Рішення № 75855514, 01.08.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8101/17

2/310/430/18

РІШЕННЯ

Іменем України

01 серпня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді……Дністрян О.М.,

при секретарі…………....ОСОБА_1,

за участю позивача та його представника – адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, визнання недійсними договорів дарування, -

В с т а н о в и в :

16.11.2017р. ОСОБА_7 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів та визнання недійсними договорів дарування, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 березня 2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики шляхом складання боргової розписки, за змістом якої ОСОБА_3 отримав та зобов'язався повернути в строк до 01 липня 2015 року суму грошей, еквівалентну десяти тисячам доларів США, що станом на дату звернення з позовом складає 265200,00 грн.. Підтвердженням свого майнового стану та платіжної спроможності зазначав наявність у нього у власності нерухомого майна, а саме: житловий будинок № 13 по вул. Медова (Шпитальна) в м.Бердянську Запорізької обл., в якому він мешкав з родиною, та 1/2 частина трикімнатної квартири по вул. Консульська (Комунарів) АДРЕСА_1, в м. Бердянську Запорізької обл., в якій мешкала його матір. На дату звернення до суду боргові зобов'язання відповідачем не виконані. Приблизно з 25 жовтня 2017 року боржник ОСОБА_3 став уникати зустрічей, не з'являвся за місцем роботи, за місцем проживання також ніхто не відкривав дверей. В той саме час батько відповідача в телефонній розмові зазначав, що він за дії свого сина не відповідає та не надавав пояснень з питань причини його відсутності та місця перебування. Також позивач зазначив, що за інформацією з державних реєстрів (інформаційна довідка №103399391 від 10.11.2017р.) йому стало відомо, що житловий будинок за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Шпитальна, буд. 13, два тижня тому відчужений ОСОБА_3 своїй матері – ОСОБА_5 – за договором дарування, який посвідчений 24.10.2017р. приватним нотаріусом. Крім того, з інформаційної довідки №103405664 від 10.11.2017р. йому стало відомо, що 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2, також відчужений ОСОБА_3 своєї матері ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором дарування від 12.07.2017р.. Вважає, що відповідач – боржник ОСОБА_3, знаючи про настання строку повернення та для уникнення негативних наслідків (повернення боргу) подарував нерухомість своїй матері, тобто, на його думку, ці договори дарування не направлені на настання реальних правових наслідків і є фіктивними. ОСОБА_3 знав про свій обов'язок та порядок його виконання. Також зазначив, що з відповідачем ОСОБА_3 знайомі багато років, грошові кошти ОСОБА_3 позичав не вперше, але до цього часу свої зобов'язання виконував, до 25 жовтня 2017 року відповідач надавав обіцянки щодо повернення коштів «по закінчення літнього сезону», дійсно проводив господарську діяльність, не переховувався, чим штучно складав повне враження платіжної спроможності та підтвердження наміру виконати зобов'язання шляхом повернення коштів. Але відповідач ОСОБА_3 з метою уникнути дійсного виконання грошового зобов'язання, уклав договори дарування з ОСОБА_5, за якими подарував їй усе належне йому нерухоме майно, а також здійснив відчуження легкового автотранспортного засобу, адже боржник міг передбачити для себе негативні наслідки у випадку звернення стягнення на цю нерухомість для виконання рішення суду про стягнення боргу. Тому вважає, що укладання договорів дарування вчинено ним з метою ухилитись від виконання боргових зобов'язань, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому зазначені договори дарування підлягають визнанню недійсними відповідно до положень ст. 234 ЦК України. Просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти у розмірі 265200,00 грн. та визнати недійсними договір дарування житлового будинку по вул. Медова (Шпитальна) №13 в м. Бердянську Запорізької обл., укладеного 24.10.2017р. між дарувателем ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_5, та договір дарування 1/2 частини трикімнатної квартири по вул. Комунарів (Консульська), 58, кв. 2, в м. Бердянську Запорізької обл., укладеного 12.07.2017 року між дарувателем ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_5.

15.03.2018р. ОСОБА_7 збільшив свої вимоги до відповідачів, посилаючись на те, що з наданої приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізькій області копії договору дарування житлового будинку № 13 по вул. Медова в м. Бердянську вбачається, що цей будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0608 га, яка зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24.10.2017р.. Дата та час укладання договору дарування цієї земельної ділянки збігається з датою та часом укладання договору дарування житлового будинку, що оскаржується, суб'єктний склад залишається без змін, та в силу приписів ст. 120 Земельного кодексу України є пов'язаними договорами ї послідовними діями відповідачів щодо укладання фіктивного правочину. Просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № 13 по вул. Медова в м. Бердянську Запорізькій обл., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0608 га, посвідчений 24.10.2017р. приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізькій обл., укладений між ОСОБА_3 (дарувателем) та ОСОБА_5 (обдарованою).

05.12.2017р. ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення суми боргу та визнання договорів дарування недійсними, а також ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05.12.2017р. було забезпечено вищезазначений позов та накладено арешт на житловий будинок № 13 по вул. Медова (до перейменування – Шпитальна) та на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (до перейменування – Комунарів) в м. Бердянську Запорізької області.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26.03.2018р. було прийнято відмову представника позивачів ОСОБА_2 від частини позовних вимог, а саме, щодо визнання недійсним договору дарування 1/2 частини трикімнатної квартири №2 по вул. Комунарів (Консульська), буд. 58, в м.Бердянську Запорізької області, укладеного 12.07.2017 року між дарувателем ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_5, та закрито провадження у справі в цій частині. Крім того, прийнято до провадження заяву про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки №13 по вул. Медова в м. Бердянську Запорізької обл., а також роз’єднано позовні вимоги у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, та виділено їх в самостійні провадження.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02.04.2018р. за заявою представника відповідача ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 – було скасовано арешт 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (до перейменування – Комунарів) в м. Бердянську Запорізької області.

В судовому засіданні позивач та його представник – адвокат ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги № 06/17 від 09.11.2017р., ордер серія ЗП № 036566 від 24.01.2018р.) – позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити. Також представник позивача надала письмову відповідь на відзив, в якій зазначила, що позивач неодноразово нагадував відповідачу ОСОБА_3 про необхідність повернення боргу, він не відмовлявся та запевняв, що поверне всі кошти. Також в особистих розмовах з ОСОБА_3, останній постійно підтверджував, що батькам, насамперед батьку (чоловік відповідачки ОСОБА_5М.) відомо про існування всіх боргових зобов'язань перед ним та «у випадку чого саме чоловік відповідачки поверне всі кошти». Також зазначила, що позивачі по цій справі є не єдиними кредиторами відповідача ОСОБА_3, розмір боргових зобов'язань відповідача на вересень 2017 року становив більше ніж 1354087,15 грн.. Саме у вересні 2017 року для усунення наслідків звернення стягнення на майно, ОСОБА_3 розпочав процедуру підготовки документів для відчуження свого майна та здійснив дарування будинку разом із земельною ділянкою своїй матері. Батько, чоловік відповідачки, який за довіреністю від імені ОСОБА_3 укладав договір дарування, знав про ці обставини. Саме на уникнення звернення стягнення на майно були направлені його дії, відповідач вже свідомо уникав зустрічей зі сторонніми особами, його матір – відповідачка ОСОБА_5 теж почала уникати зустрічей з позивачем ОСОБА_7, хоча до цього часу спілкування мало постійний тривалий характер. Здійснення дарування рідній людині – своїй матері – не можна вважати фактичним вибуттям майна з володіння ОСОБА_3, як доводить відповідачка, оскільки в будинку ОСОБА_3 мешкав зі своєю родиною з 23.07.2011р.: сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, дружиною ОСОБА_10 та донькою ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_10 була зареєстрована у цьому будинку з 23.07.2011р. до 08.09.2017р., а донька ОСОБА_11 з 04.11.2014р. до 08.09.2017р.. Фактично і дружина, і донька продовжують проживати у цьому будинку по сьогодення. Таким чином, формальне зняття з реєстрації цих осіб із зазначеної адреси відбулося для економії часу та уникнення отримання рішення органів місцевого самоврядування про надання згоди на дарування будинку (для захисту інтересів дитини). Відповідач ОСОБА_3 є єдиним сином ОСОБА_5 і ОСОБА_12 та єдиним спадкоємцем першої черги за законом. Діти ОСОБА_3 – ОСОБА_9 та ОСОБА_11 є єдиними рідними онуками відповідачки ОСОБА_5. Шлюб з ОСОБА_10 не розірваний. Таким чином, будинок не вибув з користування та володіння родини відповідача, вони продовжують його використовувати. Обдарована особа – ОСОБА_5 на час укладання договору дарування була зареєстрована та проживала за іншим місцем реєстрації, яка фактично збігається з її місцем проживання. Доведення відповідачкою, що фактично будинок був придбаний саме її родиною (її чоловіком та нею) для особистого проживання спростовується доказами її реєстрації за іншою адресою – кв.2, буд 58, по вул. Консульська (Комунарів) в м. Бердянську Запорізької області. Тому вважає, що відповідачка ОСОБА_5 почала використовувати буд. 13 по вул. Медова для власного проживання після того, як дізналася про наявність судової справи та для підтвердження позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву. Також вважає необгрунтованими доводи відповідачки, що будинок купувався у 2011 році саме її чоловіком ОСОБА_12 для їх родини, а на сина ОСОБА_3 був оформлений формально, оскільки ОСОБА_5 не оскаржувала договір купівлі-продажу будинку за суб'єктним складом, не визнавала його нікчемним або удаваним; ОСОБА_5 не укладала з продавцем додаткової угоди до договору купівлі-продажу щодо заміни сторони в договорі; за наслідками договору дарування будинок вона набула у свою особисту власність, хоча наводить докази, що оплачував будинок її чоловік, зі спільних коштів подружжя та особистих коштів чоловіка, отриманих внаслідок його господарської діяльності. Також вважає надані відповідачем декларації зі сплату єдиного податку неналежним доказом отримання річного доходу, тому що в них зазначаються данні «валового доходу за календарний рік», а не прибутку в його чистому вигляді, тому виникає необхідність визначити який процент від валового доходу складає чистий прибуток, при цьому, тільки орендна плата за 2016-2017р.р. повністю перекривала валовий дохід ОСОБА_12, а відповідачка стверджує, що її чоловік сплачував кредит – у середньому 14000 грн. на місяць та 168000 грн. за рік. Також відповідачка стверджує, що останній внесок за кредитом у розмірі 177 тис. грн. оплатив саме її чоловік з їх власних коштів, але валовий дохід її чоловіка за весь 2017 рік складав всього 108152,80 грн., та ще було сплачено орендну плату за землю за 2017р. – 197683,06 грн.. Доходи самої відповідачки також не дозволяли сплачувати кредит та покривати витрати сім'ї. Тому вважала не доведеним те, що кредит за будинок у розмірі 168000 грн. за рік могли оплачувати саме подружжя батьків відповідача ОСОБА_3.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 (довіреність ННА № 212268 від 23.01.2018р.) – позовні вимоги не визнала повністю та пояснила, що довіритель повідомляв її, що він власноруч писав цю боргову розписку, гроші по ній він отримував, але які і скільки не повідомляв. Також надала письмовий відзив на позов, в якому зазначила, що в договорі позики обов’язково, як його істотна умова, має бути зазначено. які саме грошові кошти (яка валюта) і в якій сумі (їх номінал) передані в борг. Як слідує зі змісту розписки «... взяв в борг … суму еквівалентну 10000 $ (десять тисяч доларів США)...». Тобто в розписці, не вказано, які саме грошові кошти (в якій валюті та в якій її номінальній сумі) переданий борг. В розписці вказано грошовий еквівалент в іноземній валюті – доларах США, але не вказано, еквівалент до чого (до якої суми якої валюти) становлять 10000 доларів США. З огляду на те, що в розписці не вказано, які саме грошові кошти та в якій сумі (валюті та її номінал) передані в борг, тому розпискою в такому разі не доведено факту передачі певних грошей у борг. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування вважала, що вони також задоволенню не підлягають. Зі змісту позову слідує, що на доведення фіктивності договору дарування житлового будинку по вул. Медова (Шпитальна), № 13, в м. Бердянську, є посилання лише на ті обставини, що ОСОБА_3, знаючи про свій обов'язок із повернення позики, уклав договір дарування житлового будинку зі своєю матір'ю. Проте самі по собі факти наявності боргів та родинні відносини між сторонами правочину не є за ст. 234 ЦК України безумовною підставою для визнання договору фіктивним. До тягаря доказування про фіктивність правочину першочергово входить доведення ненастання правових наслідків за укладеним договором. Але жодних доказів у доведення того, що за вчиненням договору дарування не послідували обумовлені в ньому правові наслідки, позивач у позові не приводить. Разом з тим, укладенню договору дарування передували наступні обставини. 23 червня 2011р. між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № CM-SME203/006/2011, за умовами якого банк надає відповідачу кредит у розмірі 720000,00 грн.. Цільове використання кредиту – придбання нерухомого майна (п. 2 Договору). Кредитний договір відповідачем ОСОБА_3 було укладено з тих причин, що його батьки вирішили придбати житловий будинок, проте через їх похилий вік (мати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, батько ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4) банк не надавав їм кредит і вони попросили сина оформити кредит на своє ім'я, а вже після погашенню кредиту – переоформити будинок у їх власність. Батько ОСОБА_3 був фізичною особою-підприємцем і мав достатній дохід для погашення кредиту. 23.06.2011р. на підставі укладеного ОСОБА_3 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, було придбано житловий будинок по вул. Медова (Шпитальна) № 13 у м. Бердянську. Житловий будинок у забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором було обтяжено іпотекою відповідно до договору іпотеки № PM-SME203/006/2011 від 23 червня 2011 pоку. Тому твердження у позові щодо посилання ОСОБА_3 на спроможність житловим будинком забезпечити інші борги, окрім кредитних перед банком, відхиляються, оскільки будинок з 2011 року перебував в іпотеці. У зв'язку з погашенням батьками у жовтні 2017 року кредиту та відповідно припинення іпотеки на житловий будинок, відповідач виконав надані батькам домовленості: ОСОБА_3 видав ОСОБА_13 нотаріально посвідчену довіреність від 13 жовтня 2017 року, щоб він юридично переоформляв будинок у власність. 24 жовтня 2017 року за договором дарування житлового будинку ОСОБА_5 набула у власність житловий будинок по вул. Медова (Шпитальна), № 13, в м. Бердянську. ОСОБА_5 та ОСОБА_12 проживають у цьому житловому будинку. ОСОБА_3 у житловому буднику не проживає. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представника відповідача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 (ордер серія ЗП № 045457 від 22.01.2018р.) – у судовому засіданні позовні вимоги також не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Крім того, надав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що в 2010 році ОСОБА_5, разом зі своїм чоловіком – ОСОБА_12, вирішили придбати будинок, але вибір відповідного будинку тривав майже рік. В 2011 році подружжя ОСОБА_12 знайшло будинок, який у повній мірі відповідав їх вимогам. Це був будинок №13 по вул. Медова (Шпитальна) в м.Бердянську. Вартість будинку складала 900000,00 грн.. Таких коштів подружжя не мало, але вони мали достатньо високий дохід (дохід від підприємницької діяльності ОСОБА_12 в середньому за рік складав 370000,00 грн., а дохід ОСОБА_5 – приблизно 29000,00 грн. на рік), що дозволяло їм оформити кредит під заставу. Тому подружжя звернулось до відділення банку АТ «ОТП Банк» для оформлення кредиту, проте в оформленні кредиту їм було відмовлено через похилий вік. Оскільки подружжя ОСОБА_5 має сина – ОСОБА_3, який за віком у повній мірі підходив на роль позичальника, то було прийняте рішення оформити кредит на нього. 23 червня 2011р. ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №СМ-ЗМЕ203/006/2011, розмір кредиту склав 720000,00 грн.. Кредитні зобов'язання були забезпечені іпотекою, накладеною на будинок №13 по вул. Медова (Шпитальна) в м.Бердянську Запорізька обл. З 2011 до 2017 року кредит виплачувався подружжям ОСОБА_3 (ОСОБА_14 та ОСОБА_15) від імені їх сина ОСОБА_3. З 2011 року ОСОБА_12 у будинку було проведено ремонт. В жовтні 2017р. ОСОБА_12 було внесено останній платіж за кредитом у розмірі 177213,00 грн.. Після повного погашення кредиту та зняття арешту з будинку №13 по вул. Медова в м.Бердянську 24 жовтня 2017р. було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 вищевказаний житловий будинок. Укладення цієї угоди було направлене на реальне настання правових наслідків, адже кредит був повністю виплачений батьками ОСОБА_16, а після зняття заборони на відчудження цього будинку та укладення договору дарування він став не лише де-факто належати батькам, але й де-юре. Одразу ж після укладення договору дарування, подружжя ОСОБА_5 (ОСОБА_14 та ОСОБА_15) переїхало до свого будинку по вул. Медовій, де вони й мешкають по сьогоднішній день. Крім того, на теперішній час ОСОБА_5 укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 19.01.2018р. та договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.12.2017р.. За таких підстав вважає помилковими твердження у позові щодо фіктивного укладення договору дарування, адже під час укладення договору дарування житлового будинку воля сторін була направлена на реальне настання правових наслідків, син і мати передбачали реальне настання таких наслідків, що підтверджується тим що батьки ОСОБА_16 після укладення вказаного договору переїхали до будинку по вул. Медова та мешкають там. ОСОБА_12 зареєстрував своє місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, а ОСОБА_3 в буд. №13 по вул. Медова після переходу права власності на матір мешкає за іншою адресою. Тобто, сторони в повній мірі виконали вимоги ст. 717 ЦК України щодо договору дарування – будинок було передано сином матері в дар, а матір'ю прийнято дарунок, яким вона користується як повноправний володілець майна. Просив відмовити в задоволення позову в повному обсязі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що знає ОСОБА_3 з 1999 року, між ними були дружні відносини, не комерційні (їздили відпочивати, грали в теніс, відвідували сауну та ін.), був вхожий у будинок, але родинами не спілкувалися. Коли ОСОБА_3 став займатися бізнесом, то просив у борг грошові кошти, але раніше їх віддавав. По розписці 2015 року він давав ОСОБА_3 230 тисяч грн., що було еквівалентно 10 тисячам доларів США. Це відбувалося у ОСОБА_3 в офісі по вул. Юнатів, 10, писав він розписку власноруч сам, без диктовки. Після того ОСОБА_3 ще займав у нього гроші 01.10.2017 року, це було в його будинку, ОСОБА_3 також сам писав розписку. Загальна сума його боргів – 60 тисяч доларів США, всього було 100 тисяч доларів США, але в 2008 році він повернув 40 тисяч. Процентів він від нього не отримував, оскільки у них були дружні відносини. В 2015 році ще були невеликі займи – десь близько 20 тисяч грн., на дрібні розходи. Будинок по вул. Шпитальній він купував для себе, купував матеріали у їх спільних знайомих, по прибиранню території у них був спільний садівник. Будинок двоповерховий, жив там ОСОБА_3 з дружиною та донькою. Зі слів ОСОБА_3 він жив на 1-му поверсі, а дружина з донькою – на 2-му поверсі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що з позивачем у них дружні відносини, ОСОБА_3 знає більш двадцяти років. ОСОБА_17 приглядів будинок по вул. Шпитальній, хотів його придбати, але грошей не було, тому взяв у банку кредит. Він був у нього на території будинку 2-3 рази, залишав у нього в гаражі велосипед. Зі слів ОСОБА_3 з ним жила ще дружина з донькою на 2-му поверсі, заселився син і ще одна кімната була вільною. Будівельні матеріали ОСОБА_3 купував у нього, радився з ним, вікна купував на вул. Приазовській, 134. Також робив там полив, купував рослини, квіти, встановив антену, у минулому році поставив котел на дровах. ОСОБА_17 також і в нього займав гроші, а коли він став вимагати повернути йому запозичені кошти, то він сказав, що грошей у нього немає, але якщо йому треба, то він може зайняти у ОСОБА_7. Хто на теперішній час живе в будинку по вул. Шпитальній, 13, він не знає, в цьому будинку він був один раз восени 2012 року та два рази – в 2014 році, коли встановили систему поливу.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що позивача і відповідача знає, з позивачем дружні відносини. В будинку по вул. Шпитальній, 13, була в гостях у 2016 та 2017 р.р., не бачила там матері ОСОБА_3. На 2-ий поверх не піднімалася, там жила дружина з донькою, яка хворіє, їх син проживає окремо. ОСОБА_17 приїздив до неї в офіс, консультувався по кредитах в банках, неодноразово займав гроші на короткий термін, також вона консультувала його батька по підприємницькій діяльності, в останнє щодо земельної ділянки у червні-липні 2017 року. Він хотів зменшити площу земельної ділянки, сам батько повідомляв їй, що набралися грошей.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона проживає ІНФОРМАЦІЯ_6, з 2008 року. Навпроти будинок по вул. Медова, 13, будував Кальченко, потім будинок декілька разів перепродували. Десь у 2010-2011 р.р. з’явився сусід – ОСОБА_15 – там почали відкачувати воду. ОСОБА_15 – це хазяїн будинку, він там все робить, ремонтує. ОСОБА_14 туди часто приїздила, з 2011 року вони з нею розводять там квіти, також там багато завезено зелених насаджень, ялівець. На теперішній час у будинку живе ОСОБА_15 та ОСОБА_14 з жовтня-листопада 2017 року. Зі свого будинку їй видно сусідський двір, огорожу, ворота. ОСОБА_15 там жив ще до листопада 2017 року. Також вона бачила там дружину сина – ОСОБА_10, а також дівчину років 12-13, в останнє бачила їх місяця два назад. Раніше бачила там декілька разів їх сина ОСОБА_17, він приїздив туди на машині.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що позивача він не знає, а відповідачам – сусід, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_7. Ремонтом їх будинку займався батько ОСОБА_17, коли вони ще тільки купили цей будинок, то він запрошував його як спеціаліста. Коли відремонтували будинок, то він думав, що там буде жити ОСОБА_15, а заїхав ОСОБА_3. Проте з кінця жовтня 2017 року постійно став жити ОСОБА_15 із дружиною, а до цього він там був наїздами. Тобто на теперішній час у цьому будинку постійно проживає ОСОБА_15 та його дружина, а також з листопада 2017 року – їх невістка та хвора дитина. ОСОБА_17 там зараз не проживає.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що він батько відповідача ОСОБА_3 та чоловік відповідачки ОСОБА_5. Десь з 2009-2010р.р. вони з дружиною вирішили придбати приватний будинок, щоб був сад, город. З цією метою він звернувся у банківські установи за кредитом, де йому порадили підшукувати конкретний будинок. В 2011 році, коли він зайшов в «ОТП Банк», де він обслуговувався як приватний підприємець, йому запропонували будинок по вул. Шпитальній, 13. Вони з дружиною поїхали туди подивитися, там було все розбите, але їм підходила ціна, тому вирішили його придбати. Проте в банку йому повідомили, що через його вік – 60 років – кредитний комітет йому відмовить, але він може поговорити зі своїм сином, щоб оформити на нього. Син погодився і вони стали оформлювати документи. Через декілька днів зателефонували сусіди і повідомили, що будинок заливає. Він особисто цей будинок ремонтував шість років, займався облаштуванням територією двору, заказував туди сосни, рози, ялівець, а також заказував туди меблі. Платили за будинок вони з дружиною, давали сину гроші на оплату кредиту, інколи оплачував за сина він сам. У травні 2017 року він звернувся в банк щодо залишку по кредиту, коли йому підрахували, то одразу ж він не зміг все погасити, а потім ще через деякий час він погасив залишок кредиту, а будинок стали переоформиляти. Після того як будинок переоформили, то вони з дружиною переїхали туди жити. До цього ще десь у жовтні їм зателефонував син, що збирається їхати на заробітки. Коли вони приїхали, то син загружав речі у вантажний автомобіль. Невістка спочатку також поїхала з ОСОБА_3, але десь у листопаді-грудні вона повернулась. Вони начебто хотіли отримати для онуки лікування там. На теперішній час у невістки з’явилося своє житло і вони з онукою збираються туди переїхати – в квартиру, де жив їх син. Про борги ОСОБА_3 йому стало відомо у листопаді 2017 року, коли до нього приїхав ОСОБА_7 і сказав, що ОСОБА_3 заборгував йому 50 тисяч доларів. Точне місце перебування сина йому невідоме, але він отримував від нього листа зі Словенії, також періодично син з ним спілкується по Вайберу – він каже, що працює в Європі, країну не називає, про борги знає. Також зазначив, що все їх спільне з дружиною майно записано на неї. В 2011 році його чистий дохід був 974 тисячі грн., в 2012 році – 894 тисячі грн., в 2014 році – 419 тисяч грн..

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила, що керує відділенням «ОТП Банк» в м. Бердянську, відповідачі – клієнти її банку. Будинок по вул. Шпитальній – це залогове майно банку, проблемний кредит. Вони пропонували його всім, у тому числі й ОСОБА_12 вона особисто запропонувала подивитися цей будинок, оскільки раніше він висловлював бажання придбати будинок для себе та дружини. Це було десь у 2011 році. Проте через його вік вони не могли дати йому кредит (іпотеку на 10 років), тому вони оформили все це на його сина – ОСОБА_3.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов про стягнення грошових коштів підлягає задоволенню, а в задоволенні вимог про визнання недійсними договорів дарування слід відмовити за наступних підстав.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поняття договору позики визначено у ст.1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Положення ст.205 ЦК України передбачають, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, від 08 червня 2016 року у справі №6-1103цс16, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Виходячи зі змісту ст. 218, ч. 2 ст. 1047 та ст. 1051 ЦК України рішення суду у позикових зобов'язаннях не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, в тому числі і у разі заперечення факту вчинення правочину.

Відповідно до правил ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту укладення 05 березня 2015 року договору позики з ОСОБА_3 позивачем ОСОБА_7 надана розписка, власноруч написана ОСОБА_3 про отримання ним у борг від позивача суму еквівалентну 10000 доларів США, які він зобов'язувався повернути 01.07.2015 року (т.3 а.с.42).

Написання вказаної розписки власноруч відповідачем ОСОБА_3 та отримання ним грошових коштів по цій розписці не оспорюється, що підтверджено в судовому засіданні його представником. Крім того, ці обставини підтверджені поясненнями допитаного в судовому засіданні як свідка ОСОБА_7, який також зазначив, що вказану розписку писав власноруч ОСОБА_3, писав він самостійно, без диктовки, та який отримав від нього в борг 230 тисяч грн., що було еквівалентно 10 тисячам доларів США.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_3 про дефект договору позики, а саме, відсутність у розписці вказівки про те, які саме грошові кошти (в якій валюті та в якій її номінальній сумі) переданий борг, тому розпискою в такому разі не доведено факту передачі певних грошей у борг, суд вважає безпідставними, оскільки сторони визначилися з предметом договору позики, від ОСОБА_7 ці грошові кошти ОСОБА_3 були отримані, що ним не заперечується, та про що ним власноруч складена розписка.

За таких обставин суд вважає доведеним укладання між сторонами договору позики та необхідність його виконання відповідачем ОСОБА_3, оскільки відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від договору не допускається, а зобов'язання має виконуватись належним чином.

Офіційний курс долара США до гривні, встановлений Національним банком України на дату розрахунку (13.11.2017р.), становив 26,52 грн. за 1 долар США. Зазначені обставини визнані судом загальновідомими, оскільки публікуються на офіційному сайті НБУ (http://www.bank.gov.ua/), та відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування. За таких обставин сума боргу складає 265200,00 грн. (26,52 х 10000).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення коштів за договором позики з відповідача ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що 24 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарована) укладено договір дарування житлового будинку за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Медова (попередня назва – Шпитальна), буд.13, який посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області (т.1 а.с.71-72).

Крім того, 24 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,0608 га, яка розташована за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Медова (попередня назва – Шпитальна), буд.13, кадастровий номер 2310400000:02:012:0027, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), який посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області (т.3 а.с.3-4).

Вищезазначені договори дарування укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які є близькими родичами – син та матір (свідоцтво про народження - т.1 а.с.143).

На момент укладення оспорюваних договорів дарування житловий будинок та земельна ділянка не знаходилися під арештом, обтяження щодо заборони їх відчуження не накладалось (т.1 а.с.108-109).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК Україниза за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Оспорювані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 24 жовтня 2017 року, ще до звернення ОСОБА_7 з позовом про стягнення суми боргу за договором позики (16.11.2017р.), тобто за відсутності будь-яких судових рішень про стягнення цієї суми на користь позивача або вжиття заходів забезпечення виконання цього зобов’язання, тому доводи представника позивача, що відповідач ОСОБА_3 уклав фіктивний правочин з матір’ю – ОСОБА_5 – з метою уникнення можливого звернення стягнення за борговими зобов’язаннями перед позивачем на це нерухоме майно, є припущенням.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також з пояснень свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_12 судом встановлено, що після укладення оспорюваних договорів дарування ОСОБА_3 виїхав з житлового будинку і з того часу не володіє ним, і не користується. При цьому, обдарована ОСОБА_5 з того часу почала володіти та користуватися цим нерухомим майном, фактично проживає там, уклала договори щодо надання комунальних послуг за адресою: вул. Медова, 13, м. Бердянськ (т.2 а.с.69-71). Тобто дії сторін договорів були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Таким чином, незважаючи на те, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, проте при його укладенні вони передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; дії сторін договорів не були направлені на перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, оскільки ці договори були укладені ще до звернення до суду з позовом про стягнення боргу, будь-яких інших заборон щодо відчуження цього майна не існувало; фактично володіти та користуватися цим майном після переходу права власності почала обдарована.

Статті 15, 16 ЦК України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту порушення його прав при укладення оспорюваних договорів дарування відповідачами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при подачі позову (в частині стягнення грошових коштів) судовий збір у сумі 2652,00 грн. (квитанція № НОМЕР_1 від 16.11.2017р. – т.1 а.с.2).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10-13, 19, 76-81, 259, 263-265ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 суму боргу за договором позики від 05.03.2015 року в розмірі 265200,00 грн. та судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 2652,00 грн., а всього – 267852 (двісті шістдесят сім тисяч вісімсот п’ятдесят дві) грн. 00 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування – відмовити.

Заходи забезпечення позову – арешт на житловий будинок № 13 по вул. Медова (до перейменування – Шпитальна) в м. Бердянську Запорізької обл., що належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 24.10.2017 року, вжиті на підставі ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року – скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 (до перейменування – Димитрова), 1б/3а, паспорт СА № 394675.

Відповідач 1 – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11, ІПН НОМЕР_2.

Відповідач 2 – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12 (до перейменування – Комунарів), 58, кв. 2, ІПН НОМЕР_3.

Суддя ОСОБА_21