Постанова № 75871922, 14.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2103/18 Суддя першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на проголошене о 9 годині 45 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, повний текст якого складено 04 квітня 2018 року, у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кельма» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кельма» (далі - Позивач, ТОВ «Кельма») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач, ДФС України) про:

- визнання протиправними та скасування рішень комісії ДФС України від 03.01.2018 року №531520/39445088 про відмову у реєстрації податкової накладної №28 від 08.12.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних та від 05.01.2018 року №541054/39445088 про відмову у реєстрації податкової накладної №39 від 13.12.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкові накладні №28 від 08.12.2017 року та №39 від 13.12.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову у реєстрації податкової накладної з підстав надання платником документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення у ньому мотивів з посиланням на факти, що їх підтверджують. Водночас, як зазначив суд, в оскаржуваних рішеннях не зазначено, які саме документи, надані Позивачем, були складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, у той час як надані документи не містять недоліків та не дають підстав для висновку про їх складання з порушенням законодавства. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки Позивачем надані всі необхідні документи для реєстрації податкової накладної, належним способом захисту прав останнього поряд зі скасуванням рішень від 03.01.2018 року №531520/39445088 та від 05.01.2018 року №№541054/39445088 є зобов'язання ДФС України зареєструвати податкову накладну.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому вказує на неврахування судом першої інстанції, що Позивачем не було надано документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій, а саме - платіжних доручень та товарно-транспортних накладних, що, в силу вимог чинного законодавства, є підставою для відмови у реєстрації податкових накладних.

Після усунення визначених в ухвалі від 14.05.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.07.2018 року, яке, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача, у подальшому було відкладено на 14.08.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що ним були надані всі необхідні документи, які підтверджують реальність господарських операцій та необхідні для реєстрації податкової накладної, у той час як рішення Відповідача про відмову у реєстрації податкових накладних прийняті без належного обґрунтування та за відсутності відповідних мотивів.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Кельма» згідно видаткових накладних від 13.12.2017 року №906 (а.с. 25) та від 13.12.2017 року №901 (а.с. 36) було поставлено ТОВ «Буд-Велл» товар на суму 170 588,70 грн. (у тому числі ПДВ 28 431,45 грн.) та на суму 4 462,33 грн. (тому числі ПДВ 743,72 грн.) відповідно.

08.12.2017 року ТОВ «Кельма» складено податкову накладну №28 (а.с. 16-17), яку засобами електронного зв'язку було 27.12.2017 року подано до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також 13.12.2017 року ТОВ «Кельма» складено податкову накладну №39 (а.с. 32-33), яку засобами електронного зв'язку було 28.12.2017 року подано до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

27.12.2017 року та 28.12.2017 року ТОВ «Кельма» отримано квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, де зазначено, що відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної зупинена, оскільки дана податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом Мінфіну України від 13.06.2017 року № 567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД 7019 (щодо податкової накладної №28) та 3214 (щодо податкової накладної №39)та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту «в» пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, вичерпний перелік яких встановлено наказом Мінфіну України від 13.06.2017 року № 567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 (а.с. 18-19; 34-35).

Як встановлено судом першої інстанції, Позивачем направлено Відповідачу копії документів, на підставі яких ТОВ «Кельма» придбало поставлений у подальшому ТОВ «Буд-Велл» товар (а.с. 20-28; 36-44).

За наслідками розгляду пояснень Позивача комісією ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації прийняті рішення від 03.01.2018 року №531520/39445088 (а.с. 29-30) та від 05.01.2018 року №541054/39445088 (а.с. 45-46) про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз ст. ст. 74, 201 ПК України, Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 (далі - Порядок №1246), Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Критерії) та Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Вичерпний перелік №567), затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 року №567, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність належного обґрунтування Відповідачем підстав відмови у реєстрації поданих Позивачем податкових накладних за умови подання останнім всіх необхідних документів, на підтвердження здійснення господарських операцій, має своїм наслідком скасування оскаржуваних рішень ДФС України із покладенням на останню обов'язку із реєстрації податкових накладних.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до п. 74.2 ст. 74 Податкового кодексу України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно п. 74.3 ст. 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до п. 2 Поряду №1246 податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених п. 192.1 ст. 192 та п. 201.10 ст. 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 ст. 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 01.07.2015); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до п. 201.16 ст. 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Пунктом 13 Порядку № 1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених п. 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Відповідно до пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 6 Критеріїв, на який посилається контролюючий орган у квитанції про відмову у реєстрації податкової накладної, містить у собі визначення трьох різних критеріїв:

- обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній/розрахунку коригування, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 разів більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01.01.2017 в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01.01.2017 в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75% загального такого залишку) товарів з кодами згідно УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

- відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України (далі - Кодекс), стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі;

- розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку на додану вартість, якщо передбачається зміна вартості товару/послуг більше ніж удвічі та/або зміна номенклатури товарів/послуг (для кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД - зміна перших чотирьох цифр кодів, а для кодів послуг відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг - перших двох цифр кодів).

Системний аналіз змісту наведених критеріїв моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування свідчить, що зазначення податковим органом чітко визначеного критерію ризику впливає на можливість надання платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у Вичерпному переліку №567.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, контролюючим органом було сформовано висновок про відповідність податкової накладної Критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Разом з тим, у квитанціях про відмову у реєстрації податкової накладної Відповідачем зазначено лише загальне посилання на відповідність податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п. 6 Критеріїв та в порушення пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу не вказано конкретного виду критерію та не визначено чіткого переліку документів, обсяг яких передбачено у Вичерпному переліку №567.

Відповідно до пп. 201.16.2 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у п. «в» пп. 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податку протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій податковій накладній/розрахунку коригування (ПН/РК). Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пп. 201.16.3 п. 201.16 ст. 201 ПК України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до пп. 201.16.2. цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Абзацами 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року № 190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації» (далі - Постанова № 190) передбачено, що комісія Державної фіскальної служби (комісія ДФС) приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації на підставі отриманих від платника податку на додану вартість відповідно до пп. «в» пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, та/або копій документів, які платник податку має право подати до органу Державної фіскальної служби протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування.

Підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з п. 201.16. ст.201 Кодексу; ненадання платником податку копій документів відповідно до п. «в» пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 Кодексу; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог пп. 201.16.2 п. 201.16 ст. 201 ПК України Позивачем було направлено Відповідачу пояснення щодо фактичного здійснення господарської операції та доказами походження реалізованого товару. Так, зокрема, ТОВ «Кельма» було надано копії:

- договору оренди від 01.01.2017 року №04-44 (а.с. 20-23); банківської виписки (а.с. 24); видаткової накладної від 13.12.2017 року №906 (а.с. 25); рахунку №1506418 від 04.12.2017 року (а.с. 26); накладної від 05.12.2017 року №2971806 (а.с. 27); податкової накладної від 05.12.2017 року №100 (а.с. 28) - щодо податкової накладної від 08.12.2017 року №28;

- видаткової накладної від 13.12.2017 року №901 (а.с. 36); договору поставки №111/16 від 28.03.2016 року на умовах відстрочки платежу (а.с. 37-40); рахунку-фактури від 12.12.2017 року №СФ-0035600 (а.с. 41); видаткової накладної від 12.12.2017 року №РН-0037544 (а.с. 42); податкової накладної від 12.12.2017 року №845 (а.с. 43-44) - щодо податкової накладної від 13.12.2017 року №39.

Однак, всупереч наданих документів, як вірно зазначив суд першої інстанції, Відповідачем прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, із змісту рішень від 03.01.2018 року №531520/39445088 та від 05.01.2018 року №№541054/39445088 вбачається, що останні не містять конкретної інформації щодо підстав їх прийняття, а лише вказують на те, що причиною відмови у реєстрації податкових накладних є надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, без зазначення які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Посилання Апелянта на неподання Позивачем розрахункових документів та документів, що підтверджують транспортування товару, як це прямо передбачено Вичерпним переліком №567, що, на переконання останнього, підтверджує обґрунтованість рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, як було встановлено раніше, у жодному з оскаржуваних рішень Відповідач не зазначав на вказану підставу як на підставу для відмови Позивачу у реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим відповідні доводи Апелянта в якості підстави для скасування рішення суду першої інстанції колегію суддів відхиляються.

Крім того, на переконання судової колегії, Вичерпний перелік №567 визначає перелік достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної документів, однак не містить обов'язку платника податків надавати всі визначені в останньому документи, на що вказує, зокрема, формулювання про те, що первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) повинні надаватися з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що за відсутності належного мотивування податковим органом рішень про відмову у реєстрації податкової декларації з підстав подання документів, які, на переконання останнього, складені з порушенням вимог чинного законодавства, такі рішення не узгоджуються з вимогами наведених вище нормативно-правових актів, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність захисту прав Позивача шляхом покладення на Відповідача обов'язку з реєстрації податкових накладних від 08.12.2017 року №28 та від 13.12.2017 року №39, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 201.16.4 п. 201.16 ст. 201 ПК України, положенням якого відповідають приписи п. 19 Порядку №1246, розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій: а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 10 Порядку №1246 у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених п. 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується.

При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 року справі №816/303/16.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкові накладні №28 від 08.12.2017 року та №39 від 13.12.2017 року, подані ТОВ «Кельма».

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кельма» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 14» серпня 2018 року.