Рішення № 75859195, 09.08.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/648/18

Номер провадження 2/530/617/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, адреса проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, село Високе до Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: 38110, село Удовиченки про визнання права власності на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями.

В судове засідання позивачі не з»явилися, направивши до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Суд, зачитавши заяву позивачів, які підтримали свої позовні вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим…».

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 12 травня 2017 року у віці 64 років помер, ОСОБА_3, про що Удовиченківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області видано свідоцтво про смерть серії І-КЕ № 353075 від 12 травня 2017 р..

Згідно довідки Удовиченківської сільської ради ОСОБА_3 був зареєстрований і проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом: ним проживали і були зареєстровані: ОСОБА_1 - син, тобто позивач, ОСОБА_4 - невістка, ОСОБА_5 - онука.

ОСОБА_1, оформив частину спадщини померлого ОСОБА_3, а саме земельну ділянку, площею 3,4400 га, розташована на території Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, кадастровий номер 5321386900:00:004:0038, свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.12.2017 року зареєстровано в реєстрі за № 1438, спадкова справа № 431/2017 (ОСОБА_2 відмовилася від спадщини батька ОСОБА_3).

За життя ОСОБА_3 був власником житлового будинку, який розташований за адресою: с. Удовиченки, вул. Горопашнівська, 13 Зіньківського району Полтавської області, технічний паспорт виготовлений ПП Полтавському БТІ «ІНВЕНТАРИЗАТОР від 30.01.2018 року, інвентаризаційна справа № 43166.

Звернувшись до Зіньківської державної нотаріальної контори, з’ясувалося, що видати свідоцтво про право на спадщину на майно померлого, ОСОБА_3, а саме на житловий будинок, що знаходиться за адресою: с. Удовиченки, вул. Горопашнівська, буд. 13, Зіньківського району, Полтавська області, нотаріус не може, що підтверджується постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії від 13.03.2018 року.

Підставою у відмові є те, що згідно довідки Удовиченківської сільської ради станом на 01.07.1990 р. житловий будинок за адресою: вулиця Горопашнівська, будинок 13, село Удовиченки, Зіньківського району, Полтавської області, відносився до суспільної групи господарств - колгоспній двір, співвласниками якого були: ОСОБА_6 - голова, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9. Тобто, кожному з членів колгоспного двору належало по 1/6 частині майна колгоспного двору відповідно.

ОСОБА_6 помер 06 квітня 1991 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії ІІ-КЕ № 469597 від 08.04.1991 року.

Згідно довідки Удовиченківської сільської ради Зіньківського району останнє місце проживання ОСОБА_6 було за адресою: Полтавська область Зіньківський район, с. Удовиченки, вул. Горопашнівська, буд. № 13. За вказаною адресою було зареєстроване місце проживання: ОСОБА_7 - дружина, ОСОБА_3 – син, ОСОБА_8 - невістка, ОСОБА_1 - онук, ОСОБА_9 - онука. |

Відповідно, частку у колгоспному дворі ОСОБА_6 успадкувала дружина, ОСОБА_7, та син, ОСОБА_3. Тобто, 1/6 частина майна колгоспного двору ОСОБА_6 поділилася відповідно: розрахунок 1/6:2=1/12. Тому, після смерті ОСОБА_6, частка в майні колгоспного двору ОСОБА_7 – 1/6+1/12=1/4. Частка в майні колгоспного двору ОСОБА_3 - 1/6+1/12=1/4. Частка в майні колгоспного двору ОСОБА_8 — 1/6, частка в майні колгоспного двору ОСОБА_1 — 1/6, частка в майні колгоспного двору ОСОБА_9 — 1/6.

19 лютого 2010 року померла ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії І-КЕ № 155655 від 19.02.2010 року).

Згідно довідки Удовиченківської сільської ради на день смерті, ОСОБА_8, за адресою: с. Удовиченки, вул. Горопашнівська, 13, разом з нею були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_4 - невістка, ОСОБА_5 - онука.

Відповідно частку в майні колгоспного двору померлої ОСОБА_8 успадкували ОСОБА_1, син ОСОБА_8 та її чоловік, ОСОБА_3. Розрахунок 1/6:2=1/12.

Отже, частки в майні колгоспного двору після смерті ОСОБА_8: частка в майні колгоспного двору ОСОБА_3 -7/12, частка в майні колгоспного двору ОСОБА_1 — 1/4, частка в майні колгоспного двору ОСОБА_9 — 1/6.

Згідно довідки Удовиченківської сільської ради на день смерті, ОСОБА_3, за адресою: с. Удовиченки, вул. Горопашнівська, 13, разом з ним були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 - син, ОСОБА_4 – невістка, ОСОБА_5 - онука.

Відповідно частку в майні колгоспного двору померлого ОСОБА_10 успадкував, ОСОБА_1.

Отже, частки в майні колгоспного двору після смерті ОСОБА_3: частка в майні колгоспного двору ОСОБА_1 5/6, ОСОБА_4 -1/6.

Технічний паспорт виготовлений в ПП Полтавському БТІ «ІНВЕНТАРИЗАТОР» станом на 30.01.2018 року, інвентаризаційна справа№ 43166.

На звернення до Зіньківської державної нотаріальної контори, з’ясувалося, що видати свідоцтво про право на спадщину на майно померлих, а саме на житловий будинок, нотаріус не може через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Згідно зі Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім»ї).

На час ведення в дію Закону України «Про власність» чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону України «Про власність» інститут сіспільних групп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР 31 жовтня 1975 року за № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавались в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про ведення в дію Закону «Про власність» (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. Окрім цього відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили частку в його майні.

Згідно зі ст.5 ЦК України, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс України PCP (в редакції 1991 року), Закон України PCP «Про власність» (в редакції 1991 року).

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої Наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Відповідно до ст.381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Земельна ділянка на якій розташований спадковий житловий будинок з погосподарськими спорудами належала спадкодавиці на праві приватної власності на підставі державного акту.

В контексті звернення позивачів до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_11 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачі судові витрати поклали на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень",ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Удовиченківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями– задоволити.

Визнати за Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІК НОМЕР_1, мешканцем с. Удовиченки, Зіньківського району, Полтавської області право власності на 5/6 частини житлового будинку з допоміжними господарськимибудівлями (житловий будинок - А-1, погріб – а2; літня кухня — Б,б, сарай - Б1, погріб - б1, сарай - б2, сарай - В, гараж - Г, сарай - Д, сарай - д, колодязь питний - №1, ворота огорожі - № 2, огорожа - № 3,огорожа - № 4), що знаходяться за адресою: с. Удовиченки, вулиця Горопашнівська, 13, Зіньківського району Полтавської області, в порядку спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, НОМЕР_2, мешканкою села Високе, Зіньківського району, Полтавської області, вул.. Набережна, 47 право приватної власності на 1/6 частину житлового будинку з допоміжними господарськимибудівлями (житловий будинок - А-1, погріб – а2; літня кухня — Б,б, сарай - Б1, погріб - б1, сарай - б2, сарай - В, гараж - Г, сарай - Д, сарай - д, колодязь питний - №1, ворота огорожі - № 2, огорожа - № 3,огорожа - № 4), що знаходяться за адресою: с. Удовиченки, вулиця Горопашнівська, 13, Зіньківського району Полтавської області, в порядку спадкування за законом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_12

ОСОБА_13Бедюх