Рішення № 75847826, 14.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1838/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Соколенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виражена у ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року, від 19.02.2018 року та від 16.03.2018 року;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року, від 19.02.2018 року та від 16.03.2018 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 100000 гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.02.2018 року, 19.02.2018 року та 16.03.2018 року засобами електронної пошти він направив звернення до відповідача, відповіді на які ним не було отримано, що на думку ОСОБА_1 є порушенням ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме, порушенням права позивача на отримання відповіді.

Окрім цього, позивач зазначає, що бездіяльність відповідача завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах та зайвий раз підтвердила, що діяльність Національної поліції України зосереджена суто на захисті інтересів антиукраїнської влади.

Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на положення ст.ст.55, 56 Конституції України, ст.20.2 КАС України, позивач - ОСОБА_1 просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Копію ухвали суду від 25.04.2018 року отримано членом сім'ї позивача засобами поштового заяву 10.05.2018, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

15 травня 2018 року за вх. №ЕП/2719/18 засобами електронної пошти від позивача надійшла заява від 15.05.2018 року, в якій ОСОБА_1 зазначає, що 10.05.2018 року він отримав копію ухвали суду від 25.04.2018 року по справі №815/1838/18 та на виконання вказаної ухвали зазначає, що відомими засобами зв'язку є електронні адреси, зазначені у позові. Також, позивач вказує, що до заяви ним додано засвідчені копії заяв та посвідчення учасника бойових дій, підписані ЕЦП. У заяві ОСОБА_1 зазначає, що він звернувся до суду першої інстанції керуючись ст. 55 Конституції України та що він є учасником бойових дій, а тому звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір". Також, позивач підтвердив, що у нього відсутні будь-які докази, окрім звернень в електронному форматі та технічного підтвердження доставлення цих звернень та повідомив, що наразі йому не відомо про наявність у іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позову. Окрім цього, у вказаній заяві ОСОБА_1 підтвердив відповідність змісту доданих заяв вимогам позову.

21 травня 2018 року за вх. №ЕП/2883/18 засобами електронної пошти від позивача надійшла заява разом із посвідченням учасника бойових дій - ОСОБА_1

Ухвалою суду від 25.05.2018 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 01.06.2018 року та зазначено, що враховуючи дату отримання позивачем копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, останнім днем для усунення недоліків позовної заяви було 21.05.2018 року. Однак, станом на 21.05.2018 року та станом на 25.05.2018 року (дату прийняття даної ухвали) позивачем не було надано (не зазначено) обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яку він просить суд стягнути з відповідача.

Разом з цим, в ухвалі суду від 25.05.2018 року суддя зазначив, що є незрозумілим посилання позивача у заяві від 15.05.2018 року на те, що він звернувся до суду першої інстанції керуючись ст. 55 Конституції України, оскільки позивач не зазначає на підтвердження чого саме він про це зазначає та якщо посилання позивача на те, що він звернувся до суду першої інстанції керуючись ст. 55 Конституції України - є обґрунтуванням того, яким чином оскаржувана бездіяльність відповідача порушує права, свободи та інтереси позивача, позивачу необхідно про це зазначити, надавши відповідні пояснення щодо цього.

Копію ухали суду від 25.05.2018 року отримано позивачем засобами електронної пошти лише 01.06.2018 року.

01 червня 2018 року за вх. №ЕП/3145/18 засобами електронної пошти від позивача надійшла заява, в якій ОСОБА_1 вказує, що 01.06.2018 року він отримав копію ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 року по справі 815/1838/18, та на виконання вимог вищезазначеної ухвали у вказаній заяві позивач просить суд подовжити строк на усунення недоліків.

Окрім того, у вказаній заяві позивач зазначає, що:

1) заява від 15.02.2018 стосується вимагання грошей у КУ «Міська поліклініка №6»; заява від 19.02.18 стосується погроз, що вони були озвучені позивачу телефонувавшим з певного номеру; заява від 16.03.2018 стосується порушень на території ЗОШ № 38;

2) не надавши відповіді на звернення позивача, відповідач порушив статтю 20 Закону України «Про звернення громадян», тобто, право позивача на отримання відповіді порушене - а отже, позивач звертається до суду по захист своїх прав, керуючись статтею 55 Конституції України;

3) розмір компенсації моральної шкоди позивач зазначив саме такий, який вважає справедливою сатисфакцією моральної шкоди, що вона була завдана протиправною бездіяльністю відповідача, втім, позивач залишає вирішення розміру компенсації моральної шкоди на розсуд суду, але у випадку, якщо її сума не буде перевищувати зазначену позивачем у позові.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року судом задоволено клопотання позивача про продовження строку для усунення недоліків та продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №815/1838/18.

11 червня 2018 року за вх. №ЕП/3307/18 засобами електронної пошти від позивача надійшла заява по справі №815/1838/18, в якій на виконання вимог ухвали суду від 06.06.2018 року позивачем зазначено, що розмір компенсації моральної шкоди позивач зазначив саме такий, який вважає справедливою сатисфакцією моральної шкоди, що вона була завдана протиправною бездіяльністю відповідача; втім, позивач залишає вирішення розміру компенсації моральної шкоди на розсуд суду, але у випадку, якщо її сума не буде перевищувати зазначену позивачем у позові.

Оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 06.06.2018 року шляхом надання відповідних пояснень, ухвалою суду від 15.06.2018 року судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1;

- залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи, 37607526, місцезнаходження юридичної особи: 65023, Одеська обл., м.Одеса, вул.Садова, будинок 1- А);

- відкрито провадження у справі № 815/1838/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди;

- вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ч.5 ст.262 КАС України;

- встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Суд зазначає, що копію ухвали про відкриття провадження по справі від 15.06.2018 року та позовну заяву з додатками представник відповідача отримав нарочно 18.06.2018 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.53), однак ані у визначений судом строк, ані станом на 14.08.2018 року, відзив на позов на адресу суду не надходив. Також, з боку відповідача до суду не було надано будь-яких доказів.

02 липня 2018 року за вх. №18703/18 (у визначений судом строк) засобами поштового зв'язку до суду від третьої особи надійшли пояснення з доказами надіслання їх копії позивачу та відповідачу.

Як вказує Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області у своїх поясненнях, правовідносини, які є предметом позову у даній справі, виникли між ОСОБА_1 та Головним управлінням Національної поліції в Одеській області, а тому питання стосовно відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., повинно вирішуватися в рамках спору між позивачем та відповідачем.

Як вказує третя особа у своїх поясненнях, позивачем не зроблено жодних посилань на нормативно-правовий документ, який передбачав би покладення відповідальності на органи казначейства за неправомірні дії чи бездіяльність інших підприємств, установ, організацій.

Посилаючись на ст.ст.96, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 2, 22, 29, 43 Бюджетного кодексу України, ст.ст.62, 65 Конституції України, третя особа у своїх поясненнях вказує, що при встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачу, стягнення повинно проводитись не за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Державної казначейської служби України (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ).

Також, посилаючись на ст.ст.2, 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», п. 24. Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, третя особа зазначає, що окремі юридичні особи, в тому числі органи національної поліції, самостійно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а тому будь-які виплати, зокрема завдана моральна шкода, повинні відшкодовувались з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для даних органів, а останні зобов'язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань.

Окрім цього, третя особа, посилаючись на п.п.3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст.81, 82 Цивільного процесуального кодексу України зазначає, що позивач не надав підтвердження того, що по відношенню до нього був здійсненний фізичній чи психічний вплив, в чому він виражався, та якими доказами підтверджено спричинення моральної шкоди. Як вказує Головне управління ДКС України в Одеській області, посилання позивача на те, що бездіяльність/дії органів поліції Одеської області спричинили зміну його життєвим обставинам (глибину душевних страждань, нервових стресів) належними та допустимими доказами не підтверджені. Факт неприйняття поліцією процесуального рішення не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, так як для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.ст. 1167, 1176 Цивільного кодексу України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу поліції; наявність шкоди, протиправність завданої дії та причинний зв'язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача.

Станом на 14.08.2018 року інших заяв по суті справи та доказів по справі від сторін на адресу суду не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З урахуванням приписів ст.ст.258, 262 КАС України та зважаючи на положення ч.1 ст.120 КАС України, дана справа розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження за ст.262 КАС України у межах строку, визначеного ст.258 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, з поясненнями третьої особи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються заяви по суті справи, та перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2018 року ОСОБА_1 засобами електронної пошти на адресу public.info@od.npu.gov.ua подав начальнику ГУНП в Одеській області заяву (а.с.10, 24), в якій вказав, що 15.02.2018 року його дружина ОСОБА_2 звернулась до реєстратури КУ «Міська поліклініка №6» (місто Одеса) із тим, щоб взяти талон до лікаря, на що їй було надано відповідь «ідітє аплачівайтє в касу»; цього ж дня його дружина звернулась в кабінет №106, в якому працівник медичного закладу повідомила їй, що за аналіз треба сплатити 150 грн.

З огляду на вищевикладене в заяві від 15.02.2018 року позивач просив підтвердити правомірність дій працівників вищезазначеного медичного закладу або притягнути винних осіб до відповідальності.

Відповідь ОСОБА_1 просив направити на електронну адресу.

Як зазначає позивач, засобами електронної пошти він направив начальнику ГУНП в Одеській області заяву від 19 лютого 2018 року (а.с.11, 25). У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що 18.02.2018 року о 15:07 йому зателефонували з номеру НОМЕР_1 та пояснили, що у нього можуть бути проблеми, та що ОСОБА_1 розцінює вказане як погрозу, а отже просить вжити заходів для гарантування його безпеки та просить направити відповідь на електронну адресу.

Як зазначає позивач, 16 березня 2018 року засобами електронної пошти на адресу public.info@od.npu.gov.ua він подав начальнику ГУНП в Одеській області заяву (а.с.11 - зворотній бік, 26), в якій зазначив, що 12.03.2018 року, приблизно о 12:40 на території ЗОШ №38 (м.Одеса, вул.Фонтанська дорога, 37) авто (НОМЕР_2) ледь не збило його дружину та дітей, та що при розмові водій поводився неадекватно. Враховуючи викладене ОСОБА_1 просить притягнути вищезгаданого водія до відповідальності та направити відповідь на електронну адресу.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, вищевказані заяви від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року позивачем направлено 15.02.2018 року та 16.03.2018 року відповідно засобами електронної пошти на адресу public.info@od.npu.gov.ua.

В свою чергу, до заяви від 19.02.2018 року позивачем додані докази направлення 15.02.2018 року засобами електронної пошти на адресу public.info@od.npu.gov.ua.

Згідно інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Головного управління Національної поліції України в Одеській області (https://od.npu.gov.ua/konataktu.html), е-mail: «public.info@od.npu.gov.ua» є адресою електронної пошти відповідача для запитів на отримання публічної інформації.

В той же час, адресою електронної пошти відповідача для електронних звернень громадян є е-mail: «claim@od.npu.gov.ua».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на звернення позивача такою, що порушує ст.20 Закону України "Про звернення громадян", позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано, зокрема, але не виключно, Законом України «Про звернення громадян».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96 регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення

Так, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 15.02.2018 року та 16.03.2018 року звернувся до відповідача із заявами, які направив засобами електронної пошти.

При цьому, належних доказів направлення відповідачу заяви від 19.02.2018 року позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4, 6, 7, 8 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Суд зазначає, що вищевказані заяви ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року відповідають вимогам статті 5 Закону України «Про звернення громадян».

Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Так, відповідно до вказаної статті 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Таким чином, рішення за результатами розгляду звернення громадян приймається органом не пізніше ніж через один місяць з моменту подання заяви громадянином, та не більше ніж через 45 днів у випадку продовження терміну розгляду, за умови повідомлення про це заявника.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 звертався до начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявами від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, рішення за результатами розгляду вищевказаних заяв в порядку Закону України «Про звернення громадян» повинні були бути прийняті не пізніше 15.03.2018 року та 16.04.2018 року відповідно, а у разі неможливості вирішити порушенні у зверненнях питання, відповідь на них повинна була бити надана відповідачем не пізніше 45 днів.

При цьому, направлення позивачем вказаних заяв на електронну пошту відповідача для надіслання запитів на отримання публічної інформації, а не на електронну пошту для надіслання електронних звернень громадян, на думку суду, не звільняє відповідача від обов'язку надати відповідь на заяви позивача від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року.

Більш того, як встановлено зі змісту вказаних звернень, вони відповідають вимогам саме звернень громадян, які подаються та розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

При цьому, варто зазначити, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій за наявності нормативно визначеного обов'язку їх вчинити, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичної особи (зокрема, ненадання відповіді на скаргу тощо). В контексті вимог позивача, бездіяльність при розгляді звернення - це бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка полягає в пасивній поведінці (не вчиненні жодних дій) і невиконанні покладеного на нього правового обов'язку надати відповідь на звернення.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, доказів надання відповідей на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року до суду з боку відповідача не надано.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідачем ні у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження, ні станом на момент прийняття рішення у даній справі, відзиву на позов не надано та доказів на підтвердження поважності причин неподання відзиву не подано.

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на положення ч.4 ст.159 КАС України, оскільки станом на 14.08.2018 року доказів надання відповідей на звернення позивача від 15.02.2018 року та від 19.03.2018 року не надано, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виражена у ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року та про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області надати відповіді на вказані звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виражена у ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 19.02.2018 року та про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області надати відповідь на вказане звернення є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано до суду доказів направлення відповідачу вказаної заяви від 19.02.2018 року. Отже у суду відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду вказаної заяви позивача від 19.02.2018 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 100000 грн. у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Частина 2 статті 25 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

В той же час, у даному випадку, як встановлено судом, мала місце бездіяльність відповідача при наданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 постанови).

Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів та не навів ніяких обставин, які підтвердили б спричинення бездіяльністю відповідача моральних страждань позивачу, окрім як вказівки на неможливість функціонування особистості позивача на конституційних засадах внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Позивач не обґрунтовує, яким чином бездіяльність відповідача унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах. Окрім цього, позивач ніяким чином не обґрунтовує суму моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 100000 грн. моральної шкоди є необґрунтованою, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), та згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що даний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 90, 120, 159, 241-246, 258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул.Єврейська, 12, м.Одеса, 65014), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул.Садова, буд. 1- А, м.Одеса, 65023) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року, які направлені засобами електронної пошти 15.02.2018 року та 16.03.2018 року на адресу public.info@od.npu.gov.ua.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15.02.2018 року та від 16.03.2018 року, які направлені засобами електронної пошти 15.02.2018 року та 16.03.2018 року на адресу public.info@od.npu.gov.ua.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Соколенко О.М.

.