Рішення № 75838194, 25.07.2018, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4042/16-ц

Номер провадження 2/629/33/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого: судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про припинення дій, які порушують права та відновлення становища яке існувало до порушення, відшкодування майнової та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме про визнання відмови співвласника домоволодіння у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку і будівництво гаражу неправомірною, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про припинення дій, які порушують права та відновлення становища яке існувало до порушення, відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що він є власником 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Іншим власником даного житлового будинку є відповідач по справі. В квітні 2016 року відповідач без його відома розпочав будівельні роботи з реконструкції житлового будинку в тому числі і покрівлі: розібрав коридор своєї половини будинку, вирив котлован, розібрав стіни своєї частини будинку, розібрав половину свого даху, при цьому розкрив бокову частину даху його частини житлового будинку, внаслідок чого від дощу затік будинок. З цього приводу він разом зі своєї дружиною звертався до різних інстанцій та під час перевірки житлового будинку було встановлено, що відповідач самовільно розпочав будівельні роботи з будівництва об'єкту другої категорії складності без відповідного документа. В результаті протиправних дій відповідача позивач поніс матеріалі витрати на ремонті роботи, яка становлять 5334 гривні. Крім цього неправомірними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 20000 гривень. В зв'язку з чим просить припинити дії відповідача з будівництва спірного житлового будинку та зобов'язати його відновити становище житлового будинку, яке існувало до будівництва. Крім цього просить стягнути з відповідача по справі на його користь матеріальні витрати у розмірі 5334 гривні, моральну шкоду у розмірі 20000 гривень, судові витрати у розмірі 1102 гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

30 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме про визнання відмови співвласника домоволодіння у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку і будівництво гаражу неправомірною в якій просив об'єднати в одне провадження дану позовну заяву з первісним позовом, вказавши, що він є власником 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Іншим співвласником даного будинку є відповідач по справі. Він в даному житловому будинку не мешкав в зв'язку з відсутністю газового опалення, а тому ним було прийнято рішення газифікувати свою частину будинку та з цього приводу він звернувся до Лозівської міської ради Харківської області. 27 липня 2010 року я отримав рішення, але мені було запропоновано звернутися до відповідача по справі та отримати письмовий дозвіл для газифікації моєї частини будинку, він звернувся до відповідача, але отримав відмову у наданні дозволу на газифікацію. Через те, що його частину будинку не газифікована, сам будинок почав руйнуватися, тому він неодноразово звертався до відповідача з проханням надати дозвіл на реконструкцію його частини будинку, але дозволу не отримував. В зв'язку з чим 13.04.2012 року він звернувся до Лозівської міської ради Харківської області з заявою про надання дозволу на реконструкцію належної йому частини будинку, без згоди співвласника, але отримав лист з вказівкою про неможливість надання дозвільної документації на реконструкцію домоволодіння без згоди іншого співвласника. Тому вважає дії відповідача неправомірними та такими, що перешкоджають йому володіти, користуватися та розпоряджатися власністю. В зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача по справі не чинити йому перепони у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме визнати відмову співвласника домоволодіння ОСОБА_1 у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку та будівництва гаражу неправомірною. Крім цього просить стягнути з відповідача по справі на його користь судовий збір, сплачений ним за подання даного позову до суду у розмірі 551 гривні 20 копійок. Даний позов 30 березня 2017 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області був об'єднаний з первісним позовом.

Позивач та за зустрічним позовом відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Представник позивача та за зустрічним позовом відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Представник позивача та за зустрічним позовом представник відповідача - адвокат ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, наполягала на задоволенні первісного позову в повному обсязі та заперечувала проти задоволення зустрічного позову. Також просила при винесенні рішення врахувати раніше надані заперечення проти задоволення зустрічного позову та задовольнити первісний позов в повному обсязі. Так, в обґрунтування заперечень, зазначала, що ОСОБА_2 не надано жодного належного й допустимого доказу в обґрунтування зустрічних позовних вимог, а саме не надано доказу, що він звертався до ОСОБА_1 та його дружини за отриманням дозволу на газифікацію будинку та йому відмовлено в цьому, а також не надав доказів, що в результаті відсутності газифікації будинок прийшов у стан, який не придатний для житла. Крім цього, ОСОБА_2 не надано доказів звернення до ОСОБА_1 та його дружини, до 2016 року (в період коли він розпочав своє будівництво), за отриманням необхідних згод/ дозволів на проведення реконструкції житлового будинку, а також відмови ОСОБА_1 від надання такого дозволу. Також, ОСОБА_2 в порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не отримано будівельного паспорту забудови земельної ділянки у Лозівській міській раді Харківської області. Зазначила, що ОСОБА_2 було проведено самочинне будівництво об'єкту другої категорії складності без відповідного документу, що надає право на виконання будівельних робіт, яке проведено без додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм та правил, а також без згоди іншого співвласника. Щодо первісного позову зазначила, що ОСОБА_1 з вини ОСОБА_2, а саме в зв'язку з проведенням ним самочинного будівництва повинен налагоджувати своє життя, проводити ремонтні роботи, а саме поновлювати покрівлю своєї частини будинку, на яку він витратив грошові кошти у розмірі 5334 гривні, що підтверджується квитанціями. Також протиправними діями ОСОБА_2 її довірителю була завдана моральна шкода, яка виражається в душевних стражданнях, оскільки на його очах знищується його майно, дружина позивача змушена оскаржувати дії ОСОБА_2 в різних інстанціях, а тому вважає, що стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20000 гривень є співмірними завданій шкоді. Тому просить задовольнити позовні вимоги її довірителя в повному обсязі, так як вони підтверджені доказами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач та за зустрічним позовом позивач в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи. Також зазначив, що заперечує в повному обсязі проти задоволення позовних вимог та наполягає на задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Представник відповідача та за зустрічним позовом представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності на підставі раніше наданих письмових доказах, що містяться в матеріалах справи. Також просила відмовити в задоволенні первісного позову в зв'язку з його необґрунтованістю та наполягала на задоволенні зустрічного позову з підстав, викладених у зустрічному позові. Раніше представником надавалися заперечення проти позову в який представник відповідача зазначала, що первісний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав: Так, ОСОБА_2 10 березня 2008 року придбав 1/2 частину спірного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О.. Після придбання даної частки будинку він разом з родиною не міг мешкати в ньому, оскільки дана частина будинку була непридатна до життя через те, що стіни відсиріли за відсутності газового опалення. В зв'язку з чим ним було вирішено газифікувати свою частину будинку, для чого він звернувся до Лозівської міської ради Харківської області з заявою та 27.07.2010 року отримав рішення «Про надання дозволу на газифікацію домоволодіння» та звернувся до Лозівської філії ВАТ «Харківгаз», але йому було запропоновано надати письмовий дозвіл іншого співвласника на газифікацію. ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 та його дружини щодо надання письмового дозволу на газифікацію, але отримав необґрунтовану відмову. Тому, після неодноразових звернень до ОСОБА_1 з приводу реконструкції та газифікації будинку, ОСОБА_2 13.04.2012 року звернувся до Лозівського міського голови із заявою про надання дозволу на реконструкцію його частини будинку без згоди співвласника, але отримав лист про неможливість надання дозвільної документації на реконструкцію домоволодіння без згоди співвласника, тобто з вини ОСОБА_1 її довіритель не міг користуватися своєю власністю, тобто його права були порушені. Також, зазначила, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав, тому вважає, що з вини ОСОБА_1 її довірителем була проведена дана реконструкції своєї частки будинку, оскільки позивач не надав згоду ані на газифікацію будинку, ані на його реконструкцію. Також вказала, що стягнення з її довірителя на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 5334 гривні не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, позивачем надані до позову товарні чеки та видаткові накладні, але не описано на які саме ремонті роботи витрачено придбаний матеріал, чи використовувався він саме для ремонту покрівлі будинку, відсутні докази укладання договору на виконання ремонтних робіт, акти приймання - передачі виконаних робіт, а також причино-наслідковий зв'язок необхідності проведення ремонту даху, в тому числі над тамбуром, сінями та службовим приміщенням та реконструкцією частину будинку її довірителя. Крім цього, зазначила, що надані позивачем ОСОБА_1 квитанції та видаткова накладна є неналежними і недопустимими, оскільки в них не міститься місце продажу товару. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, зазначила, що ці позовні вимоги також не підлягають виконанню, так як саме з вини позивача ОСОБА_1 її довіритель на протязі багатьох років не міг користуватися та розпоряджатися своєю частиною житлового будинку. Що стосується зустрічного позову, просила його задовольнити в повному обсязі на підставі доказів, наданих при подачі зустрічного позову до суду.

Представник третьої особи Лозівської міської ради Харківської області в судове засідання не з'явилася, але раніше на адресу суду надавала свою заяву в якій просила розглянути справу за відсутності представника та справу вирішити на розсуд суду.

Представник третьої особи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України в судове засідання не з'явився, але надав суду пояснення щодо об'єднаних позовних вимог в яких просив розглянути цивільну справу за відсутності третьої особи відповідно до вимог чинного законодавства. В своїх поясненнях зазначив, що первісний позов підлягає задоволенню, а проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечують з наступних підстав. Так, вказав, що у 2016 році ОСОБА_2 здійснив реконструкцію належної йому частини будинку без згоди співвласника, без розробки проекту та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушив законодавство у сфері архітектурно-будівельної діяльності та спричинив ОСОБА_1 майнову шкоду. Інформація про наявність у ОСОБА_2 дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку відсутня. А тому первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, а зустрічний позов необхідно задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику з прав людини як джерело права.

У пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», зазначив, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

За таких обставин саме на позивача покладається обовязок довести, що його прав є порушеними та саме відповідачі по справі допустили вказані порушення.

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 17 вересня 1975 року, посвідченого нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Макаренко Я.Ф., який зареєстрований в Лозівському інвентарбюро 18 листопада 1975 року за реєстровим номером 2622 у реєстровій книзі №14-168 ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Інша частина вказаного житлового будинку належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частини житлового будинку від 10 березня 2008 року, посвідченого приватний нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О., що підтверджується вищевказаним договором та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18559750 від 18.04.2008 року.

Даний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0857 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належить на праві спільної сумісної власності позивачу згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого Лозівською міською радою Харківської області 01.12.2009 року та відповідачу згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Лозівською міською радою Харківської області 01.12.2009 року.

Згідно технічних паспортів на житловий будинок, інвентарний номер 1243, реєстровий номер 2622, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/2 частині вказаного будинку.

Позивач та за зустрічним позовом відповідач ОСОБА_1, в обґрунтування підстав звернення до суду, вказує на порушення відповідачем ОСОБА_2 вимог Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», що виразилось у самовільній та незаконній реконструкції належного їм житлового будинку, без його згоди, чим спричиняє незручності та ускладнення у користуванні будинком.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що збудований відповідачем житловий будинок є об'єктом самочинного будівництва у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та самовільним захопленням земельної ділянки.

Суд критично ставиться до даного твердження позивачка з огляду на наступне:

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Тобто, виходячи з норм чинного законодавства позивач за первісним позовом не є належним позивачем по справі.

Згідно п. 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №533 від 23.05.2011р. однією з підстав проведення перевірок є виявлення факту самочинного будівництва.

П. 16 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю передбачено, що за результатами проведеної перевірки органом державного архітектурно-будівельного контролю складається акт, в якому відображаються виявлені порушення.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» єдиним органом, який уповноважений перевіряти дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил державна архітектурно-будівельна інспекція, якою відносно відповідача по справі було проведено перевірку та за її результатами був складений акт № 240-А від 08.06.2016 року, згідно якого вбачається, що відповідачем самовільно розпочаті будівельні роботи з будівництва без відповідного документа, що надає право на виконання будівельних робіт, але факт порушенням вимог будівництва даним актом не встановлено.

Так, відповідно до вищевказаного акту інспектором будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту Держархбудінспекції у Харківській області Бачек І.А. під час виїзду на місце 08.06.2016 року за адресою АДРЕСА_1, встановлено, що на території домоволодіння розпочаті самовільно будівельні роботи з будівництва об'єкта другої категорії без відповідного документа, що надає право на виконання будівельних робіт, але при цьому факт порушенням вимог будівництва даним актом не встановлено.

Тобто компетентним органом в межах своїх повноважень, був встановлений факт самочинного будівництва, але у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю не був виданий особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює стаття 376 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорюванню.

Доводячи свою позицію позивач, як на доказ, посилається на результати перевірки Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, якою встановлені порушення відповідачем ОСОБА_2 вимог містобудівного законодавства.

Перевіряючи доводи позивача судом встановлено, що головним інспектором нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства, державних будівельних стандартів і правил об'єкту будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_2 розпочаті будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку без відповідного документа, що надає право на виконання будівельних робіт.

Таким чином, було встановлено здійснення відповідачем самовільно розпочатих будівельних робіт, що є порушенням вимоги п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466 «Про порядок виконання підготовчих та будівельних робіт», але з метою усунення допущених порушень посадовою особою не було видано припис.

Суд вкотре зазначає, що у матеріалах справи наявний акт інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту Держархбудінспекції у Харківській області Бачек І.А. в якому зазначено, що під час виїзду на місце 08.06.2016 року за адресою АДРЕСА_1, встановлено, що на території домоволодіння розпочаті самовільно будівельні роботи з будівництва об'єкта другої категорії без відповідного документа, що надає право на виконання будівельних робіт.

Крім цього в матеріалах справи наявний лист Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 05.01.2018 року №1020-69 де зазначено, що під час проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_2 на даний час проводяться будівельні роботи з будівництва 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями замість частини старого житлового будинку без відповідного документа, що надає право на виконання будівельних робіт, про що було складено акт перевірки та ОСОБА_2 надано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 22.12.2017 року № 428-Пр, а також притягнуто до відповідальності, про що винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, але доказів цьому суду не надано.

Посилання позивача на лист архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 05.01.2018 року №1020-69 та акт № 240-А від 08.06.2016р. перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, як докази по справі, суд критично ставиться до даних документів з огляду на наступне:

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику з прав людини як джерело права.

У пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», зазначив, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Акт №240-А від 08.06.2016р. перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил не відповідає критерію «поза розумними сумнівом», оскільки виявлені в акті порушення є набраними за допомогою комп'ютерної техніки, що переконливо свідчить про те, що вказаний заповнювався у будь-якому іншому місці ані ж за адресою перевірки АДРЕСА_1. Також даний акт складений без присутності власника об'єкту нерухомого майна щодо якого проводилась перевірка та без залучення будь-яких свідків, які б могли підтвердити правомірність викладений в акті доводів. Також вказаний акт не був ані вручений відповідачу по справі ані скерований на його адресу засобами поштового зв'язку.

Відповідно до пунктів 5, 17 Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України, у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

Суд зазначає, що у спорі про знесення самочинного будівництва, позивач, звертаючись з позовом про захист порушених прав власника, не пов'язаних з позбавленням володіння власністю або вказаних прав, які з достатньою вірогідністю будуть порушені в майбутньому внаслідок незаконного будівництва іншою особою (ст.ст.376, 386, 391 ЦК України) повинен довести, а суд встановити не тільки факт зведення відповідачем будівлі (споруди) з порушенням вимог закону, зокрема будівельних, санітарних, інших норм та правил, а й факт порушення внаслідок будівництва (реальної можливості порушення) прав, свобод чи інтересів самого позивача, що в сукупності є підставами для захисту його права, оскільки сам по собі факт незаконності будівництва не є достатньою підставою для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.

В свою чергу, за правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд вважає, що будь-яких доказів на підтвердження того, що діями відповідача, які виразились у виконані будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку до отримання права на виконання будівельних робіт, порушується право власності позивача чи законного володіння або є реальна небезпека порушення його права власності зі сторони відповідача, стороною позивача надано не було.

При цьому, посилання позивача щодо порушення відповідачем законодавства в сфері містобудівної діяльності, суд оцінює критично, оскільки позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між вказаними порушеннями та порушенням його прав.

Доводи представників позивача в ході розгляду справи, фактично зводяться до доведення незаконності порядку проведення реконструкції житлового будинку, однак належними та допустимими доказами не доведено, чи зазначені факти зведення відповідачем будівлі з порушенням вимог закону призвели до порушення прав, свобод чи інтересів самого позивача.

Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що виявлене перевіркою порушення - виконання будівельних робіт без відповідного документу, що надає право на виконання будівельних робіт також не стосується та не порушує прав власності та користування позивача, оскільки при здійсненні будівельних робіт були дотримані будівельні норми і правила, санітарно-гігієнічні норми та протипожежні норми, діючі на Україні.

Так, як вбачається з звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта - садибного (індивідуального) житлового будинку 1/2 частина, за адресою: АДРЕСА_1, квартира 1, складеного експертом ОСОБА_10 02.01.2018 року вбачається, що 1/2 частина житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1, квартира 1 відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації та можливість його безпечної експлуатації внаслідок виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції 1/2 частини вищезазначеного садибного (індивідуального) житлового будинку з метою збільшення її загальної площі та добудови мансардного поверху, що не суперечить будівельним нормам і правилам, санітарно-гігієнічним нормам та протипожежним нормам, діючим на Україні. Також визначена можливість, відповідно до будівельних норм і правил, санітарно-гігієнічних норм та протипожежних норм, діючих на Україні, для безпечної експлуатації 1/2 частини садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, квартира 2, внаслідок виконання робіт з реконструкції 1/2 частини житлового будинку (квартира № 1).

З наведеного, суд робить до висновку, що позивачем не доведений факт, що належний відповідачу житловий будинок, який є об'єктом самочинного будівництва порушують його права власності та користування, наявні у матеріалах справи документи спростовують твердження позивача, що реконструкція належної відповідачу частини житлового будинку порушує його права власності та користування своєю частиною житлового будинку.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у постанові № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) зазначив, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Отже позивач з урахуванням вимог ст. 77, 78 ЦПК України мав довести належними та допустимими доказами по справі порушення своїх прав з боку відповідача.

Відповідно до приписів п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №6 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» задоволення вимог щодо приведення об'єкту у первісний стан, шляхом знесення є крайньою мірою.

У позовній заяві позивач зазначає, що належний відповідачу об'єкт є об'єктом самочинного будівництва, але не довів порушення його права власності чи користування своєю часткою житлового будинку внаслідок неправомірних дій відповідача.

Стаття 41 Конституцій України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У даній справі позивач не оскаржує законність набуття ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1. Цивільний кодекс України не передбачає такого виду позбавлення права власності як знесення об'єкту, який належить на праві приватної власності іншій особі.

Таким чином норми ст. 376 ЦК України не можуть бути застосовані до спору, що розглядається по даній справі, спірний об'єкт згідно звіту від 02.01.2018 року відповідає будівельним вимогам та є можливість його безпечної експлуатації.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та підстави для його задоволення відсутні.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд приходить до висновку, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Договору купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частини житлового будинку від 10 березня 2008 року, посвідченого приватний нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О. ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Інша частина вказаного житлового будинку належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 17 вересня 1975 року, посвідченого нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Макаренко Я.Ф., який зареєстрований в Лозівському інвентарбюро 18 листопада 1975 року за реєстровим номером 2622 у реєстровій книзі №14-168.

Даний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0857 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належить на праві спільної сумісної власності позивачу згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого Лозівською міською радою Харківської області 01.12.2009 року та відповідачу згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Лозівською міською радою Харківської області 01.12.2009 року.

В 2009 році позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до Лозівської міської ради Харківської області з заявою про надання дозволу на проведення робіт з газифікації.

Згідно рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області за № 454 від 27.07.2010 року ОСОБА_2 був наданий дозвіл на газифікацію та зобов'язано розробити проектну документацію. З цього приводу він звернувся з заявою до ВАТ «Харківгаз», але йому було роз'яснено, що оскільки друга частина житлового будинку, власником якого є ОСОБА_1, газифікована, то для газифікації іншої частини житлового будинку необхідно надати письмовий дозвіл ОСОБА_1 на газифікацію частки житлового будинку від існуючого надземного газопроводу низького тиску, який пролягає через домоволодіння по АДРЕСА_1.

Позивач звернувся до ОСОБА_1 з даного приводу, але отримав необгрунтовану відмову, в зв'язку з чим не зміг газифікувати свою частину житлового будинку. Тому в зв'язку з неможливістю газифікувати свою частину житлового будинку, його будинок почав руйнуватися, а саме: почав осипатися фундамент, з'явилися тріщини в стінах будинку. Він неодноразово звертався до ОСОБА_1 з проханням надати дозвіл на газифікування належної йому частки житлового будинку та дозвіл на проведення реконструкції будинку, але завжди отримував необґрунтовану відмову відповідача.

В зв'язку з чим позивач 13 квітня 2012 року звернувся з заявою до Лозівського міського голови про надання дозволу на реконструкцію 1/2 частини житлового будинку, яка належить йому на праві приватної власності без згоди іншого співвласника. 21

Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області № П-276 від 17.05.2012 року позивачу було відмовлено у видачі необхідного дозволу та роз'яснено, що для прийняття даного рішення необхідно надати згоду співвласника земельної ділянки (житлового будинку) на забудову зазначеної земельної ділянки, засвідченої у встановленому законом порядку.

Як вказує позивач, він не має змоги надати згоду співвласника будинку ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки, оскільки його звернення з цього приводу відповідачем проігноровано. Так як він не має згоди співвласника, яка є обов'язковою, він не міг отримати дозвіл на проведення реконструкції, будівельний паспорт для проектування, реконструкції своєї частки житлового будинку, чим порушуються його право як власника нерухомого майна.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельної ділянки мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта, надання якого здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. .

Згідно п. 1.1 Порядку видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального будівництва № 107 від 05.07.2011 року, цей Порядок розроблений відповідно до статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і призначений для використання уповноваженими органами містобудування та архітектури та іншими суб'єктами містобудування при вирішенні питань забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок.

Відповідно до п. 1.2. даного Порядку будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Згідно п.п. 2.1 Порядку, видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять:

заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку;

засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію;

ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо);

проект будівництва (за наявності);

засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності.

Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_2, маючи намір здійснити прибудову та надбудову до своєї частини житлового будинку, не має змоги отримати згоду іншого співвласника будинку відповідача ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки так як відповідачем неодноразово ігноруються його звернення до нього з цього приводу, а Лозівською міською радою Харківської області відмовлено позивачу у видачі дозволу на проведення реконструкції саме з підстав відсутності згоди співвласника, що призводить до порушення прав позивача як власника нерухомого майна. При таких обставинах, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача та усунення йому перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку та будівництва гаражу неправомірною та визнання за ним права на подачу документів для отримання дозволу на проведення реконструкції без засвідченої в установленому порядку згоди співвласника земельної ділянки (житлового будинку) на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача, а у разі задоволення - на відповідача. Беручи до уваги той факт, що позивач ОСОБА_2 при подачі позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 551 гривень 20 копійок, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягує понесені ним витрати на відповідача по справі.

Керуючись ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 48, Закону України «Про власність», ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 321, 358, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 91, 152 Земельного кодексу України, Законом України «Про планування і забудову територій», Законом України «Про основи містобудування», Постановою № 6 Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про припинення дій, які порушують права та відновлення становища яке існувало до порушення, відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третіх осіб: Лозівської міської ради Харківської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме про визнання відмови співвласника домоволодіння у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку і будівництво гаражу неправомірною - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні та розпорядженні майном, а саме частиною житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, визнавши відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на реконструкцію житлового будинку та будівництва гаражу неправомірною.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач - відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Степанівка, Сахновщинського району, Харківської області, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 26.02.2002 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач - позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Лозова, Харківської області, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, паспорт НОМЕР_4, виданий Лозівським РВ ГУДМС України в Харківській області 29.04.2015 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Третя особа: Лозівська міська рада Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1.

Третя особа: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України, місцезнаходження м. Харків, вул. Космічна, б. 21-а.

Суддя Н.А. Смірнова