Постанова № 75850014, 13.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5305/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Гавдик З.В.) з питань забезпечення позову, постановлену в письмовому порядку 19 червня 2018 року у справі №813/2406/18 за позовом Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним і скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

07.06.2018 Фізична особа-підприємець «Сухов Валентин Євгенович» звернувся в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, просив визнати протиправними та скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 від 11.05.2018 та Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 від 11.05.2018.

07.06.2018 ОСОБА_2 представник Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» подав заяву про забезпечення позову та просив зупинення дії Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 Головного управління Держпраці у Львівській області від 11.05.2018 та Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 Головного управління Держпраці у Львівській області від 11.05.2018.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 в задоволені заяви відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, враховуючи принцип співмірності та співвідношення прав які просив захистити позивач, виходив з того, що невжиття таких заходів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки наслідком такого рішення суду може бути лише чинність або не чинність спірних рішень.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 представник Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та прийняти нове рішення, яким забезпечити позов. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, так як у разі несплати позивачем у добровільному порядку штрафу згідно з оскаржуваними постановами, такі штрафи буде стягнено в примусовому порядку, що призведе до покладення на позивача обов'язку сплатити додаткові витрати у вигляді судового чи/та виконавчого збору. Окрім того, скаржник вказує, що примусове виконання оскаржуваних постанови призведе до зупинення виплати заробітної плати працівникам приватного підприємця, зупинення розрахунків із контрагентами, сплати податків та інших обов'язкових зборів, а відтак будуть завдані збитки господарській діяльності позивача. За таких обставин, вважає, що заяву про забезпечення позову слід задовольнити.

Враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів та відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справу в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) призначено до розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.

Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1)зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4)забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зауважує, що зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень як один із способів забезпечення адміністративного позову полягає в тому, що на час дії цього способу забезпечення позову положення зупиненого акта не застосовуються (не реалізуються).

Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.

Згідно з абз.2 п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008р. N 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що підставою звернення із позовом до суду стало винесення Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі акта інспекційного відвідування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 від 11.05.2018 та №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 від 11.05.2018.

Оскаржувані постанови прийняті відповідачем відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, (далі - Порядок №509) відповідно до п.9 якого штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Згідно з п.10 Порядку №509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Водночас, пунктом 11 Порядку №509 встановлено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 від 11.05.2018 та №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 від 11.05.2018 прийняті на підставі абзаців 2 та 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України відповідно, якими встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.2); недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.4).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Таким чином оскаржувані постанови є самостійними виконавчими документами і можуть бути пред'явленні до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, ані Порядок №509, ані Закон України «Про виконавче провадження» не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку.

В свою чергу, як це зазначено в оскаржуваних постановах про накладення штрафу, такі є виконавчими документами та пред'являються до виконання протягом трьох місяців: до 11.08.2018.

Відповідно до ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Враховуючи вказані законодавчі положення, оскільки позивач не погоджується з постановами Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 11.05.2018 та не має наміру сплачувати у добровільному порядку накладені на нього оскаржуваними постановами штрафи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що на час судового розгляду справи існує реальна можливість початку примусового виконання постанов відповідача, оскарження яких, згідно з чинним законодавством, не зупиняє виконання таких.

Водночас, оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваних постанов Головного управління Держпраці у Львівській області буде встановлена лише після набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на час розгляду заяви про забезпечення позову про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваних постанов і задоволення позовних вимог про її скасування, позивачу, зважаючи на суми штрафів, доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цих постанов.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з практикою ЄСПЛ як джерело права.

Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.

Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст.1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.

Підсумовуючи вказане, оскільки забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу позивача, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що без вжиття заходів забезпечення позову не можливо захистити права, свободи та інтереси позивача, так як примусове виконання оскаржуваних постанов про накладення штрафу може призвести до значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявленого клопотання та необхідності забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається, шляхом зупинення дії Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 від 11.05.2018 та Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 від 11.05.2018.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову неповно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення даного питання, а тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та заяву про забезпечення позову задовольнити.

Керуючись статтями 150, 311, 312, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду з питань забезпечення позову від 19 червня 2018 року у справі №813/2406/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 представника Фізичної особи-підприємця «Сухова Валентина Євгеновича» про забезпечення позову задовольнити.

Зупинити дію Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-2 Головного управління Держпраці у Львівській області від 11.05.2018 та Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ274/449/АВ/ФС-3 Головного управління Держпраці у Львівській області від 11.05.2018 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №813/2406/18.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Н. В. Ільчишин Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 13.08.2018