Постанова № 75850063, 13.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/862/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

13 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року (повний текст виготовлено в м. Вінниці 11.05.2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Господарського суду Вінницької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Господарського суду Вінницької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно не виплачено вихідну допомогу у зв'язку із виходом її, як судді, у відставку.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач реалізувала свою власну волю на вихід у відставку, а також була звільнений у відставку постановою Верховної Ради України у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги, то дії відповідача є правомірними.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу у наданий судом строк відповідно до ст. 300, 304 КАС України

За приписами ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_2 працювала на посадах судді з 20 березня 1996 року Арбітражного суду, який 21 червня 2001 року реорганізовано в Господарський суд Вінницької області.

Указом Президента України № 424/2016 від 29.09.2016 року, у зв'язку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_2 звільнено з посади судді.

Наказом в.о. голови Господарського суду Вінницької області № 80-к від 03 жовтня 2016 року на підставі вищевказаного Указу позивача відраховано зі штату суддів, в зв'язку із звільненням з посади судді.

01.09.2017 року позивач звернулась із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про виплату їй вихідної допомоги у зв'язку із відставкою.

Листом Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області повідомило ОСОБА_2, що виплату вихідної допомоги, у зв'язку з виходом у відставку не передбачено Законом України « Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на момент її звільнення) та повідомлено, що будь-які виплати (в тому числі віхідної допомоги) здійснюються відповідно до наказу голови відповідного суду, як керівника бюджетної установи.

29.09.2017 позивач звернулась із заявою до Господарського суду Вінницької області про виплату їй вихідної допомоги у зв'язку із відставкою.

Однак, на зазначений лист отримала відповідь, що відповідно до роз'яснень Державної судової адміністрації України від 28.10.2016 року № 10-7773/16 на суддів звільнених з посади до 30.09.2016 року не поширюються норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому підстави для виплати позивачу вихідної допомоги відсутні.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідачів, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Частиною 1 ст.136 Закону від 7 липня 2010 року N 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції, чинній до 27.03.2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Втім, підпунктом 1 п. 28 Закону від 27.03.14р. №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» статтю 136 Закону «Про судоустрій та статус суддів» виключено. Закон №1166-VII набрав чинності 01.04.14 року.

Як встановлено вище, питання щодо звільнення позивача було розглянуто Президентом України 29.09.2016 року та наказом в.о. голови Господарського суду Вінницької області № 80-к від 21.09.2016 позивача звільнено з посади судді Господарського суду Вінницької області.

У рішенні Конституційного Суду від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, у даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Президентом України Указу про звільнення позивача із займаної посади.

Станом на дату звільнення ОСОБА_2 норма Закону N 2453-VI, яка передбачала виплату вихідної допомоги, втратила чинність.

Поміж тим, Закон від 12 лютого 2015 року N 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28.03.15 року не містить положень щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Колегія суддів зауважує. що серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень, вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень/дій (ст.2 КАС ), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Посилання позивача на те, що очікувана вихідна допомога, яка була гарантована державою у ст.136 Закону «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній під час її перебування на цій посаді, відповідно до практики Європейського суду з прав людини є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції , колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує судовий спір.

Враховуючи те, що на момент звільнення позивача з посади судді, у національному законодавстві не існувало норми, яка передбачала виплату вихідної допомоги, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутні.

Окрім того, колегія суддів звергає увагу на те, що Конституційний Суд у своєму рішенні від 19.11.13 року у справі № 1-1/2013 зазначив, що «за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір».

Отже, враховуючи, що на момент прийняття Президентом України Указу про звільнення позивача із посади судді норми статті 136 Закону «Про судоустрій і статус суддів», які гарантували виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для виплати позивачу такої допомоги.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі №808/826/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.