Постанова № 75849167, 06.08.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2018 р. Справа № 914/46/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Малех І.Б.

суддів Кордюк Г. Т.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вих.№14/4-766 від 21.05.2018 року

на рішення господарського суду Львівської області від 24.04.2018 року (суддя: Ділай У.І., повний текст складено 04.05.2018р.)

у справі № 914/46/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, м. Львів

про стягнення 1 411 518,47 грн. за векселем №733258711131 від 04.05.2000 р.

за участю представників:

від позивача (скаржника) – ОСОБА_2 адвокат (довіреність № 14-195 від 11.12.17)

від відповідача – ОСОБА_3 - адвокат (довіреність №112-1295 від 27.02.18)

від відповідача – ОСОБА_4 – адвокат (ордер ЛВ№125967 від 27.06.2018р.)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 24.04.2018 року в справі №914/46/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 850000,00грн. основного боргу, 147073,98грн. 6% річних та 16456,08грн. судового збору. В частині стягнення 100000,00грн. провадження закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” не погодилось з даним рішенням суду, тому просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати в частині відмови в задоволенні вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник зазначає про те, що розрахунок 6% річних, який починається з наступного дня після кінцевої дати по оплаті векселем, тобто 18.04.15 року, яка була визначена позивачем є вірним і обгрунтованим. Посилання на ту обставину, що представники позивача прибули на підприємство лише 20.05.15 року, не впливає на факт виконання зобов’язань по оплаті за векселем і дату, яка була зазначена в листі. Щодо відмови в стягненні інфляційних нарахувань, позивач також не погоджується, при цьому вказує, що на його думку, до спорів пов’язаних з обігом цінних паперів застосовується ч.2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої, боржник зобов’язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції.

У відзиві на дану апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначив, що протест самих векселів було вчинено нотаріусом 21.05.2015 року, що вказує на те, що закінченням дати платежу за простими векселями була дата 20.05.2015 року. Щодо стягнення інфляційних нарахувань також заперечив, при цьому зіслався на практику Верховного суду України.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відносини, пов’язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі – “Уніфікований закон”, з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930р.), а також Законами України від 05.04.2001 року №2374-ІІІ “Про обіг векселів в Україні” (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23.02.2006 року №3480-ІV “Про цінні папери та фондовий ринок”, від 06.07.1999 року № 826-ХІV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, від 06.07.1999 року № 827-ХІV “Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року про врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, від 06.07.1999 року № 828-ХІV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів” у редакції, чинній на відповідний момент.

Частиною 1 ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” визначено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до положень статті 3 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Статтею 78 Уніфікованого закону встановлено, що векселедавець простого векселя зобов’язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред’явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред’явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред’явлення.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 року № 5 “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів”, особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть, якщо останній із них є бланковим.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред’явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Законний векселедержатель не зобов’язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними і дійсними. Доведення протилежного – обов’язок особи, якій пред’явлено вимогу за векселем.

Згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5 “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів” прямі боржники це - векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя.

У пункті 20 вказаної постанови зазначено, що вексель має пред’являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (статті 2, 76 Уніфікованого закону).

Прямий боржник за векселем зобов’язаний довести обґрунтованість своїх заперечень стосовно того, що векселедержатель не пред’явив йому оригінал векселя або не надав можливості перевірити наявність у встановленому місці та у визначений строк у особи, що пред’явила вимогу, оригіналу векселя і прав власності на зазначений цінний папір. Векселедержатель може спростувати ці заперечення, шляхом надання будь-яких не заборонених законом доказів (статті 57 - 59 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), статті 32, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у тому числі актів нотаріуса про протест векселя чи про посвідчення факту його пред’явлення до платежу, а також документів, виданих боржником.

Кредитор, який не спростував заперечення прямого боржника про відсутність належного пред’явлення векселя до платежу, вважається таким, що прострочив. До такого кредитора застосовуються наслідки, передбачені ст. 613 ЦК.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є законним держателем простого векселя за №733258711131 на суму 1 000 000,00 грн., складеного 04.05.2000р. Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”, яке в подальшому перейменоване на Приватне акціонерне товариство “Львівобленерго”, зі строком платежу - по пред’явленню, але не раніше 01 січня 2015 року.

В подальшому Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” пред’явило вищевказані векселі Приватному акціонерному товариству “Львівобленерго” для оплати.

Спірний вексель був пред’явлений для оплати листом за вих. №26-2587/1.2-15 від 09.04.2015р., однак, відповідач залишив вказаний лист без відповіді та задоволення. Відтак, на думку апелянта, відповідач зобов’язаний був здійснити оплату векселів 18.04.2015р.

Відповідно до ст. 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, з метою належного вручення векселя відповідачу, працівниками позивача 20.05.2015р. було складено акт про відмову в допуску повноважних осіб на підприємство для пред’явлення оригіналу векселя до платежу.

Згідно з п. 3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусом після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Як вбачається з матеріалів справи, векселі для протесту, подані ПАТ “НАК “Нафтогаз України” приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20.05.2015р. (після прибуття, згідно акту від 20.05.2015р., уповноважених представників позивача до відповідача). Протест самих векселів було вчинено вказаним вище нотаріусом 21.05.2015р., що вказує на те, що закінченням дати платежу за простими векселями була дата - 20.05.2015р.

Таким чином, відповідач зобов’язаний здійснити оплату векселя за №733258711129 із вказаної дати - 20.05.2015р., а не 18.04.2015р.

27.10.2017р. відповідач частково оплатив заборгованість за векселем в розмірі 50000,00грн.

Після відкриття провадження господарським судом Львівської області у справі відповідач частково оплатив заборгованість за спірним векселем на загальну суму 100000,00грн., відтак, провадження в цій частині було правомірно закрито судом першої інстанції.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 152334,25грн. 6% річних слід зазначити наступне.

Згідно з п. 2 абзацу 1 ст. 48 Уніфікованого закону, векселедержатель може вимагати від особи, до якої пред’явив позов, сплати відсотків, нарахованих на вексельну суму.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, передбачені ст.ст. 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

При цьому, стаття 5 Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред’явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.

Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

Між тим, пунктом 2 ст. 48 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі встановлено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, у тому числі, відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано 6% річних.

Проте, з огляду на те, що судами обох інстанцій встановлено факт прострочення відповідача за векселями з 20.05.2015р., а не з 18.04.2015р., як вважає позивач, то за прострочення оплати векселя розмір 6% річних повинен становити 147073,98грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 309184,22 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов’язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Тобто, Уніфікованим законом не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема таких, як збитки від інфляції.

Крім того, у інформаційному листі від 24.11.2011 №01-06/1642/2011 “Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 “Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів” зазначено, що у разі, якщо спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних у разі прострочення виконання вексельного зобов’язання за рішенням суду, відсутні підстави для застосування до таких правовідносин частини другої статті 625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі №3-91гс11 (справа №45/211)).

Аналогічна практика також викладена в постановах Верховного суду України №904/8714/17 від 15.05.2018р., №904/8712/17 від 22.05.2018 р., №904/8713/17 від 22.05.2018 р., № 904/8711/17 від 23.05.2018 р.

Отже, у судів відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 309184,22 грн.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не спростовують висновків, викладених у рішенні господарського суду першої інстанції, а тому підлягають відхиленню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вих.№14/4-766 від 21.05.2018 року залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 24.04.2018 року в справі №914/46/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

5. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлений 13.08.2018 р.

Головуючий -суддя Малех І. Б.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Плотніцький Б. Д.