Рішення № 75848221, 09.08.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 р. № 2040/5171/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1; 61103, м. Харків, Шевченківський район, вулиця Сумгаїтська, 6.2, кв. 20) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, (код ЄДРІІОУ 41248278; майдан Свободи, 5, Держпром, 4 під'їзд, м. Харків. 61022), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період 21.02.2018 р. по 30.04.2018 р. в розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди у загальній сумі 45056,00 грн.;

- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова невідкладно заплатити ОСОБА_1 суму 45056,00 грн. - заборгованості з довічного грошового утримання судді у відставці.

- стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1409,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.02.2018р. № 487/0/15-18 його звільнено з посади судді Донецького апеляційного господарського суду в зв’язку з поданням заяви про відставку. Позивач повідомив суд про те, що мешкає, як тимчасово переміщена особа, у квартирі будинку, розташо ваного у Шевченківському районі міста Харкова. Зазначає, що 26.03.2018р. йому було призначено довічне гро шове утримання (далі - «Утримання») у сумі 19712,00 грн. щомісяця почи наючи з 21.02.2018р.

Позивач зазначає, що у період 21 лютого - квітень 2018р. (включно) у загальній су мі 45056,0 грн. грошове утримання йому не виплачено, хоча нараховано та обліковується Від повідачем, про що свідчать відомості його особистого кабінету на порталі Пенсійного Фонду України. Зазначає, що на його усне звернення до працівників відповідача йому відповіли, що за значений борг є сумою «минулого періоду». Відтак - буде виплачена позивачу згідно приписів порядку, який буде встановлений Кабінетом Міністрів України Так, згідно приписів п. 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внут рішньо переміщеним особам», затвердженого Постановою КМ України № 365 від 08.06.2016 р. в редакції Постанови КМ України №335 від 25 04.2018р.

Позивач вважає дії управління щодо не виплати йому щомісячного грошового утримання судді – протиправними, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду відкрито провадження по справі. На виконання вимог ухвали суду відповідачем направлений відзив на позов, в якому останній проти позовних вимог заперечував. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що 18.06.2018 та 27.06.2018 Позивач звертався до Управління щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за лютий (вісім днів), березень та квітень 2018 року. Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило, що в травні та червні Позивачу була нарахована щомісячна сума 19712,00 грн. Доплата за період з лютого по квітень 2018 року буде здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365». Посилаючись на п. 15 зазначеної Постанови №365 зазначає, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд, розглянувши матеріали справи, з’ясувавши позицію сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.02.2018р. № 487/0/15-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного господарського суду в зв’язку з поданням заяви про відставку. Отже, позивач - суддя у відставці - є отримувачем довічного грошового утримання судді у відставці та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території.

Позивач, згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції №6326019709 від 21.10.2016 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на обліку в Управлінні з 21.02.2018 та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, протокол №14, від 04.04.2018 фактичне місце проживання Позивача підтверджене за вищевказаною адресою.

Частиною 1 статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” № 1706-УІІ від 20.10.2014 (далі - Закон №1706-УІІ) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на

постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні вищезазначеного Закону визначається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині 1 статті 1 Закону №1706-УІІ.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1706-VII підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Згідно із статтею 4 Закону №1706-УІІ факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», місто Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради №6326019709 від 21.10.2016, наданої позивачем до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, ОСОБА_1 перемістився з місця свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто з території, на якій органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень до АДРЕСА_2, де управління відповідальне за виплату пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

18.06.2018 та 27.06.2018 позивач звертався до Управління щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за лютий (вісім днів), березень та квітень 2018 року.

Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило, що в травні та червні позивачу була нарахована щомісячна сума 19712,00 грн. Доплата за період з лютого по квітень 2018 року буде здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365».

Приписами пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішьньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Отже, будь-яких інших підстав в обґрунтування не виплати позивачу щомісячного грошового утримання та законності припинення виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем суду не надано.

Таким чином, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві позивача, відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції №6326019709 від 21.10.2016, взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять та означене не заперечується відповідачем.

Як зазначалось судом, позивач звільнений у відставку з посади судді та набув право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно до приписів ч. 1 статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинній на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до вимог ст. 137 зазначеного Закону, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Приписами ч. 2 зазначеної норми законодавства передбачено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Згідно до ч.5. ст. 142 зазначеного Закону, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 2 розділу V «Виплата щомісячного довічного утримання та її припинення» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-12. виплата щомісячного довічного утримання припиняється у випадках, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон № 1058-IV). Порядок виплати щомісячного довічного утримання у разі поновлення його виплати, за минулий час, за час перебування особи на повному державному утриманні, за час перебування в місцях обмеження або позбавлення волі, у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон, утримання надміру виплачених сум та відрахувань зі щомісячного довічного утримання здійснюється у порядку, передбаченому Законом № 1058-IV (статті 46-50).

Згідно з положеннями частини першої статті 49 Закону № 1058-IV – положення якого є загальними у сфері пенсійних правовідносин, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачеві з зазначеної дати, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відповідного рішення про припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) повинні також бути передбачені саме законом.

Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії (довічного грошового утримання) матеріали справи не містять.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання судді) нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (надалі – постанова № 365) - є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17), від 13 березня 2018 року по справі №235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п’ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії (довічного грошового утримання) не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.

Перш за все, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова невідкладно заплатити ОСОБА_1 суму 45056,00 грн. - заборгованість з довічного грошового утримання судді у відставці, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо вимог невідкладно заплатити ОСОБА_1 суму 45056,00 грн. заборгованості з довічного утримання, суд зазначає, що позивач нормативно не обґрунтував невідкладність проведення вказаних дій та не надав суду доказів стосовно того, що дії з виплати нарахованого довічного утримання будуть проведені із порушенням прав позивача. Якщо ж позивач мав на увазі негайне виконання органом УПФУ – відповідачем по справі - зазначеного рішення суду в розумінні ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства, то суд зазначає наступне:

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав щодо зобов'язання Шевченківське УПФУ м. Харкова невідкладно заплатити позивачу існуючу заборгованість та вважає, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки суду не надано доказів, що відповідачем будуть порушені права позивача стосовно виплати існуючої заборгованості у сумі 45056,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами ч. 3 ст. 139 передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1; 61103, м. Харків, Шевченківський район, вулиця Сумгаїтська, 6.2, кв. 20) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, (код ЄДРІІОУ 41248278; майдан Свободи, 5, Держпром, 4 під'їзд, м. Харків. 61022), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період 21.02.2018 р. по 30.04.2018 р. в розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди у загальній сумі 45056,00 гривень.

Зобов’язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова виплатити ОСОБА_1 суму 45056,00 (сорок п'ять тисяч п'ятдесят шість гривень) грн. - заборгованості з довічного грошового утримання судді у відставці, за період 21.02.2018 р. по 30.04.2018 р.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРІІОУ 41248278; майдан Свободи, 5, Держпром, 4 під'їзд, м. Харків. 61022) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1; 61103, м. Харків, Шевченківський район, вулиця Сумгаїтська, 6.2, кв. 20) частину сплаченого судового збору в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13 серпня 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.