Постанова № 75838111, 06.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/528/11 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/1896/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4,

ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, ОСОБА_7,

його представника ОСОБА_8 - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_9, правонаступником якої є ОСОБА_7, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог Франківська районна адміністрація Львівської міської ради та Львівська міська рада, про визнання права власності на правах спільної сумісної власності на двоповерховий будинок АДРЕСА_1, що зазначений у проекті «НДІ проектреконструкції» Держбуду України, під літерою «Б - 2».

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_5 за участю третіх осіб без самостійних вимог - Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради, про визнання права власності на двоповерховий будинок АДРЕСА_1, що значиться на поверховому плані під літерою «Б - 2» - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному «НДІ проектреконструкції» Держбуду України, значиться під літерою «Б - 2».

Рішення в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_5 та ОСОБА_9,вважають, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в апеляційних скаргах зазначають, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2 в 1959 році під будівництво жилого будинку, який був прийнятий в експлуатацію в 1964 році. В подальшому ОСОБА_2 подарував частини будинку своїм сестрам, ОСОБА_11 (матір ОСОБА_5) та ОСОБА_12. З 1979 року будинок по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності трьом співввласникам: ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_2, відповідно і земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у їх спільному користуванні, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про сплату земельного податку. Наприкінці 90-х років, на території земельної ділянки, без належних дозвільних документів та згоди інших співвласників житлового будинку, ОСОБА_2 розпочав будівництво нового будинку. Питання самочинного будівництва було предметом розгляду міжвідомчої комісії Франківської районної адміністрації, яка рішенням від 24.04.2001 року зобов»язала припинити самовільне будівництво, виготовити необхідні дозвільні документи за умови погодження будівництва з іншими співвласниками. Однак, позивачі не виконали цих вимог та продовжили самовільне будівництво нового двохповерхового будинку із загорожею, захопивши більшу частину земельної ділянки площею 0,06 га. Також, апелянти не погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що спірний будинок реконструйований на місці літньої кухні та гаража за згодою сторін, оскільки гараж та літня кухня були збудовані самовільно, відповідачі не надавали згоди на це будівництво, про що зазначено в технічному паспорті, а спірний будинок є новозбудованою будівлею. В апеляційній скарзі зазначають, що в результаті проведеної будівельно - технічної експертизи, експерт не дав відповіді на інші, поставлені на вирішення експерта питання, зокрема, чи дотримані протипожежні та санітарні розриви між будинками сторін, чи дотримані норми забудови земельної ділянки та чи порушує самовільно збудований будинок норми світло проникнення у будинок відповідачів. Апелянти вважають, що суд першої інстанції не вправі був задовольняти позов за відсутності відмови органу місцевого самоврядування в узаконенні самочинного будівництва. З вищенаведених підстав апелянти просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_7, їх представників ОСОБА_13, ОСОБА_8 - ОСОБА_8 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2, ОСОБА_3, їх представника ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проведене позивачами будівництво (реконструкція) житлового будинку, позначеного літерою «Б-2», по вул. Молдавській, 27/3 у м. Львові відповідає будівельно - технічним нормам та правилам експлуатації будинку, санітарно - технічним та протипожежним нормам, нормам ДБН, не порушує права двох інших співвласників житлового будинку, і такий збудовано на земельній ділянці, яка надавалася під індивідуальне житлове будівництво.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частина 5 ст. 376 ЦК України передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ними право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, України може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Заперечуючи щодо позову та звертаючись з апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_9 посилалися на те, що позивачка ОСОБА_3 не є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 а також не є законним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок, частина цієї земельної ділянки під будівництво нового житлового будинку їй не надавалася, а відтак суд не вправі визнавати за нею право власності на самочинно збудований житловий будинок.

Даючи оцінку наданим сторонами доказів, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів мотивів, з яких вважав відсутніми факти, якими обґрунтовувались заперечення відповідачів на позов.

Так, з витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого 23.06.2005 року, вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності, а саме, ОСОБА_2 належить 3/10 частки, ОСОБА_14 - 3/10 частки, ОСОБА_11 належить 4/10 частки.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному «НДІ проектреконструкції» Держбуду України, значиться під літерою «Б - 2», суд першої інстанції залишив поза увагою наявність зареєстрованого за позивачем ОСОБА_2 та відповідачами, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, права спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та відсутність зареєстрованого права власності на частину цього житлового будинку за позивачкою ОСОБА_3

Позивачі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надали суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження належності частини цього житлового будинку ОСОБА_3, чи належності їй частини земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг про те, що визнання за ОСОБА_3 права власності на самочинно збудований житловий будинок за таких обставин є порушенням прав відповідачів, які є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 та законними користувачами земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок, а також самочинно збудований на цій же земельній ділянці житловий будинок.

Задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, суд першої інстанції не дослідив та не з»ясував правомірність будівництва нею житлового будинку на земельній ділянці, на якій розташований житловий будинок №27, що на праві спільної часткової власності належить трьом співвласникам в різних частках, і такий взагалі їй не належить.

Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачка ОСОБА_3, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження її права на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 для забудови.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не встановив підстав виникнення у ОСОБА_3 права користування чужою земельною ділянкою для забудови, не з»ясував, чи таке право їй належить.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у пунктах 3,4 постанови від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз»яснив, що право власності у порядку, передбаченому ч.3 ст. 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створене у зв»язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що проведена реконструкція та перепланування будинку під літерою «Б- 2» по вул. Молдавській,27 в м.Львові здійснена з дотриманням будівельно-технічних норм та правил експлуатації будинку та не порушує права інших власників, разом з тим, право власності на нерухоме майно, яке створене в результаті реконструкції, про що неодноразово зазначав суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, задовольняючи позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, не підлягає визнанню в судовому порядку з підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦК України.

При розгляді справ зазначеної категорії слід враховувати, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Необгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що самочинне будівництво житлового будинку, здійснене позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідає архітектурно - будівельним нормам і стандартам, санітарним, протипожежним нормам, оскільки висновок судової будівельно - технічної експертизи не містить такої інформації, а листи відповідних служб з приводу відповідності самочинно збудованого житлового будинку чи його реконструкції цим нормам, датовані ще 2007 роком, і не містять такої інформації на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.

З висновку експертизи технічного обстеження №3566. 16.46.10.04.20/3980 конструкцій самовільно збудованого житлового будинку по вул.. Молдавській, 27 (літ. - Б-2) у м.Львові, проведеної ДП «Західний експертно - технічний центр Держпраці», призначеної судом першої інстанції, вбачається, що самовільно збудований двоповерховий будинок, що в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 зазначений під літерою «Б-2» відповідає вимогам ДБН В 2.2-15-2005, знаходиться в задовільному стані і може в подальшому експлуатуватися.

В той же час у згаданому висновку зазначено, що питання чи витримані протипожежні і санітарні розриви між будинками, які в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 значаться під літерою "А-1" та під літерою "Б-2" (самовільно збудований) та чи можлива подальша їх експлуатація за існуючих розривів; чи порушує норми світло проникнення до будинку під літерою "А-1", самовільно збудований будинок під літерою "Б-2", які зазначені у технічному поспорті на індивідуальний житловий будинок №27 по вул. Молдавська у м. Львові, та чи можлива їхйого експлуатація за існуючого світло проникнення; чи порушує норми забудови присадибної (прибудинкової) земельної ділянки (території) самовільно збудований будинок № 27 по вул. Молдавська у м. Львові, який в індивідуальному паспорті будинку значиться під літерою "Б-2" та чи можлива його експлуатація за існуючих умов в подальшому, не в компетенції експертів ДП «Західний ЕТЦ», необхідно додатково залучити експертів з питань протипожежної безпеки, санітарних норм, інсоляції та територіальної забудови.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в подальшому питання про призначення експертизи для з»ясування питання відповідності житлового будинку АДРЕСА_1 позначеного літерою «Б-2», на відповідність протипожежним, санітарним нормам, дотримання інсоляції та норм територіальної забудови, судом першої інстанції не вирішувалося.

Разом з тим, за відсутності висновків спеціалістів про відповідність самочинного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 позначеного літерою «Б-2», протипожежним, санітарним нормам, дотримання інсоляції та норм територіальної забудови, суд першої інстанції узаконив таке будівництво.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, чітко не встановив та не визначився, чи позивачами було збудоване нове нерухоме майно, а саме, житловий будинок АДРЕСА_1, позначений літерою «Б-2», чи відбулася реконструкція вже збудованого нерухомого майна.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_3 права власності на самочинно збудований двохповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, що значиться на поверховому плані під літерою «Б - 2».

Суд першої інстанції, визнаючи за позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на самочинно збудований (реконструйований) житловий будинок, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження присвоєння самочинно збудованому позивачами житловому будинку номера АДРЕСА_1

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 3 цієї статті передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовними вимогами про визнання саме за ними права спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному «НДІ Проектреконструкція» Держбуду України, що значиться під літерою «Б - 2», визнання права власності лише за ОСОБА_2, з врахуванням положень ст. 13 ЦПК України, суперечитиме принципу диспозитивності, окільки ОСОБА_2 з позовними вимогами про визнання права особистої (приватної) власності на самочинно збудований (реконструйований) житловий будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному «НДІ Проектреконструкція» Держбуду України, що значиться під літерою «Б - 2», лише за ним, не звертався.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, та приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за ними права спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному «НДІ проектреконструкції» Держбуду України, значиться під літерою «Б - 2».

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з»ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням вищенаведеного, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року, слід скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_3 відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, , п.2 ч.1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_9, правонаступником якої є ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 10.08.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.