Рішення № 75848490, 07.08.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

07 серпня 2018 року справа № 823/1660/18

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дорошенко Л.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 – з довіреністю,

представника відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в місті Черкаси адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Продюсерський центр «Гастролі в Україні» до Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Продюсерський центр «Гастролі в Україні» звернулось до суду з позовною заявою до Черкаської міської ради, в якій просить:

- визнати протиправним та нечинним рішення Черкаської міської ради №2-2488 від 01.11.2017 «Про розгляд петиції щодо заборони розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок з тваринами».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2017 Черкаською міською радою прийняте рішення № 2-2488 «Про розгляд петиції щодо заборони розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок із тваринами», яким підтримано електронну петицію щодо заборони розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок із тваринами.

Позивач вважає, що зазначеним рішенням депутатами Черкаської міської ради заборонено проведення гастролей пересувних цирків з тваринами на території міста Черкаси, що також підтверджено листом Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради №8504-2 від 27.12.2017, яким повідомлено, що розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок із тваринами заборонено згідно рішення Черкаської міської ради № 2-2488 від 01.11.2017.

Таку заборону позивач вважає неправомірною, оскільки відповідач не наділений повноваженнями на прийняття рішення, яким обмежується чи забороняється окремий вид господарської діяльності.

Також позивач звернув увагу, що на загальноукраїнському та на місцевому рівні чинні акти органів державної влади дозволяють суб’єктам господарювання здійснювати використання тварин у господарській, в тому числі цирковій діяльності, за умови наявності відповідного дозволу компетентних органів.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представник подав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою позицію аргументує тим, що оскарженим рішенням не порушено права позивача тому, що тільки підтримано електронну петицію та не встановлено заборон розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок з тваринами.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на офіційному порталі Черкаської міської ради зареєстровано електронну петицію Че/197-еп від 06.09.2017 про заборону на території міста Черкаси розміщення пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок з тваринами.

Вказана петиція набрала необхідну кількість голосів та на підставі службової записки директора департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради винесена на розгляд сесії Черкаської міської ради.

Черкаською міською радою прийняте рішення від 01.11.2017 №2-2488 «Про розгляд петиції щодо заборони розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок із тваринами», яким підтримано електронну петицію щодо заборони розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок із тваринами.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної ОСОБА_3 України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.

Частинами 18-20 ст. 23-1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що про підтримку або непідтримку електронної петиції публічно оголошується на офіційному веб-сайті Президентом України - щодо електронної петиції, адресованої Президенту України, Головою Верховної ОСОБА_3 України - щодо електронної петиції, адресованої ОСОБА_3 України, Прем'єр-міністром України - щодо електронної петиції, адресованої Кабінету Міністрів України, головою відповідної місцевої ради - щодо електронної петиції, адресованої органу місцевого самоврядування.

У відповіді на електронну петицію повідомляється про результати розгляду порушених у ній питань із відповідним обґрунтуванням.

Відповідь на електронну петицію не пізніше наступного робочого дня після закінчення її розгляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, якому вона була адресована, а також надсилається у письмовому вигляді автору (ініціатору) електронної петиції та відповідному громадському об'єднанню, яке здійснювало збір підписів на підтримку відповідної електронної петиції.

В силу положень ч. 21 ст. 23-1 Закону України «Про звернення громадян» у разі визнання за доцільне викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватися органом, якому вона адресована, шляхом прийняття з питань, віднесених до його компетенції, відповідного рішення.

З наведених норм статті 23-1 Закону України «Про звернення громадян» слідує висновок, що в першу чергу орган місцевого самоврядування вирішує питання про підтримку або не підтримку електронної петиції.

Надалі, якщо визнає за доцільне, викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватись шляхом прийняття відповідного рішення.

Отже, підтримання електронної петиції само по-собі не створює правових наслідків для суб’єктів правовідносин і лише прийняте в подальшому рішення, яким врегульовані суспільні відносини, встановлені правила та заборони, є обов’язковим до виконання.

В контексті наведеного, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Одночасно, ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Крім того, в ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, суд акцентує увагу, що за змістом наведеної норми Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, невід’ємним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Натомість, в адміністративному позові позивач не зазначив конкретних пояснень в чому полягає його порушене право. Як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушеного права позивача, що виключає можливість його захисту в порядку адміністративного судочинства. Оскаржене рішення Черкаської міської ради №2-2488 від 01.11.2017 не встановлює для позивача заборон, обмежень чи будь-яких інших обов’язкових до виконання приписів, оскільки не забороняє розміщення на території міста Черкаси пересувних цирків, зоопарків, звіринців та виставок з тваринами.

Посилання позивача на лист Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради №8504-2 від 27.12.2017, суд вважає непереконливими, оскільки вказаний лист не може встановлювати правил поведінки, носить рекомендаційний характер та не є обов’язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Сплачені судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 10 серпня 2018 року.

Суддя В.В. Гаращенко