Постанова № 75839150, 09.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4652/18 09.08.2018

Провадження №22-ц/784/1279/18

Провадження № 22-ц/784/1279/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 серпня 2018 року м. Миколаїв

справа № 490/4652/18

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лептуга С.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності до національності, заінтересована особа - Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 22 червня 2018 року під головуванням судді Черенкової Н.П., у приміщенні цього суду,

В С Т А Н О В И Л А :

06 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона за національністю є німкеня.

В своїй заяві ОСОБА_1 (прізвище при народженні - ОСОБА_1 зазначала, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, актовий запис про народження за № 5176 від 19 листопада 1981 року, її батьками зазначені: батько - ОСОБА_2, за національністю росіянин, та мати - ОСОБА_4, за національністю німкеня. Відповідно до свідоцтва про народження матері серії НОМЕР_2 від 05 травня 1952 року, її батьками зазначені: батько - ОСОБА_3, за національністю німець, та мати - ОСОБА_5, за національністю німкеня. Зазначала, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2017 року було встановлено факт приналежності до національності «німець» її рідного брата - ОСОБА_6. Посилаючись на те, що вказаним рішенням суду було встановлено, що її мати, бабуся, дідусь та рідний брат за національністю є німці, вважає, що також має право на встановлення факту її приналежності до національності «німкеня».

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2018 року у відкритті провадження за вказаною заявою ОСОБА_1 відмовлено, а також повернуто судовий збір, сплачений нею за подачу заяви.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, просила її скасувати та направити матеріали заяви до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Зазначала, що судом порушені її права, гарантовані Конституцією України, ст. 300 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про національні меншини в Україні», оскільки в своїй заяві вона не просить суд вносити буді-які зміни в існуючі документи, зокрема, до актових записів цивільного стану, а просить лише встановити факт її приналежності до німецької національності, і розгляд такої справи загальним судом передбачений ст. 4 та ч. 2 ст. 315 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників заявника ОСОБА_7 та її адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Частиною 1 ст. 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом вказаної норми, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Згідно ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За змістом п.п. 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів що мають юридичне значення» при вирішенні питання про підвідомчість справи, суди зобов'язані враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Згідно з Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. Відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

Таким чином, встановивши те, що законом не передбачено судовий порядок розгляду заяви про встановлення юридичного факту національності за умови відсутності відмови у внесенні таких змін до актових записів цивільного стану уповноваженими не те органами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Главою 6 Розділу ІV ЦПК України та правильно відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Такі висновки суду першої інстанції щодо застосування вищезазначених норм права відповідають правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 760/19921/16-ц, від 25 червня 2018 року у справі № 755/11048/17 у справах з аналогічними правовідносинами, та відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна бути врахована судом.

Отже, посилання апеляційної скарги на неоднозначну судову практику вирішення справ за заявами про встановлення фактів щодо належності особи до певної національності не може підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної ухвали у зв'язку з позбавленням заявника єдиного можливого способу на захист свого порушеного права є безпідставними, оскільки заявник не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, а у разі відмови такого суб'єкта - оскаржити її в судовому порядку.

З пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції вбачається, що вона зверталась до органу державної реєстрації актів цивільного стану та їй було відмовлено у внесенні змін до актового запису щодо її національності, однак таку відмову шляхом звернення до адміністративного суду з відповідним позовом вона не оскаржила.

Доводи апеляційної скарги про помилковість посилань суду на ч. 4 ст. 315 ЦПК України не можуть бути враховані, оскільки підставою для відмови у відкритті провадження у справі судом зазначений п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, тобто з підстав того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не з підстав, що із заяви вбачається спір про право.

Порушення передбачених ст. 8 і ч. 2 ст. 186 ЦПК строків оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України інформації щодо стану розгляду судом заяви ОСОБА_1 та строків надсилання судом оскаржуваної ухвали заявниці не може бути підставою для скасування законної ухвали суду, оскільки такі процесуальні порушення не стосуються саме ухвалення оскаржуваного судового рішення та не призвело до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» ( Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ( Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не є підставами для скасування ухвали суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом законодавства, а доводи апеляційної скарги про порушення оскаржуваним судовим рішенням гарантованих Конституцією України, ст. 300 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» прав ОСОБА_1 - є безпідставними.

За такого, оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог процесуального закону, а тому підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

__________

Повний текст постанови складено 13 серпня 2018 року