Рішення № 75869099, 15.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2018Справа № 910/8718/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/8718/18

за позовом приватного акціонерного товариства "Кременчукгаз"

до приватного підприємства "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс"

про визнання договору укладеним

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Кременчукгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс" про визнання укладеним договору на користування складовими газорозподільної системи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є замовником будівництва та власником побудованого газопровіду середнього, високого тиску із поліетиленових труб та газорозподільного пункту шафого типу сіл Коржівка, Миловидівка Кременчуцького району Полтавської області, а позивач є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП № 777 від 15.07.2017р. Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Кодексу розподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015р., власники газової мережі зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем. Отже, ПП "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс", за твердженнями позивача, зобов'язаний в силу закону укласти з ПрАТ "Кременчукгаз" договір на користування складовими газорозподільної системи. Проте, відповідач не підписав договір на користування складовими газорозподільної системи в редакції,запропонованій позивачем, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 09.08.2018р.

03.08.2018р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує, посилаючись на відсутність у нього обов'язку укладати договір на користування складовими газорозподільної системи саме в редакції, запропонованій позивачем. А також на те, що сторони при укладенні договору на користування складовими газорозподільної системи мають право викласти свій зміст цього договору, відмінний від додатку 5 до Кодексу ГРМ, що не суперечить чинному законодавству.

13.08.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Кременчукгаз" є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП № 844 від 29.06.2017р. «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу».

Приватне підприємство "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс" є власником побудованї у 2003 році системи газопостачання: газопровід середнього, високого тиску із поліетиленових трую та газорозподільний пункт шафового типу сіл Коржівка, Миловидівка Кременчуцького району, Полтавської області.

Отже, за твердженнями позивача, що відповідач і позивач зобов'язані відповідно до п.2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, які належать відповідачу, шляхом укладення договору на користування складовими газорозподільної системи, форма якого визначена додатком № 5 Кодексу ГРС.

У зв'язку з чим позивач з листами від 08.06.2016р. № 19/1834 та №19/1834 надіслав відповідачу пропозицію терміново визначитись з порядком передачі належного відповідачу газопроводу в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, позивач з листами від 20.04.2017р. 19/1460 та від 07.06.2018р. №19/1663 надіслав відповідачу проект Договору на користування складовими газорозподільної системи з метою його укладення, проте відповідачем не підписано запропоновану позивачем редакцію договору.

Відповідач вказані листи позивача залишив без відповідей та задоволення.

При цьому, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на відсутність у нього обов'язку укладати договір на користування складовими газорозподільної системи саме в редакції, запропонованій позивачем. А також на те, що сторони при укладенні договору на користування складовими газорозподільної системи мають право викласти свій зміст цього договору, відмінний від додатку 5 до Кодексу ГРМ, що не суперечить чинному законодавству.

Отже, на час розгляду справи в суді, згоди щодо укладення договору сторони так і не дійшли.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Одним зі способів захисту прав та законних інтересів, зокрема, є: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ч.2ст. 20 Господарського кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про укладення договору на користування складовими газорозподільної системи повинно бути доведено наявність дійсних обставин, з якими закон пов'язує можливість укладення відповідного правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ч. 1- 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про ринок природного газу", права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.

Так, на виконання вищезазначеного закону був розроблений Кодекс газорозподільних систем, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015р. № 2494 (Кодекс ГРС).

Відповідно до п. 1 глави 1 розділу III Кодексу ГРС, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Пунктом 2 цієї ж глави цього ж розділу Кодексу ГРС передбачено, що власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу(крім газових мереж, що є державним майном).

У спірних правовідносинах відповідач виступає власником відповідних об'єктів газопостачання (власник), а позивач - оператором газорозподільних систем (оператор).

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

В інших випадках, згідно зі ст. ст. 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Проаналізувавши умови спірного проекту договору, положення Кодексу ГРС та наведені норми Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що договір на користування складовими газорозподільної системи, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов'язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.

Зазначений в додатку №5 до Кодексу ГРС договір на на користування складовими газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний. Тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 911/2354/17 та від 24.07.2018р. у справі № 915/704/17.

Враховуючи, що судом не встановлено жодних підстав, в силу яких у відповідача виникає обов'язок укласти договір з позивачем на запропонованих ним умовах, з огляду на законодавчо встановлений принцип свободи договору, позов задоволенню не підлягає.

Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.08.2018р.

СуддяА.І. Привалов