Ухвала суду № 75857725, 19.06.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3470/17

У Х В А Л А

19 червня 2018 року Залізничний районний суд міста Львова

у складі:

головуючого – судді: Ліуша А.І.,

з участю секретаря: Трипалюк А.Б.,

за участю прокурора: Панасюк О.І.,

обвинувачених: ОСОБА_1,

ОСОБА_2

захисника: ОСОБА_3,

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, суд, –

В С Т А Н О В И В:

прокурор, звернувся до суду з клопотанням про продовження терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 покликаючись на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та враховуючи, що з часу обрання запобіжного заходу по даний час вказані ризики не зменшились, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу, необхідно продовжити строк тримання під вартою на 60 днів.

Обвинувачений та захисник проти продовження запобіжного заходу заперечили, просять замінити на запобіжний захід не пов’язаний із обмеженням волі, оскільки відсутні будь-які ризики, які є рідставами для утримання обвинуваченого під вартою.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як зазначено у ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Також згідно п. 99 рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України» від 11 травня 2011 року суд часто констатує порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що навіть коли йдеться про тривалі строки тримання під вартою, національні суди часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув’язнення, якщо взагалі роблять це, тоді як згідно з пунктом 3 статті 5 після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов’язані обґрунтовувати рішення про продовження тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані.

Порушення вказаних норм у рішеннях Європейського суду констатувалось, як правило, у зв’язку з відсутністю в судових рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту.

Підхід Європейського суду до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою – як протягом досудового розслідування, так і судового розгляду- ґрунтується на презумпції, а саме: з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право на свободу особи.

Європейським судом зазначається, що у всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (див. рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23 вересня 2008 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, «Буров проти України» від 17 березня 2011 року, «Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року).

Однак прокурором, суду не надано жодних вагомих доказів, які посвідчують факти можливості нез’явлення обвинуваченого за викликом суду. Одного лише формального зазначення про те, що ОСОБА_1 знаходячись на волі, може переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, недостатньо. Зазначене повинно підтверджуватись відповідними матеріалами, яких суду, прокурором, не надано та не вказано чітких підстав продовження тримання обвинуваченого під вартою, а не обмежуватись формальним зазначенням таких ризиків.

Також в ході розгляду клопотання прокурором не доведено, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, пов’язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах.

З огляду на наведене, а також враховуючи тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою, процесуальну поведінку, який в жодне судове засідання не з'явився та не зазначив загроз щодо нього з боку обвинуваченого, обвинувачений має постійне місце реєстрації та проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, навність сталих соціальних зв’язків, суд вважає, що існують достатні підстави для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1, запобіжного заходу у виді домашнього арешту цілодобово, та саме такий запобіжний захід забезпечить його належну процесуальну поведінку та може запобігти ризикам, пов’язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах та буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов’язків.

ОСОБА_1 того, на обвинуваченого ОСОБА_1 слід покласти обов’язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 184, 196, 197, 199, 202, 315 КПК України,-

У Х В А Л И В:

у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянину України, зареєстрованому та проживаючому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною залишати житло за адресою місто Львів, вулиця В.Великого, 19/50 терміном до 19 серпня 2018 року, поклавши на нього окрім зобов’язання прибувати за першим викликом до суду наступні обов'язки:

- не відлучатись із населеного пункту, де він зареєстрований та проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживанн;

- утримуватися від спілкування із свідками, потерпілим з обставин цього кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, з-під варти в залі суду.

Контроль за виконанням запобіжного заходу покласти на прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_5

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя /підпис/ ОСОБА_6

Копія вірна.

Суддя: А.І.Ліуш