Постанова № 75879769, 09.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/321/16Головуючий у 1-й інстанції Кулик В.Б.Пр. № 22-ц/778/1962/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила визнати договір купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_4 дійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року вона придбала у відповідача квартиру АДРЕСА_1. Договір було вчинено на Товарній біржі «Строй-Інвест». Вважала, що вона в законному порядку набула право власності на вказану квартиру, так як правочин відповідав діючому на той час законодавству. Відповідно до Тимчасового положення «Про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» на теперішній час договір міни, укладений на товарній біржі, не є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно. У зв'язку з чим виникла необхідність визнати даний правочин дійсним, так як позивач має намір продати квартиру, але нотаріус відмовляє їй у посвідченні правочину, так як попередній договір не було посвідчено нотаріально, а рішення суду про реєстрацію права власності є підставою для реєстрації права власності на квартиру за нею.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року (а.с. 21-22) позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

З 15.12.2017 року набрав чинності ЦПК України в новій редакції, його нормами має керуватись апеляційний суд на теперішній час при апеляційному перегляді цієї справи.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ОСОБА_2 як особа, що не приймала участі у справі, на підставі ст. 352 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у своїй апеляційній скарзі (а.с. 33-36) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гончар М.С., судді Кочеткова І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 55).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді (судді - доповідача) Подліянової Г.С. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Гончар М.С. у цій справі відмовлено (а.с. 102-104).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 108).

Підстави для застосування вимог ст. 358 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, (відмови у відкритті провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі через сплив однорічного строку з дня складання повного тексту судового рішення) відсутні, оскільки скаргу подано ОСОБА_2, який не був залучений до участі у цій справі, а суд ухвалив рішення про його права… та обов'язки.

Ухвалою апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 110) з урахуванням навантаженості судді - доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, (в Апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом працює фактично 20 суддів, з яких - 13 суддів у складів судової палати у цивільних справах), а також відпустки колегії суддів та судді -доповідача у період з 04.06.2018 року по 13.07.2018 року включно (довідка а.с. 121).

Особи, які беруть участь у справі, не подали апеляційному суду будь-яких заперечень (відзиву) на вищезазначену апеляційну скаргу.

Проте, відсутність останніх не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом (ст. 360 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

У судове засідання 09 серпня 2018 року повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи з дотриманням вимог ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сторони у цій справі - позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю ОСОБА_2 та його представника - адвоката ОСОБА_6(а.с. 32).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.08.2018 року, постановленою апеляційним судом протокольно, без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 у задоволенні її заяви про виклик та допит свідка ОСОБА_7 (а.с. 131-132), оскільки факти, які потребують доказування відповідними письмовими доказами, не можуть підтверджуватись показами свідків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника -ОСОБА_6, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … і ухвалити … нове рішення …

Відповідно до ст. 376 ч. 3 п. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв рішення про права… обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є рішення, постанови.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового… є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 10 - 11, 59 - 60, 88, 208 - 209, 212, 214-215, 292, 294 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст. 153 ЦК України (у редакції 1963 року), ст. ст. 220, 317, 321, 328, 386, 392 ЦК України, та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинної на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (02 лютого 2016 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Однак, зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, неправильно встановив фактичні обставини цієї справи та, відповідно, висновки суду першої інстанції у цій справі не відповідають фактичним обставин цієї справи.

Суд першої інстанції у цій справі ухвалив рішення, яким вирішив питання про права… обов'язки ОСОБА_2, що не був залучений до участі у справі.

Так, апеляційним судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.1997 року із ОСОБА_4, який укладено на Товарній біржі «Строй-Інвест», та який було зареєстровано в ОП «ЗМБТІ», р. № 261/37453 від 09.02.1998 року (а.с. 5-8, більш якісна копія договору купівлі-продажу із відміткою ОП «ЗМБТІ» про реєстрацію а.с. 38).

Станом на момент придбання вказаної квартири 25.12.1997 року ОСОБА_3 з 11.10.1996 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 - особою, яка подала апеляційну скаргу у цій справі (свідоцтво про одруження, копія а.с. 37, відмітки розірвання цього шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану станом на 11.11.2017 року відсутні а.с. 43).

До позову позивачем у цій справі не було додано та у матеріалах цієї справи відсутня копія будь-якої відмови ОСОБА_3 будь-якого нотаріуса у посвідченні їй будь-якого правочину відносно вищезазначеної спірної квартири через те, що вищезазначений договір купівлі-продажу квартири від 25.12.1997 року її із ОСОБА_4 не було посвідчено нотаріально, на яку посилалась позивач в обґрунтування свого позову у цій справі.

Тобто, доводи позовної заяви позивача та рішення суду першої інстанції у цій справі у цій частині ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням вимог ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Аналог ст. 81 ч. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

При цьому, як вбачається із паспорту позивача, копія якого була додана позивачем ОСОБА_3 у матеріали цієї справи суду першої інстанції у цій справі (а.с. 17), останній був виданий 28.01.2016 року та не містив відмітки про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_2 від 11.10.1996 року на відміну від паспорту, який був виданий ОСОБА_3 раніше - 26.02.1998 року (копія а.с. 33).

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, обмежившись заявою відповідача ОСОБА_4 про визнання позову позивача у цій справі (а.с.18), поданою через канцелярію суду першої інстанції.

Хоча в силу вимог ст. 174 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Встановлено, що визнання відповідачем ОСОБА_4 вищезазначеного позову позивача у цій справі суперечило закону та порушувало права ОСОБА_2, який не був залучений до участі у цій справі, а тому суд першої інстанції мав відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її вищезазначеного позову у цій справі у повному обсязі.

Оскільки, ОСОБА_3 отримала новий правовстановлюючий документ на квартиру у вигляді вищезазначеного оскаржуємого рішення суду першої інстанції у цій справі, яким хоча й не було змінено правовий статус вищезазначеної спірної квартири та первісну дату набуття права власності ОСОБА_3 на цю квартиру, але яке зробило можливим для ОСОБА_3 провести відчуження цієї квартири на підставі цього рішення у подальшому без згоди її чоловіка - ОСОБА_2, який не приймав участі у цій справі та який подав апеляційну скаргу у цій справі на підставі ст. 352 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Підтвердженням тому є той факт, що на теперішній час власником спірної квартири згідно із інформаційною довідкою із Державного реєстру речових права (а.с.133) є ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2016 року, яку апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у цій справі на стадії апеляційного перегляду цієї справи в силу своїх повноважень, передбачених ЦПК України.

Суд першої інстанції при вирішенні цієї справи по суті мав виходити із законодавства, яке було чинним на час укладення (25 грудня 1997 року) та реєстрації (в ОП «ЗМБТІ» 09.02.1998 року) договору вищезазначеного купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Так, ст. 9 ЖК УРСР в редакції, чинній на час укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу від 25.12.1997 року ОСОБА_3 із ОСОБА_4 на Товарній біржі «Строй-Інвест», було передбачено, що громадяни мають право…на придбання квартири на біржових торгах.

Відповідно до положень п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Встановлено, що реєстрація права власності в ОП «ЗМБТІ», р. № 261/37453 від 09.02.1998 року (а.с. 5-8, більш якісна копія договору купівлі-продажу із відміткою ОП «ЗМБТІ» про реєстрацію а.с. 38) на вищезазначену спірну квартиру за ОСОБА_3 була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення до 01 січня 2013 року, а тому речове право власності ОСОБА_3 на цю квартиру при вищевикладених обставинах визнавалось дійсним на час подачі нею вищезазначеного позову до суду першої інстанції у цій справі.

Позивач ОСОБА_3 не надала у матеріали цієї справи доказів того, що вона після 01.07.2004 року зверталась у подальшому до відповідного органу реєстрації речових прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію за нею права власності на вищезазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 25.12.1997 року із ОСОБА_4, який укладено на Товарній біржі «Строй -Інвест», та який було зареєстровано в ОП «ЗМБТІ», р. № 261/37453 від 09.02.1998 року, та їй було відмовлено в останній.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

При вищевикладених обставинах, позов про визнання права власності за ОСОБА_3 саме за рішенням суду у цій справі був безпідставним.

Суд першої інстанції також безпідставно застосував у цій справі ст. 392 ЦК України, як правову підставу для визнання за ОСОБА_3. права власності на вищезазначену квартиру за рішенням суду у цій справі.

Оскільки, позивач не вказувала у своєму позові про те, що вона втратила документ про право власності на квартиру або її право оспорюється, не визнається іншою особою.

Так, із матеріалів цієї справи, вбачається, що фактично спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у цій справі з приводу вищезазначеної квартири взагалі не існувало, останній від нотаріального посвідчення угоди, яка була укладена на біржі, не ухилявся, оскільки остання взагалі нотаріального посвідчення не потребувала на момент укладення вищезазначеного договору сторін у цій справі в силу вимог чинного законодавства.

Якщо будь-який нотаріус не визнавав права власності ОСОБА_3 на вищезазначену спірну квартиру, набуту на біржових торгах, та право власності на яку було зареєстровано у подальшому в ОП «ЗМБТІ», що на той момент відповідало вимогам чинного законодавства про реєстрацію, то ОСОБА_3 мала захищати свої права в іншій спосіб - через оскарження відповідних дій відповідного нотаріуса, а не у спосіб, заявлений нею у цій справі.

Хоча в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України особа здійснює захист свого права на свій розсуд.

Проте, здійснюючи правосуддя, суд…захищає права …фізичних осіб … у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, аналог ст. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, визнання права власності у цій справі слід відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови у задоволенні позову позивача ОСОБА_3 у цій справі у повному обсязі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_4 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Також у разі задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути понесені ним судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у вигляді судового збору у розмірі 3731,05 грн. (а.с. 71), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 10 - 11, 59 - 60, 88, 208 - 209, 212, 214-215, 292, 294 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 12, 81-82, 89, 141, 368, 371 - 372, 379, 381-384, п. п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, визнання права власності у цій справі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у розмірі 3731,05 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 15.08.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.