Рішення № 75857319, 06.08.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2200/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Мисько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (79000, м.Львів, пл.Ринок 34/3) до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації Державного житлового фонду» (79005, м.Львів, вул..Грушевського 16), Виконавчого комітету Львівської міської ради (79000, м.Львів, пл. Ринок, 1), ОСОБА_2 (79000, м.Львів, пл..Ринок 34/3; 79000, м.Львів, вул..Сербська 9/9), ОСОБА_3 (79000, м.Львів, пл. Ринок 34/3), Львівської міської ради (79000, м.Львів, пл. Ринок, 1) про визнання приватизації квартири недійсною, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації Державного житлового фонду», Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3І, Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1623 від 19.11.2010 року про передачу у власність квартири №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові; скасування свідоцтва про право власності на квартиру за № Г-29970 від 19.11.2010 року; визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що зареєстрована та проживає за адресою м.Львів, площа Ринок, 34 кв.3. Окрім неї, у квартирі зареєстровані брати відповідачі – ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які тривалий час там не проживають понад шість місяців; зокрема, ОСОБА_3- з 2013р.; ОСОБА_2 понад 20 років. Стверджує, що жодних їхніх речей у квартирі немає, кореспонденції на їхнє ім'я не приходить та витрат по оплаті за житлово-комунальні послуги вони не несуть. В квітні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що зазначена квартира приватизована, в зв’язку з чим оформлене свідоцтво про право власності. Враховуючи, що приватизація квартири, проведена без її згоди та волевиявлення , а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі на момент приватизації не проживали, вважає розпорядження про приватизацію такого житла незаконним, а свідоцтво про право власності на нерухоме майно таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник за дорученням ОСОБА_4 позов підтримали у повному обсязі з підстав зазначених у ньому.

В судовому засіданні ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що він зареєстрований на спірній житловій площі, однак дійсно понад 20 років там не проживає, за житло та комунальні послуги не сплачує, оскільки має іншу сім’ю , з якою мешкає на АДРЕСА_1; вважає, що квартира повинна бути поділена між ними усіма порівну по 1/3 частині.

В судовому засіданні ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог також заперечив, в спірній квартирі не проживає з 2013 року, за житло та комунальні послуги не сплачує. Квартиру приватизовувала мати ОСОБА_5, тому житло просить поділити порівну між усіма співвласниками порівну.

Представник Львівської міської ради – ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково; пояснила, що квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», про що було видано свідоцтво про право власності на житло, яке сторони не отримали. За матеріалами справи відповідачі на час приватизації і в подальшому на спірній житловій площі не проживають, тому втратили право на таку.

Вислухавши сторони, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю, виходячи з наступних міркувань.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Вимоги ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов’язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Судом у даному спорі встановлені наступні обставини справи.

Як вбачається із даних архівного витягу №Л-1112 від 15.02.2017 року квартира квартира №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові була надана ОСОБА_7 відповідно до Ордеру №210 від 31.03.1956, виданого на підставі Протоколу №7 виконкому Ленінської Райради депутатів трудящих від 20.03.1956 (а.с. 11).

Окрім цього, станом на 2010 рік наймачами квартири були: позивач – ОСОБА_1, мати позивача – ОСОБА_5, та брати – ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

ОСОБА_7 помер 27.06.1994 року, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-СГ №299660 від 17.06.1994 року.

ОСОБА_5 померла 26.01.2014 року, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-СГ №348589 від 27.06.1994 року.

Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло. Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Стаття 345 ЦК є загальною, оскільки відсилає до спеціального приватизаційного законодавства України. Умови одержання фізичними та юридичними особами державного майна та майна, що є в комунальній власності, визначаються Законом України «Про Державну програму приватизації», Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Законом України «Про приватизаційні папери», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Земельним кодексом України та іншими законодавчими й нормативно-правовими актами.

Згідно ст.9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною 1 ст. 2 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент приватизації спірної квартири) встановлено, що до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 ЦК України та ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Як вбачається із рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1623 від 19.11.2010 р. «Про передачу квартири №3 у будинку №34 на пл. Ринок у власність громадян» вказана квартира передана ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у спільну сумісну власність.

На підставі означеного рішення органом приватизації видано свідоцтво про право власності на квартиру від 19.11.2010 року за № Г-29970 Виконавчий комітет Львівської міської ради посвідчує, що квартира 3, яка знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 34 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, загальною площею 39,4 кв.м. (а.с. 6).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Передача квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення .

Таким чином, для участі в приватизації необхідно дотримання двох умов: постійне проживання у приміщенні, яке підлягає приватизації та його особисте звернення до органів приватизації.

Згідно з п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян - громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.

Наведені вище норми вказують на те, що участь у приватизації житла мають право брати особи, які на законних підставах вселилися та проживають у житловому приміщенні, що підлягає приватизації.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак, і право на приватизацію. Законність вселення, проживання та реєстрації позивача у спірній квартирі в ході розгляду даної справи ніким не заперечувалася.

Разом з тим, судом встановлено, що під час передачі оспорюваної квартири у власність органом приватизації не було дотримано зазначених умов Закону, а саме особистого звернення ОСОБА_1 до органів приватизації, а також непроживання у квартирі одного із відповідачів, а саме, ОСОБА_2, що стверджується актами комісії ЛКП «Старий Львів» від 10.11.2016, 05.12.2016 та 12.01.2017 р.р. і не заперечується самим відповідачем.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнав, що дійсно не проживає у спірній квартирі з 1995 року, має сім'ю, з якою з цього ж часу проживає ІНФОРМАЦІЯ_1; жодного особистого майна та речей на пл. Ринок , 34 кв.№3 немає, він також не приймає участі в оплаті за житло та комунальні послуги; не проживав у спірному житлі і на час приватизації; підписав заяву про передачу квартиру у приватну власність , т.я. про це просила мати ОСОБА_5

Таким чином, відповідач ОСОБА_2, не проживаючи на ІНФОРМАЦІЯ_2 кв.№3 на час приватизації не мав права на передачу йому житла у приватну власність на підставі 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Щодо вимоги про визнання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові, то задовольняючи позовні вимоги і в цій частині, слід зазначити наступне.

Як вбачається із довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки №463, виданої ЛКП «Старий Львів», у квартирі №3, будинку №34 на пл. Ринок у м. Львові зареєстровано троє осіб, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2

Актами ЛКП «Старий Львів» від 10.11.2016 року, 05.12.2016 року, 12.01.2017 року, складеними за участі сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9, встановлено, що у квартирі №3 будинку №34 на пл. Ринок у м. Львові зареєстровані, але не проживають ОСОБА_3 більше 3-х років, ОСОБА_2 більше 20-ти років.

Наведеними доказами підтверджується те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 тривалий час не проживають та не користується спірним житлом без поважних причин; не сплачують комунальні послуги та не мають в квартирі майна чи будь-яких особистих речей; втратили будь-які зв'язки з житлом, не турбуються про його утримання; факту перешкод в користуванні квартирою судом не встановлено; за захистом порушеного права до суду не звертались.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до чинного житлового законодавства (ст. 71 Житлового кодексу України) при відсутності без поважних причин наймача або членів його сім’ї, в тому числі колишніх, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Поважних причин, які б могли бути підставою для продовження строку, передбаченого ст. 71 ЖК України, збереження за відповідачами спірного жилого приміщення судом не встановлено.

У відповідності до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже більше 5 років не користується квартирою №3, будинку №34 на пл. Ринок у м. Львові без поважних причин, тобто понад визначений ст.71 ЖК України шестимісячний термін, протягом якого за ним зберігалося право на користування спірним жилим приміщенням, не виписались із такого, а тому суд приходить до висновку, що позов у цій частині також слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1623 від 19.11.2010 року про передачу у власність квартири №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові.

Скасувати свідоцтво про право власності на квартиру за № Г-29970 від 19.11.2010 року.

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою №3 в будинку №34 на площі Ринок у м. Львові.

Стягнути солідарно з Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації Державного житлового фонду», Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 704,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.Р.Волоско.