Рішення № 75848696, 13.08.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2018 р. м. Чернівці cправа № 824/260/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораш В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 58018) до Чернівецької міської ради (код ЄДРПОУ 36068147, Центральна площа, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002) та Чернівецького міського голови (Центральна площа, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002) про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2018 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради та Чернівецького міського голови, з такими позовними вимогами (з урахуванням зави про збільшення позовних вимог від 08.05.2018 року ):

1) визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо виплати всіх належних йому грошових коштів в день звільнення з роботи 31.08.2017 року;

2) стягнути з Чернівецької міської ради (відповідач) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн;

3) стягнути з Чернівецької міської ради компенсацію утрати частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.04.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 10.05.2018 року.

10.05.2018 року судом оголошено перерву до 24.05.2018 року.

24.05.2018 року судом оголошено перерву до 10.07.2018 року.

У зв'язку з перебуванням судді у відпустці в період з 10.07.2018 року по 11.07.2018 року, судове засідання призначене на 10.07.2018 року було відкладено на 24.07.2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постановою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03.03.2017 року №824/200/16-а, визнано незаконним та скасовано розпорядження Чернівецького міського голови від 26.02.2016 року № 192-к про припинення служби в Чернівецькій міській раді ОСОБА_1, звільнивши з посади начальника управління культури Чернівецької міської ради з 26.02.2016 року в зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

Суд поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури Чернівецької міської ради, стягнув з місцевого бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 року по день поновлення на роботі. Також з місцевого бюджету Чернівецької міської ради стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03.03.2017 року у даній справі змінено, вирішено стягнути з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 року по 13.04.2017 року в розмірі 90396,18 грн та стягнуто з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. В решті задоволені решти позовних вимог, постанова суду першої інстанції залишена без змін.

На думку позивача, рішення суду щодо поновлення його на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць підлягало негайному виконанню, а щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в цій частині Чернівецька міська рада повинна була виплатити присуджені судом грошові кошти після набрання законної сили судовим рішенням, тобто негайно після 15.08.2017 року.

Зазначив, що в день звільнення з роботи (31.08.2017 року) всі належні йому від Чернівецької міської ради суми, в тому числі і присуджені судом грошові кошти за час вимушеного прогулу, не були виплачені. Вказав, що до звільнення з роботи Чернівецька міська рада частково виплачувала йому належні грошові кошти, присуджені судом за час вимушеного прогулу, однак остаточний розрахунок проведено тільки 26.01.2018 року.

Вважає такі дії відповідача протиправною бездіяльністю, оскільки в порушення вимог чинного законодавства щодо виконання належним чином судових рішень, відповідачі належним чином не виконали судове рішення як в частині негайного поновлення на роботі, так і в частині виплати присуджених судом грошових коштів. Остаточний розрахунок щодо виплати присуджених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу був проведений з позивачем 26.01.2018 року, що підтверджується довідкою від 02.03.2018 р.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн.

Також позивач вважає, що окрім середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відповідач повинен виплатити йому відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" та статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків її виплати". Компенсацію утрати частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачі, не погоджуючись з позивними вимогами, надали суду 02.05.2018 року та 03.05.2018 року аналогічні відзиви проти позову, в яких зазначили, що оскільки присуджена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу не виплачена при черговому його звільненні, яке відбулось 31.08.2017 року, то до даних правовідносин необхідно застосовувати ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Однак застосування до даних правовідносин цієї статті вважають помилковими, оскільки це буде суперечити ст. 61 Конституції України, про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім цього, вказали, що в даний час міським головою продовжується оспорювання присуджених працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу у Вищому адміністративному суді України, а тому відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Сторони, після надання пояснень по суті спору в судовому засіданні, не заперечували щодо подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Постановою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03.03.2017 року задоволений частково позов ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про скасування розпорядження про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в зв'язку з порушенням трудових прав (а.с. 8-10).

Суд визнав незаконним та скасував розпорядження Чернівецького міського голови від 26.02.2016 року № 192-к про припинення служби в Чернівецькій міській раді ОСОБА_1, звільнивши з посади начальника управління культури Чернівецької міської ради з 26.02.2016 року в зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

Суд поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури Чернівецької міської ради, стягнув з місцевого бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 року по день поновлення на роботі. Також з місцевого бюджету Чернівецької міської ради стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 13.04.2017р. №347-к позивача поновлено на роботі на посаді начальника управління культури Чернівецької міської ради з 27.02.2016 року. (а.с. 14)

Згідно пункту другого даного розпорядження ОСОБА_1 приступити до виконання службових обов'язків 13.04.2017 року.

Пунктом п'ятим цього ж розпорядження зобов'язано заступника начальника управління культури, начальнику відділу бухгалтерського обліку та звітності управління культури Чернівецької міської ради ОСОБА_2 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць ОСОБА_1

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03.03.2017 року у даній справі змінено, вирішено стягнути з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 року по 13.04.2017 року в розмірі 90 396 грн. 18 коп. та стягнуто з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. В решті позовних вимог постанова суду першої інстанції залишена без змін.(11-13).

Розпорядженням заступника Чернівецького міського голови від 28.08.2017 року №1197-к позивача було звільнено з роботи з 31.08.2017 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 15).

З матеріалів справи встановлено, що в день звільнення з роботи ( 31.08.2017 року) всі належні позивачу суми не були виплачені, у зв'язку з чим позивач звернувся 29.09.2017 року до Чернівецького міського голови ОСОБА_3 із заявою про виплату йому грошових коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (а.с. 17).

Однак кошти виплачені позивачу повністю 26.01.2018 року, що підтверджується Довідкою Управління культури Чернівецької міської ради від 02.03.2018 року за №05/01-30/113 (а.с. 16).

У зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч.2 ст. 14 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року, на момент виникнення спірних правовідносин) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 255 КАС України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, являється ознакою складу злочину передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України є підставою для його виконання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа Жовнер проти України). Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація № Rec (2003) 16 від 09.09.2003 року. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права, обов'язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконання та невиконання судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян.

Згідно з п. 34 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" стосовно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Так, розпорядженням Чернівецького міського голови від 13.04.2017 року. №347-к позивача поновлено на роботі на посаді начальника управління культури Чернівецької міської ради з 27.02.2016 року.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03.03.2017 року у даній справі змінено, вирішено стягнути з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 року по 13.04.2017 року в розмірі 90396,18 грн та стягнуто з міського бюджету Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. В решті позовних вимог постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Тобто, постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повинна була виконуватися Чернівецькою міською радою після набрання законної сили судовим рішенням, тобто негайно ж після 15.08.2017 року.

Як встановлено з матеріалів справи, Розпорядженням заступника Чернівецького міського голови від 28.08.2017 року №1197-к позивача було звільнено з роботи з 31.08.2017 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

В свою чергу, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, згідно Довідки Управління культури Чернівецької міської ради від 02.03.2018 року № 05/01-30/113, виданої ОСОБА_1, за час вимушеного прогулу, у квітні 2017 року виплачено 6456,87 грн та у листопаді 2017 року виплачено 15632,42 грн. Останні виплати здійснені: 25.01.2018 року в сумі 5000 грн моральної шкоди та 26.01.2018 року в сумі 68306,89 грн за вирахуванням обов'язкових платежів, в межах кошторису управління культури на 2018 рік.

Тобто в день звільнення позивача з роботи, а саме 31.08.2018 року всі присуджені судом позивачу грошові кошти не були виплачені при звільненні, а остаточний розрахунок проведено лише 26.01.2018 року, майже через 5 місяців.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо виплати всіх належних йому грошових коштів в день звільнення з роботи 31.08.2017 року підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з Чернівецької міської ради (відповідач) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн, суд зазначає наступне.

У зв'язку з відсутністю законодавчо визначеної методики розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд застосовує за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 року № 826/5111/15/21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день остаточного розрахунку.

Згідно норм тривалості робочого часу на 2017 рік всього за період з 01.09.2017 року по 31.12.2017 року кількість робочих днів становить 84 дні, а згідно норм тривалості робочого часу на 2018 рік в січні кількість робочих днів по 26.01.2018 року становить 17 днів. Тобто загальна кількість робочих днів, протягом яких відбувалась затримка виплати належних позивачу від відповідача сум становить 101 день.

Пунктом 8 Розділу ІV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, відповідно до довідки про розмір доходів позивача від 14.03.2018 року № 05/01-30/130 в червні 2017 року нараховану заробітну плату в розмірі 22148,75 грн, в липні 2017 року нараховану заробітну плату в розмірі 22148,75 грн, всього за два місяці нараховано 44297,50 грн.

Згідно норм тривалості робочого часу в червні 2018 року відпрацьовано 20 робочих днів, а в липні 2017 року - 21 робочий день, всього відпрацьовано за 2 місяці - 41 робочий день.

Таким чином, розмір одноденної заробітної плати складає 1080,43 (44297,50 грн: 41р/дн.).

Тому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні становить 109123,43 грн (101 день затримки виплати * 1080,43 грн (розмір одноденної заробітної плати)).

Надаючи правову оцінку вимозі позивача стосовно стягнення з Чернівецької міської ради компенсації утрати частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст.1 Закону України "Про компенсацією громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати").

Аналогічні вимоги передбачені в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Так, відповідно до пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України висловлена у постанові від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, відповідачем не вчинено відповідних дій, а саме : не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так згідно постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року Чернівецька міська рада повинна була виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.02.2016 року по 14.04.2017 року в розмірі 90396,18 грн.

У квітні 2017 року відповідач виплатив позивачу 6456,87 грн., залишок становив 83939, 31 грн.

Згідно офіційно опублікованої Держкомстатом України величина індексу споживчих цін за період з травня 2017 року відповідно складала в кожному місяці до листопада 2017 року (місяць в якому здійснено ще одну часткову виплату ) 101,3%, 101,6 %, 100,2 %, 99,9 %, 102%, 101,2% , де загальний розмір індексу споживчих цін за цей період склав 106,3%.

Тому компенсація утрати частини невиплачених коштів в період з травня 2017 року по листопад 2017 року складає 5288,18 грн (83939,31*106,3% -83939,31).

Враховуючи виплачену в листопаді 2017 року суму 15632,42грн, залишок грошових коштів в рахунок заробітної плати, які повинен відповідач виплатити, складає 68306,89 грн, які виплатили позивачу 26.01.2018 року.

Величина індексу інфляції з листопада 2017 року по лютий 2018 року становить 104,3 %.

Тому компенсація утрати частини невиплачених коштів в період з листопада 2017 року по лютий 2018 року складає 2937,20 грн. (68306,89 *104,3% -68306,89 ).

Враховуючи зазначене, загальний розмір компенсації утрати частини заробітної плати в зв'язку з несвоєчасною її сплатою складає 8225,38 грн ( 5288,18+2937,20).

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 щодо визнання протиправної бездіяльності, стягнення з Чернівецької міської ради середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн, стягнення з Чернівецької міської ради компенсації утрати частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

В свою чергу, позивачем не викладено в позовній заяві виклад обставин та зміст позовних вимог до Чернівецького міського голови у спірних правовідносинах, а тому суд не надає оцінки його рішенням діям чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів понесення позивачем судових витрат, то судом не вирішується питання про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1, 58018) до Чернівецької міської ради (код ЄДРПОУ 36068147, зареєстроване місцезнаходження: Центральна площа, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002) про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати всіх належних йому грошових коштів в день звільнення з роботи 31.08.2017 року, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн та компенсаційних утрат частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо виплати всіх належних йому грошових коштів в день звільнення з роботи 31.08.2017 року.

3. Стягнути з Чернівецької міської ради середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109123,43 грн.

4. Стягнути з Чернівецької міської ради компенсацію утрати частини невиплаченої заробітної плати в зв`язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 8225,38 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Позивач - ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1, 58018).

Відповідач 1, 2 - Чернівецька міська рада, Чернівецький міський голова (код ЄДРПОУ 36068147, зареєстроване місцезнаходження: Центральна площа, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002).

Суддя В.О. Григораш