Ухвала суду № 75870526, 09.08.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/1545/18

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

09 серпня 2018 року м. Львів

15 год. 45 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Булавко О.З., представниці позивача ОСОБА_1, представниці відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування п. 1.12 рішення "Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у наданні згоди на виготовлення технічної документації земельної ділянки, у наданні в оренду земельної ділянки, у включенні в перелік для продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення" № 885 від 20.10.2017 року, в частині відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв.м на вул. Івана Франка, для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання земельної ділянки під будівництво житлового будинку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 площею 1,0 га. До заяви позивачем долучено витяг з кадастрової книги України, де зазначено місце розташування земельної ділянки. ОСОБА_3 зазначив, що цією земельною ділянкою він користується більше 20 років, до цього часу нею користувався його дід, на підставі рішення вуличного комітету під городництво. 20.10.2017 на XХVIII сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради прийнято рішення № 885, де у п. 1.12 зазначено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв.м під будівництво та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 На переконання позивача, ця відмова жодним чином офіційно не мотивована.

Крім того, позивач намагався дізнатися інформацію щодо причин відмови в наданні земельної ділянки. Однак, не одержав жодної відповіді з обґрунтуванням відповідних підстав.

Таким чином вважає відмову відповідача, викладену у рішенні від 20.10.2017 протиправною, такою, що слід скасувати, а тому для відновлення своїх прав звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представниця позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив за вх. № 19232 від 19.06.2018, відповіді на заперечення за вх. № 23180 від 24.07.2018.

Представниця відповідача проти позову заперечила, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 17163 від 04.06.2018 та запереченні на позовну заяву за вх. № 19814 від 25.06.2018. Зазначила, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо користування земельною ділянкою, переданою ще його дідові. При цьому зазначила, що право постійного користування підтверджується державним актом, а не рішенням вуличного комітету, які створювалися і діяли з метою покращення благоустрою, тощо.

Пояснила, що позивачем невірно застосовано норму п.6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, в частині того, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, оскільки позивач звертався із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Приймаючи рішення № 885 від 20.10.2017 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення технічної документації земельної ділянки, у включенні в перелік для продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення» відповідач діяв у межах повноважень. Постійна комісія ради не змогла надати позитивний висновок, на підставі чого не було прийнято рішення на користь ОСОБА_3

Зауважила, що позивач не є землекористувачем та не надав належних доказів, які б підтверджували порушення його прав, а з позовом звернувся з пропущенням строків, оскільки оскаржуване рішення прийняте ще 29.10.2017 та опубліковано на офіційному сайті ради, а з позовом ОСОБА_3 звернувся лише 20.04.2018.

У письмовому запереченні від 25.06.2018 представниця відповідача зазначила, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення квартал індивідуальної забудови на вул. І. Франка в м. Дрогобичі не був розроблений та затверджений, відтак у відповідача були підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Згідно з генеральним планом м. Дрогобича ділянка, яку позивач бажав одержати під будівництво та обслуговування житлового будинку перебуває на території садибної забудови та згідно з планом зонування території м. Дрогобича дана земельна ділянка знаходиться в зоні садибної забудови, а тому не могла бути передана під будівництво, оскільки вона призначена під садівництво. Разом з тим, переглянувши публічну кадастрову карту України з'ясовано, що дана земельна ділянка передана для ведення садівництва відповідно до рішення сесії Дрогобицької міської ради від 26.04.2018 за № 1189 та така належить на праві власності ОСОБА_6 для ведення індивідуального садівництва. Відтак твердження позивача про відсутність підстав для відмови у наданні земельної ділянки є хибними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Суд заслухав вступне слово представників дослідив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, встановив таке.

30.06.2017 позивач звернувся із заявою до голови міської ради м. Дрогобича про виділення йому земельної ділянки площею 1,0 га під будівництво житлового будинку. До цієї заяви позивач надав копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, витяг з кадастрової карти України (а.с.9).

Відповідно до витягу з рішення XXVIII сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради № 885 від 20.10.2017, відповідач, враховуючи рекомендації постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин, керуючись ст. 12, ч.ч. 2, 3, 7 ст.ст. 118, 123, 124 Земельного кодексу України і відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», відмовив ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а саме земельної ділянки площею 1000 кв.м на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с.8).

227.03.2018 позивач звернувся до голови Дрогобицької міської ради із запитом на отримання публічної інформації щодо причин відмови у наданні земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 якою позивач користується (а.с.10).

02.04.2017 Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради листом за № 3-21/2495 повідомлено, що причину відмови позивач вправі дізнатися на засіданні постійної комісії ради з питань врегулювання земельних спорів.

26.04.2018 рішенням сесії XХXVI сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради за № 1189 затверджено матеріали з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність для ведення садівництва ОСОБА_6,, площею 1153 кв.2 на вул. І. Франка, кадастровий номер НОМЕР_2, для індивідуального садівництва. Вказану земельну ділянку зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6, що додатково підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'кта нерухомого майна.

Згідно з викопіюванням з Публічної кадастрової карти земельна ділянка, яку бажав отримати ОСОБА_3 для виділення у власність для особистого житлового будівництва та земельна ділянка, яку передано ОСОБА_6 за вищевказаним кадастровим номером, є однією і тією ж земельною ділянкою.

Представниця позивача зазначила, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_6 знаходиться у іншому місці та оскільки вона є знайомою позивача, показала йому виділену їй земельну ділянку, тобто мова йде про різні земельні ділянки, земельна ділянка, на яку претендує позивач є вільною.

Оглянувши картографічні матеріали, що долучені до справи, суд дійшов висновку про те, що земельна ділянка, яку відзначив ОСОБА_3 у витязі з кадастрової карти України, як таку, що бажав для виділення для будівництва житлового будинку та земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2 передана у приватну власність ОСОБА_6 є однією і тією ж земельною ділянкою.

Суд, з врахуванням підстав позову та відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, дійшов висновку, що даний спір виник у зв'язку з відмовою відповідача виділити позивачу земельну ділянку, площею 1,0 га по вул. Івана Франка у м. Дрогобичі, яка станом на момент розгляду справи у суді вже виділена та передана у приватну власність ОСОБА_6, відтак щодо такої, яка є об'єктом права власності іншої особи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку адміністративного судочинства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений цією є ж статтею Кодексу (ч. 1 ст. 5 КАС України).

У ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В контексті цих правових приписів, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно зі ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, крім спорів, 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-праввих спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

З доводів позивача, змісту позовних вимог та встановлених у цій справі обставин встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду за захистом свого права на земельну ділянку, яке на його думку, порушене через відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо такої, крім вказаного таку земельну ділянку передано у приватну власність.

Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право ОСОБА_6 на земельну ділянку яку претендував ОСОБА_3 На переконання суду, з врахуванням викладеного, дослідження питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірної, як на його думку, відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі рішення № 885 від 20.10.2017, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Суд при вирішенні справи враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18) та позиція Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 10 липня 2018 року у справі № К808/2403/14 (адміністративне провадження № К/9901/4791/18).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 239 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 183 КАС України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, в тому числі, про закриття провадження у справі.

На виконання ч. 1 ст.239 КАС України суд роз'яснює позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції загального суду, визначеного за правилами підсудності згідно положень Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Крім вказаного, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У зв'язку з викладеним, позивачу слід повернути сплачений відповідно до квитанції № 108 від 17.04.2018 судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 238, 241-246, 250, 256 пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

у х в а л и в:

1. Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.

2. Повернути на користь ОСОБА_3 (82100, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 00 коп., сплачений відповідно до квитанції № 108 від 17.04.2018 року.

Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 14.08.2018 року.

Суддя Качур Р.П.