Постанова № 75891794, 07.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Заліській Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року, ухваленого у складі судді Мирошниченко О.В. (повний текст судового рішення складено 23.04.2018),-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду із позовом до Національного університету біоресурсів і природокористування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 27.03.2009 працював у відокремленому структурному підрозділі «Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» на посаді вахтера навчального корпусу, в подальшому був переведений на посаду сторожа, а з 25.08.2016 - на посаду чергового по гуртожитку № 1 відокремленого структурного підрозділу «Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України».

19.06.2017 року позивача звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Вказане звільнення вважає незаконним, оскільки прогулу не було.

Зазначає, що графіком виходу чергових по гуртожитку визначено тільки кількість годин, які має відпрацювати черговий, однак не зазначено точної години виходу на роботу. Години чергування у гуртожитку визначались за усною домовленістю між черговими.

21.05.2017 ввечері позивач зателефонував іншому черговому, яку поросив замінити його на робочому місці 22.05.2017 з 13.00 до 20.00, у зв'язку із виїздом до Республіки Білорусь для придбання ліків.

Справа № 752/14901/17 № апеляційного провадження: 22-ц/796/5383/2018Головуючий у суді першої інстанції: Мирошниченко О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.23.05.2017 року позивач прибув на своє робоче місце, однак останнього не було допущено до роботи комендантом гуртожитку, а в подальшому вказаний випадок керівництвом був розцінений як прогул.

Враховуючи наведене, а також з урахуванням того, що роботодавцем була порушена процедура звільнення, ОСОБА_2 вважав своє звільнення незаконним, а відтак просив поновити його на посаді чергового по гуртожитку № 1 Відокремленого структурного підрозділу «Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2017 року і до дня ухвалення рішення по справі, не донараховану та не виплачену заробітну плату за період з 25.08.2016 року по 30.04.2017 року, середній заробіток за час затримки виплати не донарахованої та не виплаченої заробітної плати та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказував, що в суді першої інстанції надано наказ № 22-ОС від 01.02.2017 «Про встановлення графіка чергувань», яким встановлено час здачі-прийому чергування черговими по гуртожиткам. Однак чергові не чергують по 12 годин та на кожен місяць встановлюється інший графік та щоденно для кожного з чергових встановлено різна тривалість чергування. Зазначав, що не був ознайомлений із вказаним наказом, а судом не було надано оцінку даному наказу.

Вважав помилковим висновок суду про те, що ОСОБА_2 повинен був чергувати в гуртожитку з 13:00 год. до 20:00 год. згідно затвердженого графіку.

Звернув увагу, що суд при мотивуванні рішення посилався на акти № 1 и № 2 щодо відсутності позивача на робочому місці, які було додані у роздрукованому вигляді, при цьому свідки, що підписали цій акти, вказували на те, що вони складалися та підписувалися вручну на місці в кабінеті.

Крім того, наголошував, що судом невірно зазначені пояснення позивача, надані ним у судовому засіданні, а також не надано оцінку журналу передачі ключів гуртожитку та журналу обліку чергування, копії яких були долучені до матеріалів справи.

Також вказував, що роботодавцем не дотримана процедура звільнення, у зв'язку із порушенням порядку накладення дисциплінарного стягнення та оформлення кадрової процедури розірвання трудового договору, оскільки не видано копії наказу, лише ознайомлено з його змістом, відсутній акт щодо відсутності працівника на роботі протягом усього робочого дня.

Враховуючи викладене, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу № 47-ОСвід 26.03.2009 ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду вахтера навчального корпусу Рівненського державного аграрного коледжу (т. 1 а.с. 106).

Наказом № 38-ОСа від 01.10.2012 ОСОБА_2 переведено з посади чергового навчального корпусу на посаду сторожа (т. 1 а.с. 107).

Згідно наказу № 18-ОС від 19.08.2016 позивача переміщено з посади сторожа на посаду чергового по гуртожитку № 1 (т. 1 а.с. 56).

22.05.2017 ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці, про що зазначено в службовій записці завідуючої гуртожитком ОСОБА_4 від 22.05.2017 та складено відповідні акти № 1 від 22.05.2017 та № 2 від 22.05.2017 (т.1 а.с. 62-64). Вказаний факт не заперечувався позивачем, зокрема, останнім надані пояснення з даного приводу (т. 1 а.с. 65).

Відповідно до наказу директора коледжу № 57-ОС від 16.06.2017 ОСОБА_2 звільнено з посади чергового по гуртожитку № 1 у відповідності до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (т. 1 а.с. 67).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що письмові доказі та отримані показання свідків є належними та допустимими доказами відсутності позивача на робочому місці без поважних причин, а позивачем у свою чергу не надано до суду належних доказів на підтвердження доводів щодо його незаконного звільнення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин

Згідно ст. 235 КЗпП України у випадку звільнення без законних на те підстав або незаконного переводу на іншу роботу робітник повинен бути поновлений на попередній роботі органом який розглядає спір.

Передбаченим п. 4 ст. 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2017 ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці протягом встановленого робочого часу. Факт відсутності позивача зафіксовано актами, складеними завідуючим гуртожитком, заступником директора з виробничої роботи та заступником директора з АГР. При цьому акт № 1 був складений о 16:30 год., акт № 2 складений о 20:00 год.

Відсутність на робочому місці у вказаний день, позивачем не заперечується, зокрема, в поясненнях, наданих 23.05.2017, ОСОБА_2 зазначив, що 22.05.2017 він дійсно не вийшов на роботу, не попередивши про це безпосереднього керівника - завідуючу гуртожитком.

Матеріали справи не містять жодних документів на підтвердження поважності причин відсутності позивача на робочому місці 22.05.2017.

Показання свідків, допитаних у суді першої інстанції підтверджують відомості, викладені у актах щодо відсутності позивача на робочому місці та інформацію, викладену у службовій записці завідуючої гуртожитком.

Разом з тим, позивач оскаржуючи рішення суду, посилається на те, що судом помилково зазначено, що ОСОБА_2 повинен чергувати в гуртожитку з 13:00 год. до 20:00 год. В апеляційній скарзі також зазначає, що він повинен був вийти на роботу 22.05.2017 о 08:00 год. та відчергувати 7 годин, які закінчилися б 22.05.2017 о 15:00 год., а відтак вважав акти неналежним доказом відсутності позивача на робочому місці.

Проте вказаний довод позивача спростовується наявними в матеріалах справами доказами та показаннями свідків.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та наданих в подальшому позивачем поясненнях, 21.05.2017 він зателефонував ОСОБА_5 та попросив підмінити його 22.05.2017 з 13:00 год. до 20:00 год., усвідомлюючи, що саме цей період часу протягом робочого дня є робочою зміною, встановленого графіком чергувань. Вказане підтвердила і свідок ОСОБА_5

Посилання позивача на те, що акти щодо відсутності ОСОБА_2 на робочому місці долучені до матеріалів справи у роздрукованому вигляді, замість актів, що написані вручну не спростовують відомостей, які в них зазначені, а також не можуть бути визнані неналежними доказами, оскільки свідками підтверджено факт їх складання саме 22.05.2017 у визначений час на робочому місці.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом оцінки журналом передачі ключів гуртожитку № 1 та журналу обліку чергування є безпідставними, оскільки наявність підпису ОСОБА_2 у вказаних журналах за 22.05.2017, не спростовує факту відсутності останнього на робочому місці у вказаний день.

Також судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, оскільки наказом від 26.07.2017 № 94-ОД позивачу здійснений перерахунок заробітної плати та виплачено компенсацію за несвоєчасну її виплату, що підтверджується платіжною відомістю від 07.08.2017 (т. 1 а.с. 58)

Колегією суддів також відхиляються доводи позивача щодо недодержання роботодавцем процедури звільнення ОСОБА_2, оскільки матеріалами справи та встановленими обставинами підтверджується додержання відповідачем норм КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК HYPERLINK &quPE;http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1822/ed_2012_02_21/T041618.html?pravo=1&qu'>;України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді