Постанова № 75871858, 07.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2592/18 Головуючий у 1 інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність, протиправними дій, та визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка полягає у невиконанні нею у встановлений законом спосіб, порядку та строки обов'язку щодо оприлюднення:

- порядку денного 30 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.11.2017;

- проектів рішень, винесених на 30 сесію 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.11.2017;

- рішень, прийнятих на 30 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.11.2017;

- порядку денного 32 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2017;

- проектів рішень, винесених на 32 сесію 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2017;

- рішень, прийнятих на 32 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

2) визнати протиправними дії Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо прийняття рішень 30 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30-3, № 30-4, № 30-5, № 30-9, № 30-22, № 30-25, № 30-26, № 30-27, № 30-28, № 30-31, № 30-35 від 30.11.2017 не на пленарному засіданні ради;

3) визнати протиправними та скасувати рішення 30 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30-3, № 30-4, № 30-5, № 30-9, № 30-22, № 30-25, № 30-26, № 30-27, № 30-28, № 30-31, № 30-35 від 30.11.2017;

4) визнати протиправною бездіяльність Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка полягає у невиконанні нею у встановлений законом строк обов'язку щодо розгляду клопотань громадян України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про надання дозволів на розробку проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок;

5) визнати протиправним та скасувати рішення 32 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 32-29 від 22.12.2017 «Про надання дозволу на розроблення детального плану території с. Віта-Поштова».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 позовну заяву ОСОБА_2 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність, протиправними дій, та визнання протиправними та скасування рішень - повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України, то позовна заява на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України підлягає поверненню позивачу.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lЄ;…&?е; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною 1 ст. 21 КАС України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.

Згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Водночас, згідно ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що у разі прийняття відповідачем рішень про передачу громадянам у власність земельних ділянок, тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.10.2015 у справі № 21-1306а15 та від 11.10.2016 у справі № 816/4340/14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 761/33504/14-а, від 18.04.2018 у справі № 802/950/17-а, від 18.04.2018 у справі № 369/13240/14-а.

Таким чином, вимоги позивача, що стосуються оскарження рішень 30 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30-3, № 30-4, № 30-5, № 30-9, № 30-22, № 30-25, № 30-26, № 30-27, № 30-28, № 30-31, № 30-35 від 30.11.2017, які стосуються щодо надання у власність земельних ділянок іншим особам, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності передачі земельних ділянок у власність іншим особам, а також формування волі однієї зі сторін стосовно визнання відповідних прав щодо них, не може бути розглянутий за правилами КАС України.

Отже, позивачем у позовній заяві об'єднані вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Згідно з ч. 6 ст. 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Отже, враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України, суд першої інстанції вірно повернув позовну заяву позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 14.08.2018.