Постанова № 75867504, 01.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 22-6562 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Величко Т.О.

Унікальний №2608/17104/12 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Пузиковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quI ;Про судоустрій і статус суддів&q?ів; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?і ;Голос України&q?ни; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п. 3 розділу XII &qu ;Прикінцеві та перехідні положення&q?ня; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quI ;Про судоустрій і статус суддів&q?ів; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &qu ;Перехідні положення&q?ня; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2.

В скарзі просив скасувати постанову Головного державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві ЄвпатовоїТ.Г. від 22.12.2016 р. ВП № 50382769 про повернення виконавчого документа стягувачу, як незаконну, та зобов'язати ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві ГТУЮ у м. Києві відновити виконавче провадження ВП №50382769; скасувати як незаконне рішення (повідомлення) Святошинського РУЮ в м. Києві ГТУЮ у м. Києві від 10.07.2017 р. ВП №54236310; визнати неправомірною бездіяльність ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві ГТУЮ у м. Києві під час виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва на підставі виконавчого листа №2/759/936/13 виданого 30.05.2013 р.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.04.2013 р. стягнуто з ОСОБА_2 на його користь борг в розмірі 329 188 грн., витрати за розміщення оголошення в редакції газети &q?и ;Урядовий кур'єр - в розмірі 428,20 грн., судовий збір в розмірі 3 219,88 грн., а всього 332 836,28 грн.

Рішення набрало законної сили.

30.05.2013 р. було видано виконавчий лист №2/759/936/13.

31.05.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження на примусове виконання рішення суду.

Однак йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2013 р. постанову від 07.06.2013 р. було скасовано та зобов'язано прийняти виконавчий лист до виконання.

Після повторного звернення стягувача до виконавчої служби, йому знову було відмовлено у відкритті.

Дана постанова також була оскаржена та скасована судом.

Лише після третього звернення з заявою, 28.08.2014 р. виконавче провадження було відкрито.

16.06.2015 р. виконавчий документ було повернуто без виконання.

Постановою державного виконавця від 04.03.2016 р. було знов відкрито виконавче провадження № 50382769.

Але 22.12.2016 р. виконавчий лист був повернутий без виконання.

Скаржник наголошував, що державним виконавцем не було вчинено жодної дії спрямованої на примусове виконання виданого Святошинським районним судом м. Києва виконавчого листа, адже згідно інформації яка містить в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, окрім відкриття виконавчого провадження, інші вчинені виконавчі дії там відсутні, в тому числі і постанова про повернення виконавчого документа. Сама постанова була направлена на адресу стягувача лише 18.02.2017 р.

Скаржник вважає, що повернення йому виконавчого листа здійснено з метою подальшого отримання виконавчою службою авансового внеску, передбаченого новою редакцією Закону України «Про виконавче провадження».

Такі висновки за переконанням скаржника підтверджуються повідомленням від 10.07.2017 р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання через несплату авансового внеску.

Станом на 25.07.2017 р. рішення суду від 11.04.2013 р. залишається невиконаним саме з вини виконавчої служби.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16.04.2018 р. скаргу було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1, 11.06.2018 р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити скаргу в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що твердження суду першої інстанції про неповідомлення стягувачем інформації про чергове звернення до виконавчої служби в липні 2017 року не відповідають наявним матеріалам справи.

Судом першої інстанції не надано правової оцінки тому факту, що внаслідок тривалого порушення прав апелянта як стягувача, він змушений сплачувати авансовий внесок за для належного виконання судового рішення.

Необхідність сплати коштів не повинна позбавляти апелянта права на справедливий суд, а тривалі порушення з боку виконавчої служби є підставою для скасування повідомлення від 10.07.2017 р. з зобов'язанням прийняти виконавчий документ до виконання без авансового внеску.

Наголошував, що в діях державних виконавців ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києва наявні систематичні порушення строків розгляду направлених звернень.

Зокрема, направлена в п'яте заява про відкриття виконавчого провадження була отримана уповноваженою особою 13.06.2017 р.

Проте повідомлення про повернення було винесено лише 10.07.2017 р. поза межами системи.

Даним фактам та порушенням судом першої інстанції також не було надано оцінку.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Наказу Міністерства юстиції України №2432/5 від 05.08.2016 р. всі не закінченні станом на 05.10.2016 р. виконавчі провадження повинні бути перенесені до автоматизованої системи виконавчого провадження. Зазначені дії державним виконавцем вчинені не були.

Висновки суду щодо пропуску апелянтом строку на оскарження постанови від 22.12.2016 р., як підстави для відмови в задоволенні скарги, є необґрунтованими, оскільки заява про поновлення строку на оскарження була залишена судом першої інстанції поза увагою.

Судом першої інстанції взагалі залишилась не розглянутою вимога про визнання неправомірною бездіяльності ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, що з огляду на тривалу протиправну діяльність державних виконавців є очевидною та неспростовною.

У судове засідання учасники справи не з'явились. Повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час ті місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.04.2013 р. на користь ОСОБА_1 було стягнуто з ОСОБА_2 борг у розмірі 329 188 грн., витрати на розміщення оголошення в редакції газети &q?и ;Урядовий кур'єр&quєр; в розмірі 428,20 грн., судовий збір в розмірі 3 219,88 грн.

30.05.2013 р. стягувачу було видано виконавчий лист № 2/759/936/13.

31.05.2013 р. стягувач звернувся до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження.

Постановою від 07.06.2013 р. стягувачу було відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2013 р. постанову державного виконавця державної виконавчої служби Святошинського РУЮ м. Києва від 07.06.2013 р. скасовано, зобов'язано прийняти виконавчий лист до виконання та відкрити виконавче провадження.

Постановою старшого державного виконавця державної виконавчої служби Святошинського РУЮ м. Києва від 14.11.2013 р., стягувачу ОСОБА_1 повторно було відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2014 р. (справа №4- с/759/130/13) постанову державного виконавця Святетцького Д.М. про відмову у відкритті виконавчого провадження визнано незаконною, скасовано та зобов'язано прийняти виконавчий лист до виконання.

Постановою старшого державного виконавця Святетцького Д.М. від 28.08.2014 р. було відкрито виконавче провадження ВП № 44517090 на підставі виконавчого листа за № 2/759/936/13 від 30.05.2013 р.

Постановою від 16.06.2015 року старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Святетцького Д.В., виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав викладених у п.2 ч. І ст.47, ст. 50 Закону України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня; .

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, з підстав викладених у п.2 ч. І ст.47, ст. 50 Закону України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня; від 16.06.2015 року не оскаржувалась.

Постановою Відділу ДВС Святошинського РУЮ в м. Києві від 04.03.2016 р. було відкрито виконавче провадження за №ВП 50382769.

Постановою Головного державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві від 22.12.2016 р. виконавчий документ було повернуто стягувачу без виконання.

Постанова стягувачем не оскаржувалась.

05.10.2016 р. року набрав чинності Закон України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня; в редакції від 02.06.2016 р. за №1404-VІІІ, згідно якого, зокрема ч.2 ст.26 передбачено сплату авансового внеску у розмірі 2% від суми, що підлягає стягненню.

Судом встановлено, що скаржник не повідомив суд, у який спосіб було пред'явлено до виконання повторно вищевказаний виконавчий лист, доказів суду не надав, але згідно повідомлення від 10.07.2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку із не сплатою авансового внеску.

Залишаючи скаргу без задоволення суд першої інстанції зазначив, що скаржник не надав суду доказів про поважні причини пропуску строку щодо оскарження постанови від 22.12.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно п. 2 ч. І ст.37 Закону України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня;, який вручений стягувачу 22.02.2017 року, зі скаргою звернувся до суду на скасування такої постанови 31.07.2017 р.

А тому суд вважав, що дії державного виконавця, щодо винесення постанови від 22.12.2016 р. про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 ч. І ст.37 Закону України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня;, який вручений стягувачу 22.02.2017 року є правомірними.

Зазначив, що скаржник не довів належними доказами про поважні причини пропуску стоку звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця від 22.12.2016 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

В матеріалах справи міститься заява скаржника щодо поновлення йому строку, з зазначенням поважності причин пропуску строку на подачу скарги ( а.с. 155).

Зазначена заява була залишена поза увагою суду першої інстанції та ним не розглянута.

Згідно з рекомендаціями постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 р. № 14 &qu4 ;Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження&q?ня; п. 6 встановлено, що при розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби

та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають

керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 р.) ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР, Закону N 202/98-ВР, Закону N 606-XIV, гл. 31-Г ЦПК України, розд. XIV ГПК, іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Відповідно до ст. 74 Закону України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня; рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 385 ЦПК України ( в редакції 2004 р.) скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суд першої інстанції зазначаючи про те, що скаржник не надав суду першої інстанції доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду зі скаргою, у своїй ухвалі фактично не вирішив питання про поновлення або відмову у поновленні такого строку, не надав оцінки заяві про поновлення строку на подання скарги, яка міститься на а.с. 155.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо поновлення або відмови у поновленні строку звернення зі скаргою, розглянув скаргу по суті з посиланням на відсутність доказів поважності причин звернення зі скаргою з пропуском строку, що на думку колегії є помилковим, та порушенням права сторони на справедливий розгляд.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а постановлена ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду по суті та усунення попередніх недоліків.

При продовженні розгляду справи колегія суддів рекомендує суду першої інстанції звернути увагу на положення ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ЦПК України, Закон України &q?и ;Про виконавче провадження&q?ня;.

Надати оцінку заяві скаржника щодо поновлення строку на подання скарги, зазначити підстави для поновлення або відмови у поновлені строку звернення зі скаргою встановити певні обставини порушення його Конституційних прав та прав людини відповідно до Конвенції &q?ї ;Про захист прав і основних свобод людини&q?ни; та вирішити спір по суті.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 379, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 02 серпня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль