Постанова № 75857027, 09.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 323/3352/17Головуючий у 1-й інстанції Фісун Н.В.Пр. № 22-ц/778/2169/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування 1/2 частки витрат на переобладнання, капітальний ремонт і облаштування житлового будинку і надвірних споруд, придбаних у період сумісного проживання у шлюбі

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому на підставі ст. 156 ЖК УРСР просила стягнути на її користь 1/2 частку витрат на переобладнання, капітальний ремонт і облаштування житлового будинку і надвірних споруд у АДРЕСА_1, у період сумісного проживання у шлюбі з ОСОБА_4 з жовтня 2001 року по жовтень 2015 року у сумі 39964,50 грн., який належить на праві власності відповідачу та судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 20 жовтня 2001 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану виконкомом Юрківської сільської ради Оріхівського району Запорізької області в книзі реєстрації актів про шлюб зроблено актовий запис № 07. Шлюб з відповідачем розірвано 31 березня 2017 року Оріхівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізької області.

Постійним місцем проживання у період шлюбу був житловий будинок АДРЕСА_1, який був придбаний відповідачем до реєстрації шлюбу.

У шлюбі вона з відповідачем в 2013 році придбали та встановили у будинку радіатори для опалення 4 шт., 2 по 5 секцій, а 2 по 10 секцій, котел для опалення та труби.

У 2011 році зробили свердловину, відремонтували будинок. Збудували сарай зі шлакоблоку розміром 6 х 4 у 2006 році. В житловому будинку встановили 4 металопластикових вікна у 2012 році. Факт будівництва господарських будівель і споруд, капітальний ремонт, прибудова підсобних приміщень, облаштування будинку, який належить відповідачу підтверджується технічним паспортом.

Загальна вартість забудованих будівель та капітального ремонту будинку складає 79929,00 грн. згідно проведеного кошторисного розрахунку КП «Оріхівсільбуд». Розмір вказаних витрат на облаштування будинку, забудову будівель та капітальний ремонт будинку перевищував обов'язок щодо участі у витратах на утримання будинку, покладений на неї ст. 156 ЖК УРСР.

Між нею та відповідачем у період проживання не складалось ніяких угод про утримання будинку, але нові забудові та капітальний ремонт будинку проводили разом, витративши на це сумісні кошти.

За час сумісного проживання сумісно несли витрати на утримання будинку і прибудинкової території та проводили поточний ремонт будинку кожні два три роки, але позивач не заявляє ніяких вимог по відшкодуванню витрат на поточний ремонт, на утримання прибудинкової території і сплату комунальних платежів.

Всього сума нових забудов, капітальний ремонт та облаштування будинку складає 79929,00 грн., 1/2 частка складає 39964,50 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 15.01.2018 року (а.с.44) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача у цій справі відкрито.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, тому саме його нормами суд першої інстанції правильно керувався при розгляді цієї справи та ухваленні рішення суду у цій справі.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року (а.с. 113-116) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 33-36) просила рішення суду першої інстанції скасувати.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі за вищезазначеною скаргою позивача відкрито (а.с. 142), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 144) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, (в Апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом працює фактично 20 суддів, з яких 13 суддів у складів судової палати у цивільних справах), а також відпустки колегії суддів та судді -доповідача у період з 04.06.2018 року по 13.07.2018 року включно (довідка а.с. 146).

Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційному суду поштою відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 151-155).

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду цієї справи відповідач ОСОБА_3 та представник останнього у дане судове засідання не з'явились. При цьому, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційному суду поштою заяву (а.с. 156-157), в якій просив розглядати дану справу апеляційним судом за його відсутності. Представник відповідача про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

Неявка відповідача ОСОБА_3 та представника останнього при вищевикладених обставинах у цій справі не є перешкодою для розгляду цієї справи апеляційним судом в силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_3 та представника останнього і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив заяву відповідача задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю відповідача та представника останнього за присутністю позивача ОСОБА_2 та представника останньої - ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду від 09 серпня 2018 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_2 про призначення у цій справі будівельно-технічної та оціночну-будівельної експертизи відмовлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні її позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 12, 81 - 82, 76, 245, 141, 265, 280-289 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ст.156 ЖК УРСР, постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та виходив із необґрунтованості та недоведеності позову позивача у цій справі, відсутності підстав для його задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

В силу вимог ст. 263 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ст. 264 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 2. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 20 жовтня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (свідоцтво про одруження, копія а.с. 7).

Шлюб з між сторонами розірвано 31 березня 2017 року Оріхівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізької області (відмітка на свідоцтві про одруження, копія а.с.7).

Відповідно до технічного паспорту власником будинком за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с.8).

Відповідно до рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року в незмінній частині та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року, які набрали законної сили, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розділено сумісно набуте майно (а.с.32-37).

В суді першої інстанції у цій справі позивач та її представник у цій справі надали пояснення, що в період шлюбу сторони у 2013 році придбали та встановили у будинку радіатори для опалення 4 шт., 2 по 5 секцій, а 2 по 10 секцій, котел для опалення та труби. У 2011 році зробили свердловину, відремонтували будинок. Збудували сарай зі шлакоблоку розміром 6 х 4 у 2006 році. В житловому будинку встановили 4 металопластикових вікна у 2012 році. Загальна вартість забудованих будівель та капітального ремонту будинку складає 79.929.00 гривень, 1/2 частка складає 39964.50 грн..

Згідно із роз`ясненнями п.4 Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» N 7 від 04.10.1991, інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК обов'язок.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР на членів сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, лежить обов'язок дбайливо ставитися до житлового будинку. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території та проведенню ремонту.

Сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, який лише частково підтверджується наданими позивачем письмовими доказами у цій справі, не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в п. 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

З наданих позивачем доказів у цій справі суду першої інстанції, останнім було правильно встановлено, що будь-якої реконструкції будинку не проводилось. Зазначені у зведеному кошторисному розрахунку ремонтні роботи не змінили істотні ознаки характеристики будинку як об'єкта нерухомості.

Відповідно до технічного паспорту, плану та опису будинку з листопада 2001 року загальна та житлова площа будинку, його планіровка, функціональне призначення жилих і допоміжних приміщень не змінилися (а.с.8-12).

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі як доказ копію технічного паспорту на будинок який долучений до зведеного кошторисного розрахунку ремонтних робіт (а.с.28-30), так як він не відповідає оригіналу технічного паспорту на будинок, домальовані на викопіровці свердловина та сарай.

В суді першої інстанції позивач пояснила, що дані зміни були внесені до ксерокопії технічного паспорту начальником КП «Оріхівсільбуд» ОСОБА_6 при оцінці виконаних об'єму робіт по об'єктах, до оригіналу технічного паспорту дані зміни не вносилися, так як дані об'єкти не були узаконені.

В суді першої інстанції свідки ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не надали суду конкретних пояснень щодо придбання та вартості майна, набутого сторонами у цій справі.

Свідок ОСОБА_8 (мати позивачки) суду першої інстанції пояснила, коли ОСОБА_3 придбали будинок по АДРЕСА_1, то на земельній ділянці, ніяких забудов крім будинку не було. Сім'я зробила ремонт у будинку, мінялися вікна, двері, опалення, у ванній кімнаті повністю викладені стіни. Сарай допомагали будувати вона, її чоловік та син. Половину будівельних матеріалів надавав батько позивачки, а саме цеглу, глину, камінь, кошти за будівництво вони не брали. Сім'я ОСОБА_3 тримали велике господарство, кошти витрачали на ремонт будинку та на свої потреби.

Будь-яких доказів на підтвердження протилежного позивачем надано не було, відтак, ОСОБА_2 не доведено понесення особистих затрат на будівництво сараю. Отже, суд першої інстанції правильно зробив висновок щодо неможливості врахування даних робіт у покращення спірного майна.

Позивачка не надала суду першої інстанції також правовстановлюючого документу на сарай та свердловину, не надала доказів щодо придбання насосу та котла опалення, радіаторів, вікон, не було надано доказів щодо участі у витратах з утримання житлового будинку, витрачання сумісних коштів на самочинне будівництво і ремонт будинку.

В суді першої інстанції представник відповідача суду пояснив, що ОСОБА_3А як власник будинку не збирається на даний час нічого будувати та не звертався до КП «Оріхівсільбуд» із заявою про виготовлення проектно-кошторисної документації, яка складається перед початком будівництва, так як ст.375 ЦК України, ст.5,26,27,37» Про регулювання містобудівної діяльності» та ЗУ «Про основи містобудування» вимагають від забудовника діяти тільки на підставі належним чином розробленої та затвердженої проектної документації, навіщо ОСОБА_2 надала зведений кошторис розрахунок вартості об'єкта будівництва незрозуміло.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не надала доказів на підтвердження обставини, що затрати на вказані роботи перевищували покладений на неї ст. 156 ЖК УРСР обов'язок як члена сім'ї по утриманню будинку та проведенню ремонту.

З урахуванням викладеного, а також того, що власником будинку є відповідач, позивачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, не надано переконливих доказів, що на час проведення ремонтних робіт сторони досягли домовленості по відшкодуванню витрат на їх проведення, за такого суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості будівельних матеріалів та робіт, оскільки проведення таких робіт, придбання цих матеріалів не можна вважати спільним майном подружжя й вартість його не може стягуватись із відповідача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як позивача, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію ОСОБА_2, висловлену нею в її позові у цій справі, та яку вона та її представник вважають, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду у цій справі саме на підставі ст. 156 ЖК УРСР (права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири).

Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України особа здійснює захист свого права на свій розсуд.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР …Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб …у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

«Витрати члена сім'ї по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту» та «витрати на поліпшення домоволодіння» не є тотожними поняттями.

Перші регулюються ст. 156 ЖК УРСР та компенсації взагалі не підлягають.

Підставою для відшкодування витрат члена сім'ї власника жилого будинку на будівництво і ремонт домоволодіння є лише те, що, якщо допомога в ньому була небезоплатною і її розмір перевищував обов'язок щодо участі у витратах на утримання будинку, його ремонт, покладений на члена сім'ї власника будинку ст. 156 ЖК УРСР, про що також було також зазначено в рішенні апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року у справі ЄУН № 323/7451/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ сумісно набутого майна (а.с. 32-35), яке було чинним на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі.

Позивач та її представник на довели цей факти наладженими, допустимими доказами у цій справі.

Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що підстави для задоволення позову позивача у цій справі саме на підставі ст. 156 ЖК УРСР у цій справі відсутні.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, з додержанням вимог ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Крім того, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд першої інстанції сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення учасників справи, досліджував докази сторін, заслуховував свідків тощо.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 112 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, ОСОБА_2 та її представником апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Будь-які описки в оскаржуємому рішенні суду першої інстанції у цій справі, зокрема в частині назви Житлового кодексу тощо, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі, а можуть бути виправлені у подальшому за ініціативою суду чи за заявою учасників справи судом першої інстанції в порядку ст. 269 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що в оскаржуємому рішенні суд першої інстанції хоча й послався на ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, проте, фактично не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору на загальну суму 960,00 грн. (а.с. 126, 140), сплаченого нею при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 12, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374-375, 381-384, п.п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 14.08.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.