Постанова № 75872121, 07.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року№ 876/4382/18Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Богаченка С.І., Хобор Р.Б.,

при секретарі судового засідання - Федчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі №813/3111/17 (суддя Гулкевич І.З., рішення ухвалене об 11/13 год., м.Львів, повний текст складено 24 квітня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області та Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ОДПІ, ГУДФС відповідно) та ГУДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ від 23.06.2015 та 27.07.2016 №№45673-17, 23433-13 відповідно (далі - ППР); податкової вимоги ГУДФС від 17.07.2017 №4240-17 (далі - Вимога) та рішення ГУДФС про опис майна у податкову заставу від 20.07.2017 №9487/10/13-01-17-04-09 (далі - Рішення).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржила ОДПІ, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність підстав щодо часткового задоволення позовних вимог в частині скасування ППР, оскільки питання сплати транспортного податку визначено Податковим кодексом України (далі - ПК), яким було встановлено транспортний податок з 01.01.2015, тобто з початку нового бюджетного року, а отже такий податок за оподаткованні згідно винесених ППР періоди, підлягає сплаті у відповідності до положень статті 267 ПК, незалежно від прийняття місцевою радою рішення в порядку передбаченому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, ОСОБА_1 просила проводити розгляд справи без її участі та участі її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані ППР, якими позивачу визначено податкове зобов'язання із транспортного податку у 2015-2016 роках, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Такі висновки суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог, цей суд зазначив, що оскаржуванні Вимога та Рішення не підлягають скасуванню, оскільки винесенні у зв'язку з наявною у позивача податковою заборгованістю не тільки з транспортного податку.

В цій частині рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 10.10.2013 є власником транспортного засобу, марки MERCEDES-BENZ, моделі ML 350 Універсал-B, 2012 року випуску (далі - ТЗ) що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_1 (а.с.24).

Рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Сільська рада) «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставок акцизного податку» від 30.01.2015 №956 затверджено «Положення про транспортний податок» (далі - Рішення №956; Положення відповідно), згідно якого об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см., а ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування (а.с.36-46).

Разом з тим, рішенням Сільської ради «Про внесення змін та доповнень у рішення сільської ради №956 від 30.01.2015 р. «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставок акцизного податку» від 03.02.2016 №116 Положення викладено у новій редакції та визначено, що «об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року» (розділ 3 Положення; а.с.47-53).

23.06.2015 ОДПІ було прийняте ППР №45673-17, а 27.07.2016 ППР №23433-13, якими позивачу визначено грошові зобов'язання з транспортного податку в сумі по 25000 грн за кожним із наведених ППР (а.с.28-29).

17.07.2017 ГУДФС на підставі того, що станом на 16.07.2017 за ОСОБА_1 рахувався борг за грошовими зобов'язаннями з податку на доходи фізичних осіб, що сплачувались фізичними особами за результатами річного декларування, податку на додану вартість, транспортного податку, земельного податку фізичних осіб винесено Вимогу на загальну суму 83548,40 грн (а.с.26).

20.07.2017 цим же контролюючим органом прийнято Рішення за яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності платника податків (а.с.27).

Вважаючи вказані рішення безпідставними та протиправними позивач звернулась до суду із цим позовом.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII, яким введено новий податок транспортний податок, який відповідно до ст.265, п.10.2 ст.10 ПК є місцевим податком.

Законом України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» внесені зміни до ПК, зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016.

За змістом підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК (в редакції, чинній на час прийняття спірних ППР) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Разом з тим, останньою правовою нормою (в редакції, чинній на час прийняття ППР №45673-17) передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см; а в редакції, чинній на час прийняття ППР №23433-13 об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК базою оподаткування є легкові автомобілі, що виступали об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (у відповідних редакціях, чинних на час прийняття спірних ППР).

Відповідно до пунктів 267.4, 267.5 статті 267 ПК ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК визначено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно з пунктом 4.4 статті 4 ПК установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори та згідно з пунктом 8.3 цієї статті до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК, (в редакції Закону №71-VIII), місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

За пунктом 12.3 статті 12 ПК сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК).

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради/Сільської ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК рішення місцевих рад/Сільських рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад/сільських рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме вказаних органів місцевого самоврядування, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 ПК.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, «Прикінцеві положення» Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим, сільським радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, за загальним правилом, податкові зобов'язання по місцевому податку можуть визначатися податковим органом у разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок.

З огляду на це, у розглядуваній справі, період прийняття рішення Сільською радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві, сільські, селищні ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК. У зв'язку з чим, прийняте контролюючим органом оскаржуване ППР №45673-17 є протиправним.

Посилання апелянта на те, що обов'язок в частині нарахування ним за 2015 рік сум транспортного податку позивачу передбачений ПК, є безпідставними, оскільки враховуючи положення Закону №71-VIII, яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК та запроваджено транспортний податок в Україні, лише з 01.01.2015, а також те, що транспортний податок у селі Солонка встановлено 30.01.2015 Рішенням №956, то застосування положень статті 267 ПК з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про скасування спірного ППР №45673-17.

Щодо грошового зобов'язання по транспортному податку за період 2016 року, то як уже зазначалось об'єктом оподаткування за цим податком у вказаний період були легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено, що з 01.01.2016 мінімальна заробітна плата становить 1378 грн.

Звідси, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньо ринкова вартість яких становить понад 1033500 грн та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18.02.2016 №66 затверджено «Методику визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів» (далі Методика), яка встановлює механізм визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Так, цією Методикою передбачено, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі Мінекономрозвитку) забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньо ринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Пунктом 2 Методики визначено, що середньо ринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 «Порядку визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів», затвердженого постановою КМУ від 10.04.2013 №403 (далі Порядок)., де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля, з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Згідно з пунктом 4 Методики інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п.13 Методики).

З матеріалів справи видно, що позивачем суду подавались відповідні розрахунки щодо визначення середньо ринкової вартості ТЗ за формулою, вказаною у Методиці, а також звіт «Про оцінку транспортного засобу» від 26.01.2018 №25_2р_18 (далі - Звіт).

За розрахунком відповідно до Методики середньо ринкова вартість ТЗ станом на 2016 рік становить 671419,43 грн, а відповідно до Звіту на дату оцінки ринкова вартість автомобіля складає 894840 грн (а.с.177-186, 212-213).

Апелянт же вважає, що ТЗ позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, так як такий зазначений у переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню цим податком розміщеному на офіційному веб-саййті Мінекономрозвитку.

При цьому, жодних розрахунків в підтвердження того, що вартість ТЗ позивача на час прийняття оскаржуваного ППР №23433-13 становить понад 1033500 грн ОДПІ, ні у суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, не подавала.

Зважаючи на те, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного ППР №23433-13 достовірно не встановлено чи підпадав належний позивачу ТЗ під визначення об'єкта оподаткування транспортним податком на 2016 рік у відповідності до вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК в частині його вартості, яка не повинна була бути нижчого за 1033500 грн, то суд першої інстанції, прийшов до вірного висновку про можливість в спірних правовідносинах прийняти рішення на користь платника податків.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги статтей 10, 12, 267 ПК, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій при задоволенні частини позовних вимог, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОДПІ слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді С. І. Богаченко Р. Б. Хобор Повний текст складений 14 липня 2018 року.