Постанова № 75891750, 09.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи: 759/19786/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4556/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Ул’яновська О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Головне територіальне управління юстиції у м Києві про визнання права власності на спадкове майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 р.

встановив:

у грудні 2015 р. позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/24 частину АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6, та на 8/24 частин вказаної квартири після смерті матері ОСОБА_7 В ході розгляду справи позивач збільшила свої вимоги та просила визнати за нею право на 3/24 частин вказаної квартири після смерті ОСОБА_6

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 р. позов було задоволено частково - визнано за позивачем право власності на 8/24 частин вказаної кватирі після смерті ОСОБА_7 та на 1/24 частину квартири після смерті ОСОБА_6

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити щодо 2/24 частин квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, в іншій частині рішення залишити без змін.

У поясненнях на апеляційну скаргу третя особа по справі - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві просить розглянути справу за наявними у справі документами та доказами, враховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.

Третя особа по справі - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити її в повному обсязі.

В ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &quдн;Голос України&quга; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_8, третьої особи по справі - ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При зверненні до суду з позовом, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що її батьками були ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким належало по 1/3 частині АДРЕСА_1, в якій вони проживали по день смерті. Матір - ОСОБА_7 17.11.2010 склала заповіт на її користь, а батько - ОСОБА_6 01.11.2000 склав заповіт на користь брата - ОСОБА_4 Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і до його майна 12.02.2014 було почато спадкову справу. До спадкової справи матір та сестра - ОСОБА_5 написали заяви про відмову від обов'язкової частки на користь ОСОБА_3. Крім того, вона також має право на обов'язкову частку спадщини після смерті батька, оскільки є непрацездатною особою - пенсіонеркою за віком.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і 07.04.2015 до її майна було почато спадкову справу, до якої ОСОБА_5 також подала заяву про відмову від обов'язкової частки в спадщині на користь позивача. Вона вчасно подала заяву про прийняття спадщини, однак нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки у неї був відсутній правовстановлюючий документ щодо належності майна спадкодавцям. В ході розгляду справи, позивач збільшила свої вимоги та просила визнати за нею право власності на: 3/24 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, 9/24 частин вказаної квартири після смерті ОСОБА_7, стягнути суму сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 р. позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 р. вказане заочне рішення було скасовано та призначено справу до розгляду.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 р. позов було задоволено частково - визнано за позивачем право власності на 8/24 частин вказаної кватири після смерті ОСОБА_7 та на 1/24 частину квартири після смерті ОСОБА_6

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 та право на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_6 Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання за позивачем права на спадщину в розмірі 2/24 частин квартири, на які мали право по 1/24 ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в якості обов'язкових часток у спадщині, суд першої інстанції виходив з положень статей 1241 та 1276 ЦК України, згідно яких право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер, а тому не підлягає передачі на користь іншої особи.

Як видно з матеріалів спадкової справи, відкритої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою до майна померлого ОСОБА_6, 01.11.2000 він склав заповіт, яким заповідав належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 15.05.2001 р. він склав заповіт, яким заповідав належний йому будинок та господарські споруди в с. Романівці Брусилівського району Житомирської обл. своїм дочкам - ОСОБА_3 та ОСОБА_5

ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 подала заяву в спадкову справу, в якій вказала, що не претендує на одержання обов'язкових часток в спадщині. Від належної їй частки за законом відмовляється на користь ОСОБА_3, на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не претендує (а/с 30 спадкової справи до майна померлого ОСОБА_6 т.1). ОСОБА_3 подала заяву, в якій вказала, що приймає спадщину, яку їй заповів ОСОБА_6 (будинок та господарські будівлі в м. Романівці Брусилівського району Житомирської обл.), а крім того, вона є спадкоємицею за законом відповідно до ст. 1241 ЦК України, приймає спадщину за законом та заповітом. ОСОБА_5 подала заяву, в якій вказала, що від прийняття спадщини за заповітом та за законом відмовляється на користь ОСОБА_3 і на обов'язкову частку в заповіданому майні не претендує (а/с 38 т. 1).

29.05.2015 державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину у спадщині, а ОСОБА_3 - на ? частини у спадщині, яка складається із земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а/с 63 т. 1). Того ж дня тим же нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6, яка складається із жилого будинку АДРЕСА_1 (а/с 76 т. 1).

Постановою державного нотаріуса П'ятої Київської державної нотаріальної контори від 02.10.2015 ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/3 частину АДРЕСА_1 через відсутність у неї оригінала Свідоцтва про право власності на житло.

23.06.2016 ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/24 частин АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 В свідоцтві також зазначено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/24 частину кватири не видано.

Таким чином, позивач не може набути право на 2/14 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, право на які мали як обов'язкові частки у спадщині ОСОБА_7 та ОСОБА_5, та від прийняття яких вони відмовились.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 6 Конвенції і ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки відмова в задоволенні вказаної частини позовних вимог не є втручанням у володіння майном, а судом вирішувався спір щодо наявності права ОСОБА_3 на набуття його у власність в порядку спадкування.

Також є безпідставними доводи позивача щодо позбавлення ОСОБА_7 та ОСОБА_5 права на розпорядження своїм майном у вигляді обов'язкових часток у спадщині, що також є на її думку порушенням права на справедливий суд, встановленого ст. 6 Конвенції, оскільки вони в заявах до нотаріальної контори виразили свою волю на відмову від обов'язкових часток у спадковому майні, що було враховано нотаріусом.

Не можна погодитись і з викладеними в апеляційній скарзі доводами позивача про порушення принципу пропорційності, яке полягає у тому, що суд першої інстанції не вирішував питання про компенсацію позивачу, позбавивши його права власності на 2/24 частини квартири. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на майно несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. джерело права. В даному випадку має місце спір між двома фізичними особами щодо права на частку у спадковому майні, і не вирішується питання щодо досягнення будь-яких публічних (державних) інтересів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись стст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 14 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді