Рішення № 75876178, 02.08.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №0519/12689/2012

Провадження №2/263/43/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 серпня 2018 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суду міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Масюк М.С., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача : Малєєвої О.М., Мусійченко Д.Л., Шишелової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції із застосування приміщень Жовтневого районного суду м. Маріуполя та Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК», треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Для об'єктивного з'ясування обставин спірних правових відносин між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» щодо належності, допустимості, достовірності наданих сторонами доказів та строку позовної давності, суд вважає за доцільне навести всю хронологію вирішення судами спірних відносин, що мали місце, як до судового розгляду справи №0519/12689/2012 за позовною заявою ОСОБА_1, поданою до суду 21.11.2012 року, так і безпосередньо судового розгляду самої справи №0519/12689/2012.

Із рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.11.2008 року у цивільній справі №2-1593/2008 вбачається наступне.

У серпні 2002 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання договору депозитного внеску №791 від 26.09.2001 року, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приват-Банк» та стягнення на його користь суми вкладу в розмірі 200 000 доларів США з виплатою 24% річних зв весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, посилаючись на те, що відповідач після закінчення терміну дії договору суму внеску з відсотками не повернув та не виплатив.

Відповідач позов не визнав, оскільки за вказаним договором позивач внесок у сумі 200000 доларів США не вносив. У позивача відсутня оформлена належним чином квитанція до прибуткового касового ордеру про внесення суми депозиту готівкою в касу банку. Його кошти привласнені колишніми керівниками Маріупольської філії відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з якими у позивача й виникли договірні відносини.

За повідомленням Ленінського районного суду м. Донецька ОСОБА_8 перебуває в розшуку, до ОСОБА_9 у зв'язку з психічним захворюванням застосовані примусові заходи медичного характеру. Вона утримується в Маріупольській психіатричній лікарні №7.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №144 підписи в графі «Банк» у договорі про терміновий спеціальний депозитний внесок №791 від 26.09.2001 року виконані директором Маріупольської філії відповідача ОСОБА_8 та головним бухгалтером ОСОБА_9

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №163 відбитки круглої печатки КБ «Приватбанк» у договорі про спеціальний строковий вклад №791, нанесені печаткою КБ «Приватбанк».

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13.11.2008 року у цивільній справі №2-1593/2008 позов ОСОБА_1 задоволено. Договір спеціального депозитного внеску №791 від 26.09.2001 року розірвано, стягнуто з ЗАТ «КБ «Приват-БАНК» на користь ОСОБА_1 521402 доларів США.

/т.1, а.с.8/

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 9.01.2009 року вказане рішення суду першої інстанції у цивільній справі №2-1593/2008 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, оскільки позивачем не надано належним чином оформленого приходного касового ордеру, квитанції до приходного касового ордеру або іншого банківського документу, який підтверджує здачу в касу банку грошових коштів за договором №791 від 26.09.2001 року, то у відповідності з положеннями ст.ст.1058, 1059 ЦК України цей договір вважається не укладеним, оскільки не дотримана письмова форма договору.

/т.1, а.с.9-10/

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15.06.2009 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 9.01.2009 року залишено без змін, оскільки при розгляді справи №2-1593/2008 судом не було допущено порушення норм матеріального або процесуального права.

/т.1, а.с.11/

Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15.04.2010 року у цивільній справі №2-1212/2000р. позивачу ОСОБА_10 відмовлено у позові до ЗАТ КБ «Приватбанк», треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9 про розірвання договору спеціального строкового вкладу №792 від 26.09.2001 року, стягнення з відповідача суми вкладу - 200 000 доларів США та 24% річних, що складає 417118 доларів США. Разом з нею такий же договір, на тих же умовах уклав її батько ОСОБА_1, тому приходний касовий ордер №14 від 24.09.2001 року був виданий відповідачем ОСОБА_1 на загальну суму 400000 доларів США, як власнику цих коштів. Судом наведені наступні підстави відмови в задоволені позову: ордер не можна прийняти, як доказ внесення грошової суми вкладу у касу банку, оскільки він датований до укладення договору, на ньому відсутня печатка приходної каси банку, яка використовується для касових операцій. Наявні підписи касиру та контролера виконані невстановленими особами, що підтверджується висновками почеркознавчої експертизи. Крім того бланк приходного ордеру та договору спеціального строкового вкладу по формі не відповідають встановленим зразкам. Також, за даними бухгалтерського обліку банку, договір №792 від 26.09.2001 року не значиться, і грошові кошти у касу не вносилися.

/т.1 а.с.213-215/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справа Апеляційного суду Донецької області від 2.07.2010 року, апеляційну скаргу ОСОБА_10 у цивільній справі №2-1212/2000р. відхилено, рішення суду залишено без змін.

/т.1, а.с.216-217/

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.12.2011 року у цивільній справі №2-5975/11 позивачу ОСОБА_10 було відмовлено у позові до ЗАТ КБ «Приватбанк», треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9, про відшкодування матеріальної шкоди за договором спеціального строкового вкладу №792 від 26.09.2001 року, на підставі ст.441 ЦК УРСР, заподіяну з вини працівників банку. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.06.2012 року касаційну скаргу ОСОБА_10 відхиллено, рішення суду від 27.12.2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12.03.2012 року залишено без змін.

/т.4, а.с.81-84, 89-91, т.5, а.с.36-38/

Відносно реорганізації відповідача Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» слід зазначити наступне.

За даними статуту Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3.04.2017 року №409, банк був створений відповідно до установчого договору від 7.02.1992 року у формі Товариства з обмеженою відповідальністю під назвою Комерційний банк «ПриватБанк» та зареєстрований Національним банком України 19.03.1992 року за реєстровим №92. Відповідно до Установчого договору від 6.07.2000 року та на підставі рішення Установчих зборів акціонерів від 6 липня 2000 року Комерційний банк «ПриватБанк» було реорганізовано шляхом зміни організаційно-правової форми у Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». За рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінено тип банку з закритого на публічне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», а останнє є в свою чергу правонаступником прав та зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «ПриватБанк».

/т.4, а.с.145-151/

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Наказу Міністерства фінансів України №519 вiд 21.05.2018 року, змінено тип ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство та затверджено нове найменування банку - АКЦIОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦIЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК". Датою державної реєстрації відповідних змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в ЄДР, є 14.06.2018 року. Повне найменування акціонерного товариства до зміни - ПУБЛIЧНЕ АКЦIОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦIЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК". Повне найменування акціонерного товариства після зміни - АКЦIОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦIЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК".

Стосовно спірних правових відносин у цивільній справі №0519/12689/2012, щодо якої здійснюється судовий розгляд, слід зазначити наступне.

21.11.2012 року до Жовтневого районного суду м.Маріуполя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «КБ» «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинними діями посадових осіб, який просив суд стягнути з ПАТ «КБ» «ПриватБанк» на його користь 3 196 000,00 грн. матеріальної шкоди, що є еквівалентом 400 000 доларів США., за курсом, встановленим НБУ на день подання позовної заяви. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на ст. 441 ЦК України (в редакції 1963 року) і ч.1 ст.1172 ЦК України (в редакції 2003 року), зазначив, що 24.09.2001 року він передав до каси Маріупольської філії ПАТ «КБ «ПриватБанк» 400 000 доларів США для їх зарахування на депозитний рахунок його та доньки - ОСОБА_11 строком на шість місяців зі сплатою 24 відсотків річних, тобто по 200 000 доларів США на кожного. На підтвердження отримання банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер банку ОСОБА_9 надала йому прибутковий касовий ордер №14 від 24.09.2001 року, нею підписаний, виписаний на його ім'я на суму 400 000 доларів США. Разом з цим між ним та банком був укладений договір про спеціальний строковий вклад №791 від 26.09.2001 року, який був підписаний директором Маріупольської філії банку ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності Голови правління ПАТ «КБ «ПриватБанк» №3878 від 26.10.2000 року. Із постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 7.06.2006 року, якою до ОСОБА_9 застосовані примусові заходи медичного характеру, вбачається, що належні йому грошові кошти в сумі 400 000 доларів США директор Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_8 і головний бухгалтером ОСОБА_9 до каси банку не внесли, а присвоїли собі. В рамках розслідування кримінальної справи №67-818 було зроблено почеркознавчу експертизу прибуткового касового ордеру №14 від 24.09.2001 року. Згідно висновку експерта №156 від 4.04.2002 року встановлено, що «підпис у прибутковому касовому ордері №14 від 24.09.2001 року у графі «Контролер» виконаний головним бухгалтером МФ ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_9, інші підписи належать невідомим особам. Зазначене вказує на наявність причинного зв'язку між діями ОСОБА_8, ОСОБА_9 під час виконання ними службових обов'язків та спричиненою йому матеріальною шкодою в сумі 400 000 доларів США.

/т.1, а.с.3-7/

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.01.2013 року до участі у судовому розгляді цивільній справі за позовом ОСОБА_1 від 21.11.2012 року залучені треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_9

/т.1, а.с.97/

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.06.2013 року у цивільній справі в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено у повному обсязі з тих підстав, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у трудових відносинах з ЗАТ КБ «Приватбанк», про те скоїли злочинні дії шляхом заволодіння грошовими коштами громадян, що явно виходило за межі наданих їм прав та повноважень, тобто у цьому випадку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не виконували своїх прямих службових обов'язків, у зв'язку з цим ПАТ КБ «Приватбанк» не може нести цивільно-правову відповідальність за дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі ст.441 ЦК УРСР.

/т.1, а.с.161-164/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 2.09.2013 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, вказане рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.06.2013 року залишено без змін, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог на підставі ст. 441 ЦК (в редакції 1963 року), крім того, попередніми судовими рішеннями встановлений факт невнесення ОСОБА_1 в касу Банку за прибутковим касовим ордером за №14 від 24.09.2001 року 400 000 доларів США, що має значення для вирішення даного спору.

/т.1, а.с. 221-222/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.06.2013 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 2.09.2013 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке. Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 7.06.2006 року про застосування відносно ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру встановлено, що ОСОБА_8, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_9 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наказів від 22.09.1997 року №719 і від 30.11.2000 року №1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили останньому матеріальну шкоду у розмірі 200 000 доларів США. Вказаною постановою також встановлено, що ОСОБА_9, як головним бухгалтером Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» за попереднім зговором з ОСОБА_8, як керівником Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» вчинені службові злочини, якими спричинено майнову шкоду фізичним та юридичним особам, у тому числі і ОСОБА_1 Перебування у трудових відносинах ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з банком під час укладення договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_1 та прийняття від ОСОБА_1 грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» сторонами не оспорюється. Наданий ОСОБА_1 договір про спеціальний строковий вклад від 26.09.2001 року №791 відповідає вимогам Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1997 року №216 у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України 30.06.1998 року №250. Крім того, внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 000 доларів США підтверджується прибутковим касовим ордером від 24.09.2001 року, підписаним головним бухгалтером Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_9, що підтверджується висновком експерта науково-дослідного експертного криміналістичного центру при УМВС в Донецькій області від 4.04.2002 року №156. Аналогічну позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 6.06.2012 року у справі №17-цс12. Відсутність належних реквізитів у вигляді печатки філії не можуть бути підставою для невизнання ордеру, як письмового доказу. Обов'язок щодо належного оформлення бухгалтерських документів лежить на посадовій особі, яка видає вказаний документ. ОСОБА_1 лише отримав вказаний ордер у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від ОСОБА_9, як посадової особи, що підтверджується як показаннями самого ОСОБА_1, так і доказами, здобутими при розгляді кримінальної справи. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли у робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов'язки, а саме: ОСОБА_8 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000 доларів США ОСОБА_9 вказані кошти у касу не внесла. На вказані обставини та вимоги закону суди увагу не звернули, неправильно застосували норми матеріального права.

/т.1, а.с.249-251/

За результатами наступного судового розгляду у цивільній справі №0519/12689/2012, рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.08.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної шкоди задоволені частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 200 000 доларів США, що є еквівалентом 1598000 грн. на день подачі позову. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги задоволені частково за вимогами ст.441 ЦК УРСР, що була чинною на час виникнення правовідносин, оскільки відповідно до постанови Ленінського районного суду Донецької області, яка є преюдиціальною для даної справи, ОСОБА_1 неправомірними діями ОСОБА_9 було завдано шкоду саме у сумі 200 000 доларів США. Крім того, позивачем внесені до каси банку 400000 доларів США, однак половина цих коштів внесена по договору, укладеному банком з іншою особою ОСОБА_10, тому в задоволені позову в цій частині відмовлено.

/т.2, а.с.69-71/

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 11.11.2014 року, апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхиллено, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.08.2014 року у цивільній справі №0519/12689/2012, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 200 000 доларів США, що станом на 11.11.2014 року, на день ухвалення рішення, по курсу Національного банку України еквівалентно 2960845,00 грн. В решті частини рішення суду залишено без змін.

/т.2, а.с.127-130/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.03.2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 27.08.2014 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 11.11.2014 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав. Сторонами справи не оспорювалося, що на момент прийняття від ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 перебували у трудових відносинах з ПАТ КБ «ПриватБанк». Суди обґрунтовано вважали договір про спеціальний страховий вклад від 26.09.2001 року №791 укладеним, адже він відповідає вимогам Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 7 липня 1997 року №216, а внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 000 доларів США підтверджується прибутковим касовим ордером від 24.09.2001 року. Ці висновки також викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2013 року. Однак з висновками судів щодо стягнення матеріальної шкоди відповідно до ст.441 ЦК УРСР повністю погодитись не можна, так як вони не відповідають вимогам закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, дійшовши висновку про укладення сторонами договору строкового вкладу, помилково вважав, що на користь позивача підлягає стягненню завдані збитки відповідно до ст.441 ЦК УРСР, адже застосування положень цієї статті виключає одночасне застосування норм матеріального права, що визначають цивільно-правову відповідальність за порушення договірних зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 року №6-149цс13.

/т.2, а.с.192-193/

Під час наступного судового розгляду у цивільній справі №0519/12689/2012 позивач ОСОБА_1 8.07.2015 року надав суду заяву про зміну предмета позову та про уточнення позовних вимог, в якій зазначив наступне. Посилаючись на договір про спеціальний строковий вклад №791 від 26.09.2001 року та внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 000 доларів США за прибутковим касовим ордером №14 від 24.09.2001 року, на підставі ст.441 ЦК УРСР просив стягнути з відповідача майнову шкоду, завдану неправомірними діями працівників банку у розмірі 200 000 доларів США, які на 7.07.2015 року, відповідно до курсу НБУ становлять 4 254 000,00 грн., та за ч.1 ст.22 ЦК України в редакції 2003 року стягнути з відповідача упущену вигоду у вигляді не сплачених відсотків за договором за період з 27.03.2002 року по 7.07.2015 року у розмірі 637 939,73 доларів США, які на 7.07.2015 року, відповідно до курсу НБУ становлять 13 568 978,05 грн. Також, згідно до ст.23, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України в редакції 2003 року просив стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

/т.3, а.с.19-23/

За наслідками наступного судового розгляду у цивільній справі №0519/12689/2012, рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 5.11.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволені частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 4 254 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги задоволені частково за вимогами ст.441 ЦК УРСР, за наявності договору №791, укладеного між позивачем та відповідачем, прибуткового касового ордеру №14 від 24.09.2001 року та обставин встановлених за постановами Ленінського районного суду м.Донецька від 3.03.2005 року та 7.06.2006 року.

/т.3, а.с.51-52/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 18.02.2016 року, апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» відхилена, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 5.11.2015 року залишено без змін, суд першої інстанції помилково посилався на вимоги ст.441 ЦК України в редакції 1963 року, тоді як стягуючи вказану суму суд фактично виходив з договору строкового вкладу, який був укладений між банком та позивачем. В даному випадку суд вірно посилався на договірні відносини між ОСОБА_1 та Банком, тому слід було правильно застосувати вимоги матеріального закону, який регулював правовідносини на момент виникнення права, а саме ст.6 ЦК України (1963 року), в якій вказано, що цивільне право охороняється законом; ст.161 ЦК України (1963 року) в якій зазначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений договором строк; ст.384 ЦК України (1963 року), в якій вказано, що громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами. Оскільки суд вірно вирішив справу по суті, з урахуванням встановлених фактичних обставин по справі, тому апеляційний суд вважає можливим погодитись з рішенням суду.

/т.3, а.с.136-141/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 5.11.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18.02.2016 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що між ОСОБА_1 та Маріупольською філією ЗАТ КБ «Приватбанк» 26.09.2001 року укладено договір №791 про спеціальний строковий вклад на суму 200 000 доларів США з нарахуванням на неї 24% річних та терміном дії 6 місяців. Даний договір підписаний директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності голови правління ЗАТ КБ «Приватбанк» від 26.10.2000 року №3878. З прибуткового касового ордеру від 24.09.2001 року №14 вбачається, що ОСОБА_1 вніс у касу Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» 400 000 доларів США. Згідно акту КРВ у м.Маріуполі від 2.04.2002 року документальною перевіркою фінансової діяльності ПАТ КБ «Приватбанк» було встановлено, що документи, які підтверджують надходження коштів у сумі 400000 доларів США від позивача відсутні. Як вбачається з постанови Ленінського районного суду м.Донецька від 3.03.2005 року та 7.06.2006 року головний бухгалтер Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_9 за попередньою змовою з керівником цього банку ОСОБА_8 вчинила службові злочини, які полягали у тому, що зазначені особи розробили та склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, який не відповідав типовим бланкам, затвердженим ЗАТ КБ «Приватбанк» наказами від 22.09.1997 року №719 та від 30.11.2000 року №1278, і використовуючи його для укладення договору з ОСОБА_1 незаконним шляхом отримали від нього грошові кошти, які в касу ПАТ КБ «Приватбанк» не надійшли, чим завдали ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 200 000 доларів США. Однак з висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції не правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а апеляційний суд правильно посилаючись на положення ст.6,161,384 УРСР, Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів не прийняв до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.10.2014 року у справі №6-118цс14, у відповідності до якої письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку, який приймав готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. При новому розгляді справи судам слід прийняти до уваги правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 29.10,2014 року у справі №6-118цс14 та від 6.04.2016 року у справі №6-352цс16, які відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

/т.3, а.с.203-205/

Під час наступного судового розгляду у цивільній справі №0519/12689/2012 позивач ОСОБА_1 надав суду ряд заяв про уточнення позовних вимог:

- від 2.12.2016 року, просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь майнову шкоду завдану неправомірними діями працівників банку у розмірі 400 000 доларів США, що станом на 2.12.2016 року відповідно до курсу НБУ, становить 10 2555 283,6грн. /т.4, а.с.8-13/;

- від 2.02.2017 року, просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь: майнову шкоду завдану неправомірними діями працівників банку у розмірі 200 000 доларів США, що станом на 2.02.2017 року відповідно до курсу НБУ, становить 5 398 000,00 грн.; на підставі ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 78526,03 доларів США, що станом на 2.02.2017 року, відповідно до курсу НБУ становить 2 119 417,54 грн.; за порушення грошового зобов'язання інфляційні втрати у розмірі 711 600,00 доларів США, що станом на 2.02.2017 року, відповідно до курсу НБУ становить 19206984,00 грн. /т.4, а.с.41-45/;

- від 26.05.2017 року, просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь: майнову шкоду завдану неправомірними діями працівників банку у розмірі 400 000 доларів США, що станом на 2.02.2017 року відповідно до курсу НБУ, становить 10 796 000,00 грн.; на підставі ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157216,44 доларів США, що станом на 2.02.2017 року, відповідно до курсу НБУ становить 4 243 271,71 грн. /т.4, а.с.111-117/

За час наступного судового розгляду у цивільній справі №0519/12689/2012 Жовтневим районним судом м. Маріуполя, за клопотаннями щодо врегулювання спірних правових відносин, винесені наступні ухвали:

- від 22.02.2018 року, якою відмовлено представнику відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволені клопотання про закриття провадження у цивільній справі №0519/12689/2012, так як безпідставним є посилання відповідача на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.11.2008 року та колегії суддів судової палати у цивільних справа Апеляційного суду Донецької області від 9.01.2009 року у справі №2-1593,2008 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «Приват-Банк» про розірвання договору спеціального депозитного внеску №791 від 26.09.2001 року та стягнення за ним суми вкладу в розмірі 200 000 доларів США з виплатою 24% річних зв весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки у справі №0519/12689/2012 розглядається спір між тими самими сторонами, однак на даний час предмет спору інший - стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди завданої неправомірними діями працівників ПАТ КБ «ПриватБанк», а підставою позову є неправомірні дії працівників ПАТ КБ «ПриватБанк». /т.5, а.с.150-151/;

- від 14.05.2018 року, якою відмовлено представнику відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволені клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 200 000 доларів США у цивільній справі №0519/12689/2012, так як безпідставним є посилання відповідача на розгляд Жовтневим районним судом м. Маріуполя в кримінальній справі №225/1183/16 позовної заяви ОСОБА_1 щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки у кримінальній справі розглядається спір, який виник з договірних відносин, а у справі №0519/12689/2012 спір є віндикаційним, підставою позову є неправомірні дії працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» Крім того, в матеріалах кримінальній справі №225/1183/16 мається заява ОСОБА_1 від 7.09.2011 року про залишення цивільного позову без розгляду, яка до теперішнього часу судом не розглянута. /т.5, а.с.168, 175-176, 179/.

Також, ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 2.08.2018 року до участі у судовому розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 від 21.11.2012 року залучено правонаступника відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - АКЦIОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦIЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».

/т.5, а.с.237/

Для правильного вирішення спірних правових відносин слід чітко визначитись з предметом позову ОСОБА_1 та його підставами.

Загальноприйняте визначення предмета позову є таким: предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Вказана дефініція дає правильне розуміння того, що позивач, звертаючись до суду, має матеріально-правову заінтересованість захистити своє право.

Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто факти, які зумовлюють певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Тому до підстави позову не можуть входити обставини, які виступають доказами в справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Варто зазначити, що підставою позову не може вважатись посилання позивача на певні норми матеріального права. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 9 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5 зазначив, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, наведені в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом необхідно керуватись під час вирішення спору.

Важливим є також те, що підстави позову визначаються лише позивачем, а не судом чи відповідачем, який наголошує на наявності або відсутності певних обставин у своїх запереченнях на позов.

Слід також зазначити, що факти, якими обґрунтовує свої заперечення відповідач, підлягають встановленню під час ухвалення рішення в справі та входять у предмет доказування, однак вони не можуть вважатися підставами позову.

Аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_1 свідчить про те, що предметом його позову є матеріально-правова вимога до відповідача Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення майнової, моральної шкоди. Безпосередньо до складу майнової шкоди відноситься: 400 000 доларів США, отриманих працівниками банку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для внесення на рахунок банку, три проценти річних від простроченої суми боргу, інфляційні втрати.

Підставами позову ОСОБА_1 є обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, ними є шкода, заподіяна ОСОБА_1 з вини працівників банку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час виконання ними своїх трудових /службових/ обов'язків, а також факти, що підтверджують ці обставини., якими є: підпис директора Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8 у договорі про спеціальний страховий вклад №791 від 26.09.2001 року, його зміст, між ким він укладений; підпис головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_9 у прибутковому касовому ордері за №14 від 24.09.2001 року, його зміст, ким, куди внесені грошові кошти, що мало місце за їх участі під час виконання службових обов'язків, що в поєднанні з обставинами, встановленими за постановою Ленінського районного суду м.Донецька від 7.06.2006 року, про створення ОСОБА_8, ОСОБА_9 злочинної організованої групи, які, зловживаючи своїм службовим становищем, згідно розробленого плану, розробили та склали зразок бланку «договору про спеціальний страховий вклад», що на той час не відповідав типовому бланку та, використовуючи його, знаходячись на робочому місці, під час виконання службових обов'язків, уклали договори з 43 клієнтами банку, у тому числі з ОСОБА_1, його донькою ОСОБА_10, отримавши у ОСОБА_1 400 000 доларів США, видавши йому прибутковий касовий ордер, при цьому незаконно вилучили їх із каси ЗАТ КБ «Приватбанк», присвоївши їх собі, спричинивши тим самим шкоду ОСОБА_1, які в цілому зумовлюють певні правові наслідки: виникнення правовідносин, пов'язаних з деліктними зобов'язаннями між відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та позивачем ОСОБА_1 щодо предмету позову, обов'язку відповідача відшкодувати шкоду ОСОБА_1

Наведені докази лише підтверджують наявність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

За статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Своїм правом на захист щодо повернення грошових коштів, ОСОБА_1, як вже було зазначено, посилаючись на договірні зобов'язання, звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору про спеціальний страховий вклад №791 від 26.09.2001 року та стягнення на його користь суми вкладу, але за рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 9.01.2009 року у цивільній справі №2-1593/2008 року ОСОБА_1 у задоволені позову було відмовлено, при цьому вказаний договір визнаний неукладеним, оскільки не дотримана письмова форма договору.

За ст.18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили обов'язкове для виконання для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

За положеннями ч.3 ст.82 ЦПК України обставини встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За захистом порушеного права ОСОБА_1 вдруге 21.11.2012 року звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя, посилаючись на деліктні зобов'язання, визначивши наведені предмет позову та підстави його задоволення.

Важливим є також те, що підстави позову визначаються лише позивачем, а не судом чи відповідачем, який наголошує на наявності або відсутності певних обставин у своїх запереченнях на позов.

З наведеного є хибним посилання представників відповідача про наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, як на підставу задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки наведене посилання позивача на договір про спеціальний страховий вклад, прибутковий касовий ордер, постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 7.06.2006 року підтверджує існування фактів, що свідчать про наявність деліктних зобов'язань.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2 позов підтримали, наполягали на його задоволенні за обставинами, наведеними в уточнюючих позовних заявах. Особисто ОСОБА_1 зазначив, що під час судового розгляду справи належними доказами доведений факт передачі ним відповідачу грошових коштів у розмірі 400 000 доларів США, але шляхом протиправної поведінки працівники банку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час виконання своїх службових обов'язків присвоїли їх собі, чим спричинили йому шкоду, яку повинно відшкодувати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК».

Представники відповідача Малєєва О.М., Мусійченко Д.Л., Шишелова Н.В. в судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення, посилаючись на наступне. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дійсно були посадовими особами банку, вийшли за межі наданих їм службових повноважень, вчинили злочин не при виконанні своїх посадових обов'язків. Факт визнання позивача потерпілим у кримінальній справі не свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача шкоди, та є підставою для відмови у позові. Вина відповідача відсутня, оскільки банку не було відомо ні про наявність договору, ні про будь-які інші обставини. Постанова від 07.06.2006 року має правове значення лише відносно дій ОСОБА_9 В той же час у позові вказано, що договір підписала ОСОБА_8 Наданий позивачем договір від 26.09.2001 року №791, як доказ на підтвердження внесення коштів, є фальшивим і не може бути підставою для стягнення коштів з відповідача. Умови договору відрізняються від умов інших депозитних договорів, укладених між банком та клієнтами. Наявний прибутковий касовий ордер від 24.09.2001 року про внесення позивачем грошових коштів в сумі 400000 доларів США не є належним доказом, оскільки оформлений не за правилами банку. В ньому відсутня печатка банка. Вказаний ордер не містить підпису ОСОБА_9, що підтверджує АКТ КРВ перевірки діяльності банка від 02.04.2002 року. Банк кошти від позивача не отримав з вини позивача, оскільки внесення коштів в касу банка є обов'язком позивача. Банк не відкривав рахунок депозитного вкладу, не нараховував відсотки по договору, тобто не здійснював жодних дій по укладанню договору та його виконанню. Крім того, у постанові від 07.06.2006 року, на яку посилається позивач, вказано про наявність правовідносин між фізичними особами. Відсоткова ставка, вказана у договорі, значно перевищувала чинну по банку. ОСОБА_8 під час проведення досудового слідства по кримінальній справі пояснювала, що кошти нею використовувалися у тіньовій економіці, що було відомо фізичним особам, саме тому були вказані такі відсотки. При новому розгляді справи суд має врахувати саме останні висновки ВССУ, згідно яких мають місце правовідносини, які регулюються ст.ст.6,161,384 ЦК УРСР, Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів. Крім того, з цього приводу вже було прийняте рішення у справі №2-1593/2008 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення суми за спеціальним строковим внеском. Також треба врахувати, що у кримінальній справі ОСОБА_1 визнаний потерпілим на суму 200 000 доларів США, а вимагає стягнення 400 000 доларів США. Стосовно спірних правових відносин не можна застосовувати вимоги ст.625 ЦК України, оскільки вони не поширюються на правовідносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди.

Треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, жодних заяв не подали, про час та місце судового засідання були повідомлені, що підтверджується численними поштовими повідомленнями. За таких обставин, керуючись положеннями ЦПК України, з урахуванням думки учасників процесу, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи мається достатньо доказів для вирішення по суті спірних правових відносин.

Враховуючи позицію сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні спірних правових відносин суд перш за все керується наступними вимогами цивільно-процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За положеннями частин 4,6,7 ст.82 ЦПК України: обставини встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом: вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою; правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до договору про спеціальний строковий вклад №791 від 26.09.2001 року ОСОБА_1 повинен внести до каси Маріупольської філії КБ Приватбанк 200 000 доларів США, а банк зобов'язувався через 6 місяців повернути суму вкладу та сплатити 24% річних. Даний договір підписаний директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8 на підставі довіреності №3878 від 26.10.2000 року та скріплений печаткою банку.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що саме ним та директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8 підписаний вказаний договір, на робочому місті останньої під час виконання нею своїх службових обов'язків, ця обставина не спростована відповідачем шляхом надання суду належних та допустимих доказів.

Вказаний договір в сукупності з твердженням ОСОБА_1 підтверджує наявність юридичного факту, який входить у підставу позову ОСОБА_1 - договір укладений між ОСОБА_1 та директором Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8, який нею підписаний на своєму робочому місті під час виконання своїх службових обов'язків, скріплений печаткою саме з найменуванням Маріупольської філії.

З прибуткового касового ордеру №14 від 24.09.2001 року вбачається, що ОСОБА_1 внесено до каси Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 400 000 доларів США.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що саме ним на виконання договорів, укладених між ним, його дочкою ОСОБА_10 та банком, в касу Маріупольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» у присутності головного бухгалтера ОСОБА_9 ним внесені його особисті грошові кошти у розмірі 400 000 доларів США, після чого він отримав прибутковий касовий ордер №14 від 24.09.2001 року.

За висновками експерта №156 від 4.04.2002 року підпис в графі «контроль» вказаного прибуткового касового ордеру №14 від 24.09.2001 року виконаний ОСОБА_9

Вказані договір, висновок експерта в сукупності з твердженням ОСОБА_1 підтверджує наявність юридичного факту, який входить у підставу позову ОСОБА_1 - зазначений розмір шкоди у 400 000 доларів США, завданої ОСОБА_1, та причетність ОСОБА_9 до прийняття грошей до каси банку на робочому місті останньої під час виконання нею своїх службових обов'язків.

За обставинами, наведеними в Акті документальної перевірки фінансової діяльності в МФ ЗАТ КБ «Приватбанк» за період з 1.01.1999 року по 1.03.2002 року, складеним 2.04.2002 року Контрольно-ревізійним відділом в м. Маріуполі, вбачається наступне. Маріупольська філія ЗАТ КБ «Приватбанк» не виступає юридичною особою та здійснює свою діяльність від імені ЗАТ КБ «Приватбанк» за дорученням. Філія має печатку зі своїм найменуванням. За період з 1.01.1999 року по 25.12.2001 року керівництво філією здійснювала директор ОСОБА_8, яка за дорученнями від 7.02.1997 року №343, 20.03.2000 року №877, 26.10.2000 року №3878 була уповноважена укладати угоди та здійснювати банківські операції від імені банку та у відповідності з Положеннями «Про МФ КБ «Приватбанк». Посаду головного бухгалтера за вказаний період займала ОСОБА_9 Встановлена відсутність документів, які підтверджують факт надходження коштів в сумі 400000 доларів США від ОСОБА_1 Вказана сума, не дивлячись на наявність ордеру №14 від 24.09.2001 року, не оприбутковувалась. Вказаним актом було встановлено порушення вимог п.9.2.8 Наказу КБ Приватбанк від 30.11.2000 року №1278, згідно якого прибутковий касовий ордер повинен залишитися в документах банку, а вкладнику видається квитанція з підписами відповідальних посадових осіб банку з печаткою банку. В порушення зазначених вимог вкладнику було надано прибутковий касовий ордер. В документах банку, які підтверджують надходження коштів в сумі 400000 доларів США від ОСОБА_1, відомості відсутні. Подібна ситуація з документами та внесенням грошових коштів у сумі 31000 США мала місце з гр.ОСОБА_12

/т.2, а.с.20-29/

Як вже було зазначено, за положеннями частини 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 7.06.2006 року про застосування відносно ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечних діянь передбачених ст. 191 ч. 5, ст. 365 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України в редакції 2001 року та ст. 166 ч. 3 в редакції КК України 1960 року встановлено, що ОСОБА_8, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_9 за попередньою змовою, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили та склали зразок бланку «договору про спеціальний страховий вклад», що на той час не відповідав типовому бланку затвердженому у ЗАТ КБ «Приватбанк» відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719, від 30 листопада 2000 року № 1278 та використовуючи його, знаходячись на робочому місці, під час виконання службових обов'язків, уклали договори з 43 клієнтами банку, у тому числі з ОСОБА_1, його донькою ОСОБА_10, отримавши у ОСОБА_1 400 000 доларів США, видавши йому прибутковий касовий ордер, при цьому незаконно вилучили їх із каси ЗАТ КБ «Приватбанк», присвоївши їх собі, спричинивши тим самим матеріальну шкоду ОСОБА_1, а всім 43 клієнтам банку на суму 4 312 181 доларів США. Разом з тим, на час вказаних подій на головного бухгалтера ОСОБА_9 були покладені обов'язки, керуватися у роботі нормативними актами, забезпечувати повний облік грошових коштів, що надходять, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку усіх операцій, що здійснюються банком, крім того була наділена правом вимагати від структурних підрозділів банку забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку та контролю, подачі необхідних документів по оформленню операцій, дотримання встановленого порядку прийняття, оприбуткування, збереження та розходу грошових коштів.

/т.1, а.с.26-32/

Як встановлено вказаною постановою Ленінського районного суду м. Донецька, ОСОБА_9 після скоєння суспільно небезпечних дій захворіла на психічне захворювання, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 93 КК України, до неї застосовано примусові заходи медичного характеру.

Вказану постанову прийнято відповідно до ст. 420 КПК України в редакції 1960 року, згідно з якою при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного характеру, як і при ухваленні вироку, вирішуються питання чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена кримінальна справа, чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа. Ухвалення вироків щодо даної категорії обвинувачених законом не передбачено.

Статтею 441 ЦК УРСР встановлено, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться: а) перебування заподіювача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"); б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Наведені судом обставини свідчать про наявність фактів заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди з вини працівників банку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час виконання ними своїх трудових /службових/ обов'язків, що є підставою позову, які в цілому зумовлюють певні правові наслідки: виникнення правовідносин, пов'язаних з деліктними зобов'язаннями між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та позивачем ОСОБА_1 щодо предмету позову - обов'язку відповідача відшкодувати ОСОБА_1 шкоду у розмірі 400 000 доларів США, оскільки за обставинами фактичного неукладення договору з вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9, внаслідок вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, матеріальну шкоду було заподіяно саме ОСОБА_1 на зазначені грошові кошти.

Враховуючи наведене, правильність висновку суду не спростовується рішеннями судів у цивільних справах за позовами ОСОБА_10

За таких обставин, суд не може погодитись з твердженням відповідача щодо фальшивості приходного касового ордеру №14 від 24.09.2001 року, дослідженого судом, неналежності його як доказу, оскільки для деліктних зобов'язань він має доказове значення.

Не підлягає задоволенню клопотання відповідача щодо визнання копії висновку експертизи №156 від 4.04.2002 року недопустимим доказом у справі, оскільки на думку суду сам висновок існує, оригінал його знаходиться в матеріалах кримінальної справи, про що відомо відповідачу, про наведені у ньому обставини зазначено у багатьох судових рішеннях та інших досліджених доказах.

Заперечення представників АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк не повинен нести відповідальність за дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки вони діяли з перевищенням своїх повноважень у в своїх власних інтересах, є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, і це не спростовано представниками відповідача, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували в трудових відносинах з банком, діяли від імені банку, в приміщенні банку та в робочий час. Крім того, договір був укладений від імені банку і грошові кошти були передані позивачем посадовій особі банку, а та обставина, що ОСОБА_9 не оформила внесення коштів в касу банку на депозитний рахунок вкладника, як і те, що у позивача відсутній фінансовий документ про передачу грошових коштів в день укладення договору, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за дії його працівників, оскільки факт вчинення службовими особами відповідача суспільно-небезпечного діяння за попереднім зговором групою осіб встановлено постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07.06.2006 року у кримінальній справі, яка є належним письмовим доказом і на їх спростування жодних доказів не надано. Та обставина, що стосовно ОСОБА_8, щодо якої оголошено розшук, кримінальна справа не розглянута та обвинувальний вирок не винесено, не спростовує правильність висновків суду, оскільки стосовно ОСОБА_1 службові злочини вчинені ОСОБА_8 за попереднім зговором з ОСОБА_9 і обставини цих злочинів встановлені вказаною вище постановою суду у кримінальній справі, яка фактично має юридичну силу обвинувального вироку, бо примусові заходи медичного характеру відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства застосовуються лише при доведеності факту вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, тобто злочину.

Такі ж обставини щодо спірних правових відносин були зазначені в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.03.2017 року та в Ухвалі Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 2.06.2017 року.

Враховуючи наведене, суд за деліктним зобов'язанням відповідача стягує з Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу НБУ, становить 10 784 840, 00 грн.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.14 постанови №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільних справах» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошових коштів в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку встановлених законом.

На час ухвалення рішення судом на 2.08.2018 року офіційний курс НБУ долара по відношенню до національної валюти України становить: 100 доларів США = 2696,21 грн., тобто 1 долар США = 26,9621 грн., відповідно, 400 000 доларів США відповідає 10 784 840, 00 грн. із розрахунку 400 000 х 26,9621.

В решті позовних вимог майнового характеру, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в їх задоволені, оскільки між сторонами виникли саме деліктні, а не договірні зобов'язання, отже у відповідача не виникло обов'язку нести відповідальність за ст. 625 ЦК України.

Крім того, за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1672цс16 та від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь 100 000,00 грн. моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Також, у відповідності до Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в позовній заяві та під час судового розгляду не надав суду належних доказів наявності існування моральної шкоди.

Що стосується заяви представника відповідача щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності, як підставу відмови у позові, вбачається наступне.

Згідно завіреної копії позовної заяви від 24.03.2003 року, що була подана ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Донецька 24.03.2003 року під час судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_8, позивач просив стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти внесені ним за: договором про спеціальний строковий вклад №791 від 26.09.2001 року; договором про строковий вклад №000U681005 від 24.09.2001 року; договором про строковий вклад №000U681001 від 6.09.2001 року. До теперішнього часу позов ОСОБА_1 судом не розглянутий.

/т.5, а.с.175-176/

За заявою ОСОБА_1 від 7.09.2011 року, поданою до Ленінського районного суду м.Донецька ще 19.09.2011 року, позивач просив суд залишити без розгляду його позовну заяву від 24.03.2003 року, але до теперішнього часу за заявою рішення не прийняте.

/т.5, а.с.168/

Згідно положень ст.79 ЦК УРСР в редакції 1963 року та ст.264 ЦК України в редакції 2003 року: перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням

позову в установленому порядку; позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

З наведеного вбачається, що у даному випадку мало місце переривання строку позовної давності, отже позовна давність щодо вимоги про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1, не сплила, ним не втрачено право на судовий захист, а тому з цього приводу не має підстави для відмови у позові.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступного висновку.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 8000,00 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 10 784 840, 00 грн. х 100% : 34 245 355,71 грн. ціни позову = 31,50%), тобто 31,50 % від ціни позову (31,50 % х 8000,00 грн. : 100%), що складає 2520,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 89,141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК», треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 400000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу НБУ, становить 10 784 840, 00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2520, 00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Згідно пп.15.5 п.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде складено та підписано 10.08.2018 року.

Суддя: П.І. Папаценко