Рішення № 75870656, 06.08.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 р. № 814/398/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 55001

до відповідача:Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)" Міністерства юстиції України, вул. Володимирська, 1, смт. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340

про:зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83) " Міністерства юстиції України (далі- відповідач, Державна установа) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: перерахувати та виплатити грошову допомогу при звільненні; перерахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок ; виплатити моральну шкоду у розмірі 5000 грн.; підготувати необхідні документи для перерахунку пенсійного забезпечення та направити їх до Пенсійного фонду Миколаївської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на момент його звільнення з Державної установи не виплатили грошове забезпечення за період з 01.05.2014 року по 08.05.2014 року, та за період, що він перебував на лікарняному з 07.08.2016 по 07.09.2016 року.

Крім того, позивач вказав, що оскільки при розрахунку в день звільнення, 04 травня 2017 року, не було проведено остаточного розрахунку, який було виплачено лише 14 червня 2017 року, та 15 червня 2017 року зараховано на особовий рахунок, то з відповідача підлягає стягненню сума за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що законних підстав для задоволення позовних вимог в частині виплат грошового забезпечення за період з 01.05.2014 по 08.05.2014 та за період 07.08.2016 по 07.09.2016 року не має, оскільки відповідно до Наказів Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області від 24.04.2014 № 19 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та від 22.08.2016 № 120ОС-16 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею чотирьохрічного віку.

Сторонами були подані клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в Державній установі "Арбузинська виправна колонія (№83)" з 11.09.2000 року по 10.05.2017 року на посаді начальника дільниці-начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної реабілітації Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№83)".

В період перебування на службі скориставшись своїм правом передбаченим ч. 7 ст. 179 Кодексу законів про працю (далі-КЗпП) позивач рапортом від 01.04.2014 звернувся до Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області та просив надати йому відпустку по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку з 01.05.2014 по 06.08.2016.

24.04.2014 наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області № 19 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.05.2014 по 06.08.2016 року.

15.07.2016 року позивачем направлено рапорт на ім'я начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати за необхідністю догляду за дитиною з 07.08.2016 року по 07.08.2017 року, який надійшов до Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області 29.07.2016 відповідно до вхідного номеру 3718.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас, слід вказати, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на позивача стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж порядку надання відпустки для догляду за дитиною та відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 статті 179 Кодексу законів про працю України, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавств. Частина 4 статті 179 Кодексу законів про працю України, передбачає що підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Частиною 7 вищезазначеної статті визначено, що відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Відповідно до рапорту позивача від 01.04.2014 про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.05.2014 по 06.08.2016 Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області відповідно до Наказу від 24.04.2014 № 19 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Твердження позивача, що він до 08.05.2014 ходив на роботу та виконував свої службові обов'язки жодними доказами не підтверджено, отже не можуть бути прийняті судом до уваги.

За такого, позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення за період з 01.05.2014 року по 08.05.2014 року на день звільнення та перерахувати та виплатити грошову допомогу при звільненні за період з 01.05.2014 року по 08.05.2014 року-задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги щодо оплати позивачу лікарняного з 07.08.2016 по 07.09.2016 суд встановив таке.

ОСОБА_1 з рапортом на ім'я начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати за необхідністю догляду за дитиною з 07.08.2016 року по 07.08.2017 року, звернувся через відповідача ще 15.07.2016, який надійшов до Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області 29.07.2016 відповідно до вхідного номеру 3718.

08.08.2016 Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Миколаївської області рапорт повернено без розгляду з вимогою додатково надати необхідні документи.

10.08.2016 позивачем повторно направлено рапорт про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку з 07.08.2016 по 06.08.2017 з наданням необхідних документів.

Розглянувши рапорт позивача Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївської області видало наказ від 22.08.2016 № 120/ОС-16 "про надання додаткової відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 07.08.2016 по 06.08.2017 року.

Зважаючи на те, що відпустка позивача для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до Наказу № 19 о/с від 28.04.2014 надана до 06 серпня 2016 року, отже 07 серпня 2016 року позивач повинен був приступити до виконання своїх обов'язків. В зв'язку з тим, що станом на 07 серпня 2016 року Наказу про його відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 07.08.2016 по 06.08.2017 року, не було, відпустку йому не було подовжено та не ознайомлено під підпис.

Однак, в матеріалах справи є довідка № 67465 про тимчасову непрацездатність датована 10.08.2016 про звільнення від занять, відвідувань дошкільного навчального закладу з 03.08.16 р. по 10.08.16 р., яка видана ОСОБА_3, та зазначено, що мовою оригіналу: "С ребенком по уходу находился папа ОСОБА_1.", довідка № 821 про тимчасову непрацездатність військовослужбовця рядового і начальницького складу видана 09.08.2016 року про те що ОСОБА_1, звільнений від роботи в період з 09.08.2016 по 26.08.2016, та довідка № 827 про тимчасову непрацездатність військовослужбовця рядового і начальницького складу видана 29.08.2016 року про те, що він звільнений від роботи в період з 29.08.2016 по 07.09.2016 року.

Проаналізувавши всі вищевказані документи суд вбачає всі підстави для задоволення вимог, щодо зобов'язання про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення та перерахувати та виплатити грошову допомогу при звільненні в частині оплати позивачу лікарняного з 09.08.2016 по 21.08.2016, в зв'язку з тим, що Наказ про надання відпустки ОСОБА_1 для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 07.08.2016 по 06.08.2017 року, датований 22.08.2016 року.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок суд зазначає таке.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці позивача, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Тобто, виходячи з наведених вимог Закону, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належить; в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року та від 01.03.2018 року у справах № 806/535/16 та № 806/1899/17.

З урахуванням того, що позивача було звільнено зі служби 10.05.2017 року, то середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню по день проведення розрахунку, а саме 15.06.2017 (як зазначив сам відповідач), тобто за 35 днів. З довідки державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)" вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 113,75 грн. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача становить: 3981,25 грн. (35 днів *113,75 грн.), яка підлягає стягненню з державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)".

Зазначені виплати відповідно до вимог Закону №2011-ХІІ відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач не обґрунтував, в чому саме полягає шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача підготувати необхідні документи для перерахунку пенсійного забезпечення та направити їх до Пенсійного фонду Миколаївської області-є передчасними та жодним чином необґрунтованими позивачем, тому не підлягають задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно зі ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, на підтвердження судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду 05.03.2018, позивач надав проїзні документи: чек № 6685 від 05.03.2018 на суму 103,42 грн. на автобусний рейс № 1006, чек № 2436775 від 05.03.2018 на суму 100,48 грн. на рейс № 960, а всього на загальну суму 203,90 грн., які підтверджують факт понесення витрат позивача на прибуття до суду.

Отже, витрати на переїзд можуть бути відшкодовані в сумі вартості наданих позивачем квитків, а саме 203,90 грн.

На підтвердження судових витрат, що пов'язані з із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, позивач надав копії квитанції з ПАТ "Укрпошта" в загальній сумі 55,50 грн., які підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 55001 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83) Міністерства юстиції України (вул. Володимирська, 1, с. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340 ідентифікаційний номер 08564038) задовольнити частково.

2. Зобов'язати Державну установу "Арбузинська виправна колонія (№83)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення та перерахувати та виплатити грошову допомогу при звільненні в частині оплати позивачу лікарняного з 09.08.2016 по 21.08.2016 року.

3. Стягнути з Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№83)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 10.05.2017 по день фактичного розрахунку - 15.06.2017 в сумі 3981,25 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83) Міністерства юстиції України (вул. Володимирська, 1, с.Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340 ідентифікаційний код 08564038) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 55001 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 259 грн. 40 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Мельник