,14 м.Радомишль, Житомирська область,12201, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6,Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4,Житомир,10001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М.С. Токарева