Рішення № 75848219, 14.08.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/974/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов'язання поновити виплату пенсій шляхом її нового призначення,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що 12.04.1983 року по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон.

05.07.1994 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

Починаючи з 1994 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує.

28 вересня 2017 року представник ОСОБА_2, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області її особисту заяву про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.

Заява була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом УПФУ від 28.09.2017 року на супровідному листі.

У зв'язку з довготривалою відсутністю відповіді УПФУ щодо поновлення або відмови у поновленні пенсії, 01.11.2017 року представники позивача звернулися до УПФУ з заявою про надання відповіді на особисте звернення. 27.11.2017 року було отримано відмову відповідача № 385/С-1 від 22.11.2017 р. УПФУ відмовило у поновленні пенсії.

Дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати неправомірним рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_2, викладене в відмові відповідача № 385/С-1 від 22.11.2017 року та зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Херсонській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з приведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

Позивач вимоги суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою суду від 18.06.2018 року провадження у даній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.07.2018 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач зазначає, що позивач звернувся за поновленням пенсії через представника, а не особисто, до того ж, заява про поновлення виплати пенсії не відповідає додатку 2 п. 4.1 Порядку № 22-1. Також, позивачем не було надано документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Щодо індексації відповідач посилається на те, що згідно із п. 3 Порядку № 1078 до об'єктів індексації не відносяться, зокрема, соціальні виплати, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму обчислені з урахуванням абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України № 1058. Щодо компенсації втрати частини доходів Управління вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втратити частини доходів.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України. Оскільки позивач знала, що пенсія не виплачується з 2009 року, а до суду звернулася лише в 2017 році.

Ухвалою від 12.07.2018 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у термін до 17.07.2018 року надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_3.

Ухвалою від 17.07.2018 року суд вирішив продовжити розгляд адміністративної справи у спрощеному позовному провадженні у судовому засіданні з викликом сторін та повторно витребувати додаткові докази по справі.

23.07.2018 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що відзив на позов жодним чином не спростовує доводів позовної заяви, а лише вказує на її обґрунтованість. Просить позов позовні вимоги задовольнити.

30.07.2018 року до суду надішли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач вказує на те, що позивачем не було додержано встановлений чинним законодавством порядок звернення за поновленням пенсії. Підстав для поновлення пенсії за віком ОСОБА_2, як пенсіонеру, що мешкає за кордоном, немає.

Розпорядженням керівника апарату Херсонського окружного адміністративного суду №102 від 30.07.2018р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 821/974/18 з метою дотримання принципу розумного строку розгляду даної справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Варняка С.О.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року справу прийнято до провадження, призначено судове засідання на 08.08.2018 року.

У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Від представника відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого не заперечує про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з приписами п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до положень частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.

12.04.1983 року ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком.

05.07.1994 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання у зв'язку з чим було припинено виплату пенсії.

28 вересня 2017 року представник ОСОБА_2, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала до Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області особисту заяву про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.

Листом Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області від 22.11.2017 року № 385/С-1 було повідомлено про те, що згідно п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами, далі - Порядок) заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером (опікуном, піклувальником) особисто до органу, що призначає пенсію, місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, як передбачено пунктом 2.9 Порядку.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються при наявності в особи всіх необхідних документів ( п. 4.1 Порядку). Громадянкою ОСОБА_2 не дотримано вищезазначених вимог.

Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.2 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058IV є підставою для відновлення виплати пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 12 травня 2015 року по справі № 21-180а15.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV виникли не тільки підстави, але й обов'язок органів Пенсійного фонду України для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Натомість, невиконання органом Пенсійного фонду України зазначеного обов'язку є бездіяльністю - триваючою пасивною поведінкою суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (Постанова Верховного Суду України від 24.11.2015 року у справі № 21а-3538а15 ).

Проте, суд вважає, що даний вид бездіяльності, на відміну від бездіяльності, яка полягає, наприклад, у ненаданні відповіді на публічний запит, невиплати заробітної плати, слід віднести до категорії триваючих. Так, результати аналізу змісту наведеного вище правового обґрунтування вбачається безумовний обов'язок органу Пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату пенсії пенсіонеру, а отже, моментом завершення виконання такого обов'язку є винятково його виконання. Саме тому, в даному конкретному випадку, строк на оскарження бездіяльності відповідача виникає з моменту його відмови у виконанні покладеного на нього обов'язку поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого.

Таким чином, й строки позовної давності, та наслідки їх пропуску встановлені ст. ст. 122, 123 КАС України до даного позову не застосовуються.

Окрім вказаного, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім цього, у рішенні у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з абзацом чотирнадцятим статті 1 Закону України № 2235-III "Про громадянство України" (в редакції Закону № 2663-IV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

З Конвенції і судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.

Таким чином, заробітна плата і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу неправомірно було відмовлено у поновленні пенсії, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року не передбачено таких підстав для відмови у поновленні пенсії, як проживання за кордоном в Ізраїлі та відсутність міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем.

З приводу підстав, з яких відповідач відмовив ОСОБА_2 в поновленні виплати пенсії, слід зазначити наступне.

До доводів відповідача щодо особистого звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду із заявою встановленого зразка та з оригіналами документів суд відноситься критично.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до п.2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.

Згідно з п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.

Однак, не зважаючи, що поновлення пенсії позивачу є обов'язком Пенсійного фонду, з метою реалізації втраченого права ОСОБА_2 її представником було подано до Пенсійного фонду разом із заявою документи, на підставі яких відповідач мав би відновити пенсійні виплати, проте відповідачем цього зроблено не було.

Натомість, відповідач застосував аналогію закону (з випадком, якщо заява подається особою за новим місцем проживання) та послався на п. 1.5 Порядку, згідно якого заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.

Додатковою підставою для застосування саме норм зазначеного порядку є те, що він врегульовує питання отримання пенсійних виплат особою, яка має право на їх отримання, проте, особиста явка якої до органів Пенсійного фонду України ускладнена територіальною віддаленістю та віковими можливостями пенсіонера.

Таким чином, відповідач мав всі необхідні документи, на підставі яких, позивачу має бути поновлена пенсія.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Частинами 1, 2 статті 42 вищевказаного Закону, передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Враховуючи, що позивач має такі ж самі конституційні права, як і громадяни України, які проживають на території України, це також стосується і його права як на поновлення виплати пенсії, так і на її індексацію та інші перерахунки відповідно до вимог чинного законодавства.

Стосовно вимог позивача про призначення йому пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, суд вважає дану вимогу передчасною, оскільки визначення розміру пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду на основі ретельного вивчення усіх поданих документів (в тому числі їх оригіналів) та, в даному випадку, документів, що можуть міститись в матеріалах пенсійної справи, яка може бути витребувана відповідачем. Тому, для визначення розміру пенсії, в тому числі й її мінімального значення відповідач має спочатку прийняти відповідні документи до розгляду, вивчити їх зміст та лише після цього визначитись з розміром пенсії, на яку має право позивач.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України).

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73003) поновити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, Ізраїль) виплату пенсії за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року та провести її перерахунок відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації та компенсації втрати її частини.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Варняк С.О.

кат. 10.2.4