Рішення № 75895073, 13.08.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1171/18

За позовом Приватного підприємства "АВ-Студіа", 09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Куйбишева, будинок 73, квартира 48

до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго", 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 2-Б

про визнання недійсним договору №269 від 05.04.2018 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0,4-10 кв. для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку

суддя Шевчук Н.Г.

секретар Матраєва Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніколаєв Д.Ю. (ордер КВ№314367 від 02.05.2018);

від відповідача: Гучок В.В. (дов. №464 від 07.12.2017).

суть спору:

Приватне підприємство "АВ-Студіа" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" про визнання недійсним договору №269 від 05.04.2018 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0,4-10 кв. (далі - ОПЛ) для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач на момент укладення спірного договору не був власником ОПЛ та не був жодним чином уповноважений на укладення такого договору, у нього був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, зокрема, відсутнє право розпорядження нерухомим майном. Позивач вважає, що відповідач ввів його в оману щодо належності права власності на ОПЛ та шляхом погроз і без вільного волевиявлення з боку позивача спонукав до укладення Договору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

26.06.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № суду 12199/18), в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, та зазначив, що обумовлені спірним договором повітряні лінії передані в статутний фонд Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" згідно переліку майна, затвердженого наказом міністерства палива та енергетики України № 452 від 21.11.2006, а інформація щодо права власності на повітряні лінії неодноразово надавалася позивачу, у зв'язку з чим обман зі сторони відповідача відсутній.

02.07.2018 позивач подав клопотання (вх. № суду 12382/18) про залучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено.

В судовому засіданні від 02.07.2018 оголошувалась перерв, про що представники сторін повідомлені під особистий підпис у відповідному бланку.

09.07.2018 позивач подав відповідь на відзив (вх. № суду 13021/18), в якому заперечив проти позиції відповідача, викладеній у відзиві, та навів додаткові підстави, які, на його думк, підтверджують обставини, викладені у позовній заяві.

12.07.2018 відповідач подав клопотання (вх. № суду 13365/18) про залучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено.

В судовому засіданні від 12.07.2018 оголошувалась перерва, про що представники сторін повідомлені під особистий підпис у відповідному бланку.

06.08.2018 відповідач подав письмові заперечення (вх. № суду 15199/18), які прийняті судом до розгляду та залучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 12.07.2018 закрито підготовче провадження у справі 911/1171/18 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.08.2018.

В судовому засіданні від 06.08.2018 оголошувалась перерв, про що представники сторін повідомлені під особистий підпис у відповідному бланку.

У судовому засіданні 13.08.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін суд

встановив:

05.04,2018 Приватним підприємством "АВ-Студіа" (Замовник) та Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" (Власник мереж) укладено Договір №269 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0.4-10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку (Договір, а.с. 19-21), відповідно до пункту 1.1 якого Замовник замовляє та оплачує, а Власник мереж надає право доступу на території Білоцерківського району Київської області місця на ОПЛ електропередач 0,4/10 кВ для сумісного підвішування ліній волоконно-оптичного зв'язку з необхідним комутаційним та іншим обладнанням (ВОЛЗ) у відповідності даного Договору.

Згідно пункту 1.2 Договору загальна кількість опор ліній електропередач 0,4/10 кВ, які використовуються для сумісного підвішування волоконно-оптичного кабелю зв'язку, визначається проектною документацією, затверджується шляхом підписання Сторонами акту протяжності ПЛ (ПЛІ, ПЛЗ) 10/0,4кВ із сумісним підвісом волоконно-оптичної лінії зв'язку (Додаток №1 до цього Договору) та Схеми проходження ВОЛЗ із зазначенням місця розташування опор (Додаток 2 до цього Договору).

Відповідно до пункту 7.1. Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє впродовж 1 (одного) року. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов

Пунктом 7.1.1 Договору передбачено, що у відповідності з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови даного Договору розповсюджуються на взаємовідносини між Сторонами, що виникли між ними з 01.09.2017.

За твердженням позивача договір №269 від 05.04.2018 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України та має бути визнаний судом недійсним, оскільки Відповідач на момент укладення спірного договору не є власником опор повітряних ліній та не був жодним чином уповноважений на укладення такого договору, у нього був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, зокрема, право розпорядження нерухомим майном, чим порушив вимоги частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», відповідно до приписів якої договір з доступу до користування ОПЛ укладається між власником об'єкта доступу і замовником.

Також позивач зазначає, що відповідач ввів його в оману щодо належності права власності на ОПЛ та шляхом погроз і без вільного волевиявлення з боку позивача спонукав до укладення спірного договору, чим порушив частину третю статті 203 Цивільного кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Одним із способів захисту порушеного права згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно із роз'ясненнями, наведеними в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до підпункту 2.4.2 Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міненерговугілля № 467 від 21.07.2017 (далі - ПУЕ), повітряна лінія електропередавання напругою до 1 кВ - це споруда для передавання електричної енергії проводами, розташований просто неба і закріпленими за допомогою ізоляторів і арматури на опорах або кронштейнах на стінах будівель і на інженерних спорудах. Надалі в тексті повітряну лінію із застосуванні самоутримних ізольованих проводів позначено ПЛІ, а із застосуванням неізольоваш проводів - ПЛ.

Початком ПЛ вважається приєднання її до вивідних ізоляторів трансформатори підстанції, а початком ПЛІ - приєднання самоутримних ізольованих проводів і комутаційного апарату лінії

Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" володіє повітряними лініями, які є предметом договору №269 від 05.04.2018, як правонаступник ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» на підставі Переліку нерухомого майна, що увійшло до Статутної фонду ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» під час його корпоратизації станом на 01.07.1995, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 452 від 21.11.2006 (а.с. 123-133).

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, повітряні лінії електропередач віднесено до споруд, а статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що до нерухомості відносяться будівлі, споруди тощо.

Відповідно до вимог пункту 1.2 ДБН В.2.5-16-99 «Інженерне обладнання споруд, зовнішніх мереж. Визначення розмірів земельних ділянок для об'єктів електричних мереж» не підлягають відведенню у постійне користування земельні ділянки для розміщення опор повітряних ліній електропередачі напругою 0,4 кВ та кабельних ліній електропередачі, якщо останні знаходяться на глибині нижче 0,5 м від поверхні ґрунту.

Окрім того, пунктом 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІУ встановлено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що повітряна лінія електропередавання - це споруда для передавання електричної енергії проводами, до складу якої входять відповідні опори, а Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" правомірно володіє повітряними лініями, які є предметом договору №269 від 05.04.2018, в тому числі опорами даних ліній.

Згідно підпункту 2.4.81 ПУЕ на опорах ПЛІ або ПЛ допускається підвішувати волоконно-оптичні кабелі зв'язку (ОК): неметалевих самоутримних (ОКСН) та неметалевих, навитих на фазний провід або джгут СІП (ОКНН).

Відстань від ОКСН до поверхні землі в населеній і ненаселеній місцевостях має бути не менше ніж 5 м. Відстань між проводами лінії електропередавання і ОКСН на опорі і в прогоні має бути не менше ніж 0,4 м.

У разі підвішування волоконно-оптичних кабелів зв'язку на опорах ПЛ або ПЛІ опори повинні бути розраховані на додаткове навантаження від цих кабелів. Розрахунок опор сумісним підвішуванням волоконно-оптичних кабелів зв'язку треба виконувати відповідно до вимог глави 2.5 цих Правил.

Металеві кронштейни, на яких підвішуються неметалеві самоутримні кабелі зв'язку, вимагається з'єднувати металевим зв'язком з арматурою стояків, підкосів та іншими металоконструкціями, встановленими на опорі (підпункт 2.4.33 ПУЕ).

Беручи до уваги наведене посилання позивача на письмові погрози з боку відповідача щодо демонтажу волоконно-оптичних ліній не підтверджуються матеріалами справи, оскільки з листів №529 від 01.02.2017, №67 від 21.02.2017, №05/201/463 від 18.01.2018, №26 від 02.02.2018 та №05/201/1614 від 28.02.2018 вбачається, що вони направлялись відповідачем з метою врегулювання питання спільного використання сторонами повітряних ліній електропередавання та проведення розрахунку додаткового навантаження від обладнання позивача на лінії електропередавання, які належать відповідачу на праві власності, шляхом укладення відповідного договору.

Рішення 3-ї сесії 5-го скликання Узинської міської Ради від 06.09.2006 про взяття на баланс опор повітряних ліній відповідно до Акту інвентаризації опор ЛЕП 0,4 кВт на території м. Узин не спростовує права власності ПрАТ «Київобленерго» на опори ліній електропередач, оскільки в додатку № 1 до Акту інвентаризації опор ЛЕП 0,4 кВт вказано лише перелік вулиць з зазначенням кількості опор на них, водночас в схемах проходженнях ВОЛЗ (додаток № 2 до Договору) зазначено опори ліній електропередач 0,4/10 кВ, які належать ПрАТ «Київобленерго», місця на яких використовуються для сумісного підвішування волоконно- оптичного кабелю зв'язку.

За таких обставин, зважаючи на положення статей 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, статей 42, 180 Господарського кодексу України, в яких закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, суд дійшов до висновку, що передбачені законом підстави для визнання договору №269 від 05.04.2018 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0,4-10 кв. (ОПЛ) для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку недійсним відсутні.

Окрім цього, відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України № 6-849цс15 від 09.12.2015р.

Отже, у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд встановити наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

За приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу позивача, на захист якого останнім подано позов, відсутні.

Зважаючи на викладене підстави для задоволення позову відсутні.

Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Дата підписання повного рішення: 16.08.2018.