Постанова № 75871863, 07.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 740/1499/17 Головуючий у 1 інстанції: Олійник В.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати п.3.15. рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 06.12.2012 № 614 про оформлення права приватної власності «...ОСОБА_3, який проживає в АДРЕСА_1, на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1».

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2018 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення в частині.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у даній справі виник не у зв'язку із реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, а з приводу його дій при оформленні права власності на нерухоме майно з підстав не відповідності актам цивільного законодавства та порушення цивільних права та інтересів позивача ОСОБА_2 Тобто, предмет спору в даній справі безпосередньо пов'язаний із підстав набуття та реалізації права власності на нерухоме майно, а тому має приватно-правовий характер та має вирішуватися судом за правилами ЦПК.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lл;…&?и; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками буд. АДРЕСА_1 по 1/2 частці.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту, тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначені у ст. 346 ЦК України. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 ЦК України). Учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на майно (ч. 1 ст. 356 ЦК України), а не на конкретно визначену частку в майні, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 у справі № 6-12цс13 «Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі». Спільна часткова власність характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єкта. Відповідно до цієї концепції кожному із співвласників спільної часткової власності не може належати частка самого майна. Ідея спільної часткової власності в тому й полягає, що майно належить усім співвласникам одночасно. Згідно з нормою ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 ст. 358 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Відповідно до ст. 364 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі поділу спільного майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Право власності на майно, на речове право, на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна відповідно до положень глави 29 ЦК (ст. 396 ЦК України), тому такі спори з урахуванням вимог ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

Згідно висновку від 29.11.2012 КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» вважає можливим оформлення ОСОБА_3, який до своєї частини будинку добудував прибудову та зробив реконструкцію згідно рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 21.08.2008 № 432, права приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1.

Вказані роботи згідно висновку № С-28 судової будівельно-технічної експертизи від 07.04.2014 не відповідають чинним державним будівельним нормам України.

Відповідно до п. 3.15. рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 06.12.2012 № 614, із врахуванням висновків Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації, оформлено право приватної власності з послідуючою видачею свідоцтв про право власності, в зв'язку з реконструкцією, на об'єкти нерухомого майна в м. Ніжині, ОСОБА_3, який проживає в АДРЕСА_1, на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.12.2012 ОСОБА_3 є власником 1/2 частки буд.АДРЕСА_1, реєстрація права власності проведена 14.12.2012 (підстава - рішення від 06.12.2012 № 614, примітка - взамін договору дарування від 19.10.2007 № 3467).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 06.07.2017 співвласниками буд. АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 - 1/2 частка (реєстрація права власності проведена 07.05.2007, підстава - договір дарування від 24.07.2000 та ОСОБА_3 - 1/2 частка (реєстрація права власності проведена 14.12.2012, підстава - свідоцтво про право власності б/н від 11.12.2012).

Колегія суддів зазначає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а тому суд відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 393 ЦК України визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, оцінивши їх з урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів зазначає, що в даній справі оскаржується рішення, стосовно якого існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з оформленням права приватної власності на спірне майно (1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1), а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі прийняття виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області рішення про оформлення у приватну власність нерухомого майна, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного нерухомого майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.10.2015 у справі № 21-1306а15 та від 11.10.2016 у справі № 816/4340/14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 761/33504/14-а, від 18.04.2018 у справі № 802/950/17-а, від 18.04.2018 у справі № 369/13240/14-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, що даний спір не є спором у сфері публічно-правових відносин та має цивільно-правовий характер (приватно-правовий), позаяк стосується правомірності набуття особою права власності на нерухоме майно та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції, оскільки до компетенції останнього відноситься вирішення спорів щодо захисту оспорюваних та порушених прав, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, оскільки вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції правомірно закривив провадження в адміністративній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 14.08.2018.