Рішення № 75847212, 13.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2018 р. Справа№0540/5345/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 86130, АДРЕСА_1 адреса фактичного місця проживання: 85327, АДРЕСА_2)

до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953304, 85327, Донецька область, м. Мирноград, м-н Молодіжний, 59)

про визнання неправомірними дії, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплат соціальної допомоги при народженні дитини, зобов'язання відповідача поновити нарахування та здійснити виплату усіх платежів державної допомоги при народженні дитини за період з 1 липня 2016 року по 23 жовтня 2017 року.

11 липня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та супровідним листом щодо направлення позивачу копії ухвали від 11 липня 2018 року на електрону адресу представника позивача.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у 2013 році їй була призначена допомога при народженні дитини та виплачувалась Управлянням соціального захисту населення міста Макіївки у Кіровському районі. Фактичне припинення виплат було спричинено тимчасовим нездійснення Управлінням своїх повноважень на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. У період з 14 жовтня 2014 року позивач перебуває на обліку як внутрішня переміщена особа у відповідача. 14 жовтня 2014 року позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення соціальних виплат на дитину та виплату заборгованості. Допомога була поновлена та здійснювалась до 1 липня 2016 року. 22 липня 2016 року у зв'язку з тим, що допомога перераховувалась на рахунок ВАТ «Приватбанк» відповідачем було прийнято рішення про припинення виплати до усунення недоліку. 15 серпня 2016 року позивач знову звернулась до відповідача з наданням реквізитів АТ «Ощадбанк» для відновлення допомоги, проте виплату допомоги не було поновлено з невідомих для позивача причин. Крім того, позивач зазначає, що 24 травня 2018 року відповідач надав відповідь на адвокатський запит щодо причин, строків невиплати допомоги, з якої вбачається, що в поновлені виплати допомоги було відмовлено, у зв'язку з тим, що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що 22 липня 2016 року управлінням було прийнято рішення про припинення з 1 липня 2016 року допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що виплата проводилась через відділення Приватбанку. Позивач 15 серпня 2016 року позивач повторно звернулась до відповідача із заяво про поновлення виплат та перерахування їх на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Проте, рішенням комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 2 листопада 2016 року № 18 було відмовлено у поновленні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання. Зазначає, що порядок та умови отримання соціальних виплат особам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637, Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Кіровським РВ Макіївського МУМВС України у Донецькій області у грудні 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 8 жовтня 2016 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебувала на обліку в у відповідача як отримувач допомоги при народжені дитини, та отримувала допомогу при народженні дитини з 1 серпня 2014 року по 1 липня 2016 року, що, зокрема, підтверджується копіями матеріалів особової справи, наданої відповідачем до суду.

Судом також встановлено, що у позивача є малолітня дитина (син) - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 актовий запис № 1005, виданого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області.

Рішенням управління від 4 грудня 2014 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми позивачу була призначена допомога при народженні дитини з 1 серпня 2014 року по 31 жовтня 2017 року у сумі по 1012 грн. 50 коп.

22 липня 2016 року відповідачем було прийняте рішення про припинення допомоги при народженні дитини з 1 липня 2016 року до вирішення питання переводу виплати допомоги через Ощадбанк.

15 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати допомоги при народженні дитини з 1 липня 2016 року, до якої були надані реквізити карткового рахунку, відкритого в Філії Донецьке ОУ АТ «Ощадбанк».

2 листопада 2016 року відповідачем було прийняте рішення про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.

16 травня 2018 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом з проханням повідомити про причини припинення виплати допомоги по догляду за дитиною та повідомити дату, з якої припинена виплата допомоги. 24 травня 2018 року за вихідним № Я-9 відповідач надав відповідь на адвокатський запит, в якому зазначив, що 22 липня 2016 року управлінням було прийнято рішення про припинення з 1 липня 2016 року допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що виплата проводилась через відділення Приватбанку. Позивач 15 серпня 2016 року позивач повторно звернулась до відповідача із заяво про поновлення виплат та перерахування їх на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Проте, рішенням комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 2 листопада 2016 року № 18 було відмовлено у поновленні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати допомоги при народжені дитини позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року). Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частинами 7, 9 статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на соціальне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

З аналізу норм статті 11 Закону № 2811-XII вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати допомоги при народженні дитини є вичерпними. Суд зауважує, що для припинення виплати допомоги при народженні дитини повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо відмови у поновлення виплати допомоги при народженні дитини у зв'язку з відсутністю позивача за адресою фактичного місця проживання, зазначеної у довідці внутрішньо переміщеної особи та необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги Закону № 2811-XII.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення відповідача про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою щодо визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати соціальної допомоги при народженні дитини та зобов'язання відповідача поновити нарахування та здійснити виплату за період з 1 липня 2016 року по 23 жовтня 2017 року, проте судом було встановлено, що відповідачем було прийнято рішення про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини від 2 листопада 2016 року, чим фактично здійснив протиправну дію. Тому суд вважає, що для більш ефективного захисту порушеного права позивача буде доцільним скасувати зазначене рішення відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом, зокрема, скасування рішення відповідача про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини від 2 листопада 2016 року. Крім того, суд зазначає. що позивач просить суд здійснити виплату допомоги у період з 1 липня 2016 року по 23 жовтня 2017 року, проте, як судом було встановлено вище, що рішенням від 4 грудня 2014 року, при первинному зверненні позивача до управління, останнім було призначено допомоги при народженні дитини по 31 жовтня 2017 року. Отже, суд вважає за необхідно в цій частині теж вийти за межі позовних вимог, та задовольнити позов шляхом зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості з допомоги саме з 1 липня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, проте позивач звернувся до суду із позовною вимогою щодо визнання дій відповідача неправомірними, тому з урахуванням норм зазначеної статті, суд визнає дії відповідача протиправними.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати допомоги при народженні дитини позивачу з 1 липня 2016 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати допомоги при народженні дитини позивачу саме з 1 липня 2016 року та судом встановлено протиправність дій відповідача, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що позивачем був сплачений судовий збір у сумі 640 грн. відповідно до квитанції від 2 липня 2018 року, який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 86130, АДРЕСА_1 адреса фактичного місця проживання: 85327, АДРЕСА_2) до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953304, 85327, Донецька область, м. Мирноград, м-н Молодіжний, 59) про визнання неправомірними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) у поновленні виплати державної допомоги при народженні дитини з 1 липня 2016 року.

Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини від 2 листопада 2016 року.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості з державної допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з 1 липня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок гривень).

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 13 серпня 2018 року. Повне судове рішення складено 13 серпня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.