Рішення № 75857370, 07.08.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5071/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2018 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Мисько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (79013, АДРЕСА_1) до Приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія Люкс» (79008, м. Львів, пл. Галицька 15) про захист честі, гідності та ділової репутації,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія Люкс» (79008, м. Львів, пл. Галицька 15) про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 09.08.2016 р. о 21 год. 30 хв. у телевізійній передачі «ЦРУ» випуск під назвою «Чорні нотаріуси»: як вони обкрадають країну та громадян», відповідачем, поширено відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, яку вважає негативною за змістом та принижує її честь, гідність та ділову репутацію. Спірна телевізійна передача розміщена в мережі Інтернет на сайті за доменним ім'ям 24tv.ua, що належить відповідачу, за посиланням https://24tv.ua/chorni_notariusi_yak_voni_obkradayut_krayinu_ta_gromadyan_n713775. Вважає, що відповідачем з урахуванням назви телепередачі, застосованих при її розповсюдженні способів паралельної подачі відеозображення та звукового супроводу, а також послідовності зміни окремих сюжетів, розповсюджено щодо неї інформацію наступного змісту: «Приватний нотаріус ОСОБА_1 є одним з так званих «чорних нотаріусів», тобто, таким нотаріусом, який зловживає наданими законом повноваженнями для вчинення протиправних дій, та обкрадає країну і громадян, оскільки є учасником масштабної і добре організованої схеми щодо заволодіння земельними ділянками у Житомирській області з метою незаконно видобутку бурштину». Відтак, просить суд визнати таку інформацію недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію ОСОБА_1 та спростувати.

03 липня 2018 року представником Приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія Люкс» ОСОБА_2 подано відзив до позову, в якому відповідач позов заперечує в повному обсязі. Зокрема, зазначивши, що інформації такого формулювання, як зазначає ОСОБА_1 у телепередачі не звучало, при цьому, стверджує, що у оспорюваній телепередачі, на адресу позивача звучали лише оціночні судження, які не містять фактичних даних.

02 березня 2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

12 квітня 2018 року ухвалою судового засідання відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12 квітня 2018 року ухвалою судового засідання відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення доказів.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов підтримали в повному обсязі, просили такий задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов заперечив в повному обсязі, просив відмовити у задоволені.

Вислухавши сторони, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами з огляду на надані останніми на адресу суду письмові доводи, які наявні в матеріалах справи, а саме, що 09.08.2016 р. о 21 год. 30 хв. у телевізійній передачі «ЦРУ» відповідачем здійснено випуск під назвою «Чорні нотаріуси»: як вони обкрадають країну та громадян», в якій зокрема, йшла мова про позивача - приватного нотаріуса ОСОБА_1

Відповідачем оприлюднено інформацію наступного змісту:

-«нотаріальна схема спливла, коли команда ЦРУ розслідувала махінації із бурштиновими землями на Житомирщині»;

-«львівські студенти Ігор та ОСОБА_2, завдяки діям приватного реєстратора, несподівано для себе, за 200 гривень підписали собі і своїм сім’ям купу проблем»;

-«організовано підписуючи просто за столиком в кафе бланки паперів, зміст яких не усвідомлювали, хлопці групами по десять чоловік прямували через вулицю, до нотаріального кабінету»;

-«і коли ми прийшли до нотаріуса, по-перше, я не очікував від жінки такого опору і також не очікував неприємних фактів, які мені відкрилися під час мого розслідування»;

-«ми можемо припускати, що нотаріальні дії здійснювались по-черзі, спочатку одним, потім іншим нотаріусом, щоб уникнути підозри»;

-«проте агентам стало відомо, що запити слідчих стосовно законності дій вищезгадані «Боні і Клайд» Львівського нотаріату вперто ігнорують».

На думку сторони позивача, у наведених висловлюваннях містяться твердження того, що приватний нотаріус ОСОБА_1 є «одним з так званих «чорних нотаріусів», тобто таким нотаріусом, який зловживає наданими законом повноваженнями для вчинення протиправних дій, та «обкрадає країну і громадян», оскільки є «учасником масштабної і добре організованої схеми щодо заволодіння земельними ділянками у Житомирській області з метою незаконно видобутку бурштину». Поширена інформація із залученням приватного нотаріуса ОСОБА_1 до інформаційного поля з явно негативно насиченим змістом (незрозумілі схеми, шахрайство, вчинення неправомірних дій), призводить до однозначного негативного ставлення до неї громадськості – формування стійкої думки у негативному контексті, тобто ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача.

У відповідності до ЗУ «Про інформацію» в системному аналізі вбачається, що коли мова йдеться про спростування інформації, поширеної у ЗМІ, весь інформаційний масив слід поділяти на наступні категорії: власне інформацію (фактичні дані) та оціночні судження.

Так, у відповідності до ст.1 Закону, інформація - будь-які фактичні відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

З аналізу даної норми закону вбачається, що інформація по своїй суті повинна містити певні факти, на основі яких можна робити висновки та приймати рішення.

При цьому даним Законом дано визначення поняттю оціночним судженням, що у відповідності до ст. 20 Закону «Про інформацію» вказує, що оціночним судженням, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, оціночні судження, на відміну від інформації не містять в собі фактів та не несуть в собі навантаження, оскільки носять оціночний характер та є по своїй природі судженням з того чи іншого приводу.

Законодавцем між даними поняття проведено чітку грань, з метою надання зокрема журналістам (авторам) засобам інформації в умовах побудови демократичної, розвиненої держави з пріоритетом розвитку саме європейських принципів розуміння суспільства, свободи слова та поглядів, що виключає відповідальність автора, на відміну від подання та висвітлення відповідних фактів, які відповідають дійсності, що тягнуть за собою наслідки.

При цьому, слід вказати про те, що оціночні судження по своїй природі спрямовані на загал та на сприйняття аудиторією, загалом даної інформації, а інформація, це фактичні дані, які тягнуть за собою відповідні наслідки та засвідчують певні факти.

Дані висновки суду, знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про інформацію», де визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, оціночні судження не підлягають доведенню їх правдивості, а отже і не підлягають спростуванню.

При цьому, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ при винесенні рішень у справах даної категорії посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Груп проти України» де у п. 41 зазначено, що у своїй практиці суд розділяє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ратифікованою ЗУ від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). У пункті 42 визначено, що однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, для оспорюваного висловлювання, залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням , може бути перебільшеним за відсутності будь якого фактичного підґрунття. Тобто, факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим (ухвала від 03.08.2016 року у справі №380/1571/15ц).

Постанова Пленуму ВССУ від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у п. 19 зазначає, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вони вправі скористатися наданим їй ч.1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст. 37 Закону «Про пресу», ст. 65 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року визначено поняття недостовірної інформації, за яким недостовірна інформація розуміється, як інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивачем викладена інформація відповідача розцінюється, як твердження, які поширюються відносно особистості позивача шляхом поширення в такий спосіб неправдивої інформації, а саме у висловлюваннях, які на думку сторони позивача містять твердження того, що позивач – приватний нотаріус ОСОБА_1 є «одним з так званих «чорних нотаріусів», тобто таким нотаріусом, який зловживає наданими законом повноваженнями для вчинення протиправних дій, та «обкрадає країну і громадян», оскільки є «учасником масштабної і добре організованої схеми щодо заволодіння земельними ділянками у Житомирській області з метою незаконно видобутку бурштину».

З огляду на виклад тексту оспорюваної позивачем інформації судом встановлено, що дані викладені у телепередачі не містять фактів, а є по своєму змістовому навантаженню оціночними судженнями, що виключають по своїй природі доведення правдивості даної інформації. При цьому, дані оціночні судження не містять тверджень зазначених позивачем у позові.

Зважаючи те, що позивач розцінює дані судження такими, що порушують його честь та гідність, суд приходить до висновку про те, що стороною не вірно вибрано спосіб захисту, оскільки щодо оціночних суджень у розумінні ЗУ «Про інформацію», норми даного закону є нормами прямої дії, які визначають спосіб захисту щодо оціночних суджень виключно шляхом надання відповіді, а також у вигляді висловлювання власного тлумачення справи у тому ж самому ЗМІ, тим самим обґрунтовуючи безпідставність поширених стосовного нього суджень. Дані висновки суду узгоджуються з положенням частини 2 статті 30 ЗУ «Про інформацію».

Будь-якої відповіді, в тому числі у вигляді висловлювання власного тлумачення справи, в тому самому ЗМІ, позивачем, в порядку встановленому законом, оприлюднено не було, що вказує про визнання позивачем поширеної інформації і відсутність у неї власного тлумачення справи, та в свою чергу свідчить про безпідставність позовних вимог.

Так, у відповідності до частини 2 статті 30 ЗУ «Про інформацію» визначено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність , честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують гідність, честь чи ділову репутацію. На особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що суду слід уважно розрізняти факти і оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, ця вимога є нездійсненною, вона є порушенням самої свободи поглядів – основній частини права, гарантованого ст. 10 Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» судом було відзначено наступне: «Хоча і преса не повинна переступати меж, встановлених inter alia, для «захисту репутації інших осіб», на ній лежить обов’язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають завдання повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх». У даному рішенні судом також було відзначено й те, що у випадку, якщо наявний суспільний інтерес, то оприлюднено може бути як інформацію з обмеженим доступом, так і інформацію, що може кваліфікуватись як втручання в приватне життя публічних і квазіпублічних осіб. У свою чергу ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «ТОВ «Весті» й Ухов проти Росії» встановив відсутність порушень ст. ст. 6, 10 Конвенції. Підставою звернення до ЄСПЛ стало судове рішення, яким було задоволено позов про захист честі й гідності, відповідачами в якому й були заявники. У заяві скаржники посилались на порушення ст. 10 Конвенції, проте суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що ця норма спрямована на захист саме тих осіб, які розповсюджують суспільно значиму інформацію, проте водночас діють добросовісно та з урахуванням точних і достовірних даних, а також правил журналістської етики. Відповідно до висновків ЄСПЛ ст. 10 Конвенції водночас як надає право особам вільно виражати свої погляди, так і покладає на них обов’язок і відповідальність за розповсюдження інформації, котра має значний суспільний інтерес. У такому випадку змістом поширеної інформації було те, що культурний проект, котрий займався збором коштів, міг їх незаконно присвоїти, у свою чергу правдивість цієї інформації заявники не змогли довести в суді.

Суд також дійшов висновку, що поширена інформація не мала зв’язку з особами, щодо яких вона була поширена. У свою чергу застосування здогадок та припущень, що така інформація є достовірною, не може вважатися виправданим у контексті можливості поширення такої інформації. Саме у зв’язку з необґрунтованістю такої інформації ЄСПЛ дійшов висновку, що розповсюдження інформації щодо наявності позашлюбних зв’язків позивача і присвоєння ним бюджетних коштів могло спровокувати значну шкоду діловій репутації позивача. Крім того, цікавою в цій справі стала також позиція суду щодо зазначених заявниками сумнівів у неупередженості судді національного суду, котрий брав участь у розгляді справи як у суді першої, так і апеляційної інстанції. У свою чергу ЄСПЛ із цього приводу зазначив, що сам по собі факт існування такої обставини не може слугувати достатнім підтвердженням упередженого ставлення суду під час розгляду справи. У цілому під час розгляду зазначеної справи ЄСПЛ констатував, що національним судом була надана можливість ефективно захистити свої права, а тому порушень ст. 10 Конвенції в даному випадку не вбачається. Таким чином, у межах дослідження цього принципу, застосовуваного ЄСПЛ, можемо зробити висновок, що на думку суду, навіть конфіденційна, таємна інформація не буде вважатися такою, що порушує її честь, гідність і ділову репутацію, за умови, що вона містить ознаки достовірності, та наявні хоча б поодинокі докази її можливої обґрунтованості. У той час як розповсюдження необґрунтованої та надуманої інформації щодо особи однозначно повинно трактуватися як порушення її особистих немайнових прав та ст. 6 Конвенції.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд приходить до переконливого висновку про те, що поширення інформації у телевізійній передачі «ЦРУ» випуск під назвою «Чорні нотаріуси: як вони обкрадають країну та громадян» на телеканалі «24», а саме словосполучення «нотаріальна схема спливла», «підписали собі і своїм сім’ям купу проблем», «не очікував від жінки такого опору», «не очікував таких неприємних фактів, які мені відкрились», «ми можемо припускати, що нотаріальні дії здійснюються по черзі», «Боні і Клайд» …вперто ігнорують» є оціночними судженнями, які не є предметом судового захисту, оскільки по своїй природі є думками, переконаннями, надання критичної оцінки певних фактів і недоліків, які є висловлюванням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, та які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 206, 264-265, 279 ЦПК України, Закону України «Про інформацію», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія Люкс» про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.Р.Волоско.