Вирок № 75831410, 13.08.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

ЄРДР №12017050770000469

Провадження № 1-кп/263/ 464/2018

Справа №263/3909/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13серпня 2018 року м.Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Соловйова О.Л., при секретарі Корольовій Н.А., Лопатнюк К.О., за участю прокурора Севальникова Д.В., потерпілої ОСОБА_1, захисника Черкаса В.М., обвинуваченого ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі кримінальне провадження №12017050770000469 від 12.02.2017 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Горлівка, Донецької області, громадянина України, без освіти, не працюючого, не одруженого, інваліда 2-ї групи, раніше судимого вироком Центрально-міського суду м.Горлівки від 21.12.2011 за ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 152, ч.2 ст. 121 КК України до 8 років 6 місяців позбавлення волі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованого як особа переселенець за адресою: АДРЕСА_1, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2017, приблизно о 00:05 год, ОСОБА_3, знаходячись на території подвір'я розташованого за будівлею фрешмаркету «Брусничка» по бульвару Шевченка, 89 в Центральному району м. Маріуполя, діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, переслідуючи мету відкритого викрадення чужого майна, шляхом ривку, відкрито заволодів майном яке належить потерпілій ОСОБА_1, а саме: жіночою сумкою, фіолетового кольору, вартістю 111,97 грн, в який знаходився гаманець, червоного кольору, вартістю 81,18 грн з грошовими коштами у сумі 214 грн та пластиковими картками на знижки у різних магазинах м.Маріуполя, які матеріальної цінності не представляють та одним комплектом ключів від квартири потерпілої, які матеріальної цінності не представляють. Після чого з місця вчинення злочину втік, чим спричинив потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 407,15 грн.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України не визнав, не оспорюючи фактичні обставини події встановленні досудовим слідством, заперечував наявність умислу на грабіж, мотивуючи свої дії бажанням провчити потерпілу за зневажливе ставлення до безхатьків. Так, ОСОБА_3 суду показав, що 12.02.2017, у вечірній час випадково зустрівши потерпілу, познайомились та йшли разом у напрямку фрешмаркету «Брусничка», розташованого по бульвару Шевченка, 89 в Центральному району м. Маріуполя. Наближуючись до вказаного магазину, потерпіла негативно висловилась у бік безхатьків, що здалось йому образливим. Вимагаючи вибачень, вирішив провчити потерпілу завдавши їй клопоту пов'язаного з відсутністю речей, які перебували у сумці. З цією метою, зірвав жіночу сумку яка перебувала у неї на плечі, та побіг у зворотному напрямку. Перетинаючи бул. Шевченко був затриманий працівниками поліції, які повернули речі потерпілій. Вважає, що злочину він не вчиняв, оскільки не мав корисливого мотиву, а збирався викинути зміст сумки по дорозі. Розуміє протиправність своїх дії, але вважає, що вчинив правильно відповідно до поведінці потерпілої, яка передувала вказаним подіям.

Відповідно до вимог ст.349 ч.3 КПК України суд, враховуючи думку учасників судового процесу, ухвалив визнати доцільним дослідження доказів у повному обсязі.

Дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази, суд дійшов наступного.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1, пояснила, що 12.02.2017, у вечірній час, йшла до дому через 17 ЖМР у бік фрешмаркету «Брусничка», розташованого по бульвару Шевченка 89 в Центральному району м. Маріуполя. Дорогою зустріла обвинуваченого ОСОБА_3, який тривалий час намагався зав'язати з нею розмову, а потім скориставшись безлюдною місцевістю, на подвір'ї вказаного магазину, вирвав в неї сумку фіолетового кольору, після чого побіг у зворотному напрямку. В сумці знаходився гаманець червоного кольору, грошові кошти у розмірі приблизно 200 грн, пластикові картки на знижки у різних магазинах м. Маріуполя, та один комплект ключів від квартири. Вона побігла за ним і коли вибігла на дорогу бул. Шевченко, то побачила, що патрульні поліції вже затримали обвинуваченого ОСОБА_3, а її речі були розкидані по дорозі. Позовних вимог не заявляє, оскільки викраденні речі були повернуті працівниками поліції. Вчинення будь-яких дій, які б мали спровокувати обвинуваченого на вчинення злочину, заперечує.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що перебуваючи у складі екіпажу поліції охорони, патрулював місцевість, поблизу фрешмаркету «Брусничка», по бульвару Шевченка, 89 у м. Маріуполі. Його увагу привернув підозрілий чоловік, який прискорюючись рухався з жіночою сумкою. Побачивши автомобіль поліції, який зупинився неподалік, підозрілий кинув сумку та почав тікати. Застосувавши переслідування, його було затримано. Майже одразу на місце події підійшла жінка, яка повідомила, що затриманий чоловік відкрито заволодів її сумкою. Речі потерпілої перебували на місці події до приїзду слідчо-оперативної групи.

Свідок ОСОБА_6, надав суду аналогічні покази, засвідчивши, що у складі патрулю поліції охорони неподалік фрешмаркету «Брусничка» розташованого по бульвару Шевченко, 89 у м.Маріуполі, приймав участь у затримані підозрілого чоловіка з жіночою сумкою. Привернувши до себе увагу, вказаний чоловік на пропозицію поліції запинитися, почав втікати та викидати все із викраденої жіночої сумки. Враховуючи очевидність вчинення ним злочину, його наздогнали та затримали. На місце затримання підійшла дівчина, яка пояснила, що вказаний чоловік вирвав в неї сумку та намагався втекти.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що перебуваючи на службі в поліції охорони в якості водія патрульного автомобіля, приймав участь у затриманні чоловіка, який заволодів жіночою сумкою, намагався втекти від переслідування поліції. Момент затримання не бачив, оскільки автомобілем намагався перекрити шляхи втечі для підозрілого. Але перебуваючи на місці затримання, в очікуванні слідчо-оперативної групи, з'ясувалось, що затриманий відкрито заволодів сумкою у дівчини, яка підійшла на місце події. Викрадені речі були розкидані по дорозі, але були всі в наявності.

Окрім показів потерпілої та свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами:

Протоколом огляду місця події від 12.02.2017, проведеного слідчим за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, під час якого останній вказав на місце вчинення злочину, яким є земельна ділянка біля подвір'я розташованого за будівлею фрешмаркету «Брусничка» по бульвару Шевченка, 89 в Центральному району м. Маріуполя. (арк.с.117) Зауваження захисту з приводу передчасного, визначення процесуального статусу осіб, залучених до участі у вказаній слідчій дії, в якості потерпілої та підозрюваного, відповідно, є слушним та таким, що знайшло своє підтвердження. Однак, на думку суду, наведене порушення процесуального порядку, не є таким, що виключає можливість визнання цього доказу недопустимим по справі, оскільки не обмежувало учасників слідчої дії у процесуальних правах по справі.

Протоколом пред'явлення особи для впізнання від 21.03.2017, за якими потерпіла ОСОБА_1, впізнала ОСОБА_3, як особу, що відкрито заволоділа її сумкою. (арк.с.134-137) Оскаржена стороною захисту доцільність проведення вказаної слідчої дії, з огляду на участь потерпілої в затриманні обвинуваченого та їх спільну участь у проведенні огляду місця події, на думку суду знецінює мету вказаної слідчої дії, але жодним чином не зменшує її доказове значення.

Висновком судової товарознавчої експертизи №1/20-95 від 23.02.2017 визначена імовірна ринкова вартість викрадених речей станом на 12.02.2017, а саме: ринкова вартість бувшої у використанні сумки жіночої з написом «Oriflame» могла становити 111, 97грн; а ринкова вартість бувшого у використанні гаманця жіночого могла становити 81,18грн. (арк.с.129-132) Незважаючи на імовірний характер вартісної оцінки викрадених речей, що в порушення п.4.14, 4.16 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» не відповідає ракурсу поставлених слідчим запитань, суд приймає її до уваги, оскільки визначена експертом орієнтовна вартість викраденого не оспорюється потерпілої, за переконанням суду не є завищеними та об'єктивно відповідає ціноутворенню на побутові речі, що були у використанні. Вказане рішення судом ухвалюється, з огляду на диспозицію інкримінованої ОСОБА_3 статті кримінального Закону, згідно до якої, відсутній мінімальний розмір завданої шкоди, тому за відсутності позивних вимог потерпілої сумніви в оцінці викраденого майна не мають вирішального значення, для визначення питання про наявність ознак кримінально караного діяння.

З огляду на викладене, дослідивши покази потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7, які є логічними та послідовними, при всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу та в їх сукупності з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах, доведена повністю, дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.2 ст.186 КК України кваліфіковані вірно, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

При цьому, суд, оцінюючи зазначені докази у цьому кримінальному провадженні на відповідність їх вимогам КПК, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України»), також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України»).

Суд не бере до уваги твердження обвинуваченого ОСОБА_3 щодо відсутності умислу на відкрите заволодіння майном потерпілої ОСОБА_1, сприймає це як захист обвинуваченого від пред'явленого обвинувачення та спосіб уникнення кримінальної відповідальності, оскільки спростовується фактичними обставинами правопорушення, з яких надходить, що ОСОБА_3 тривалий час рухаючись разом з потерпілою, підшукував безлюдне місце для здійснення злочину, користуючись розгалуженістю шляхів на конкретній місцевості, сподівався безперешкодно втекти, для чого вжив вичерпних заходів, в тому числі намагався втекти навіть від працівників поліції, які його затримали. Корисливий намір простежується у фактичних діях, оскільки останній не вимагає вибачень або переосмислення відношення потерпілої на зневажливе ставлення до безхатьків, а заволодіває майном, не висуваючи жодних умов для повернення. Направленість умислу всупереч позиції обвинуваченого, простежується з аналізу фактичних обставин злочину, оскільки за відсутності корисливого наміру, відсутня потреба утримувати при собі речі потерпілої та бігти від правоохоронців.

З огляду на встановлені під час судового розгляду фактичні обставини, з урахуванням показань потерпілої, обвинуваченого, та свідків, поведінки потерпілої, яка передувала вчиненню злочину та спрямованості дій обвинуваченого, який вчинив відкрите викрадення чужого майна, яке утримуючи при собі намагався втекти з місця події, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи сторони захисту про недоведеність корисливого наміру ОСОБА_3 у вчиненні грабежу, та вважає правильною та доведеною при судовому розгляді справи кваліфікацію дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ст.186 ч.2 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

У відповідності до вимог ст.50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших злочинів.

Згідно зі ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

При обранні міри покарання суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься, відповідно до вимог ст.12 КК України, до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який ніде не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, перебуває на обліку лікаря психіатра в консультативній групі нагляду з діагнозом легка розумова відсталість з порушенням поведінки, є Інвалідом 2 групи по психіатричному захворюванню.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №215 від 24.02.2017, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 виявляє легку розумову відсталість з поведінковими порушеннями. В період скоєння інкримінованого кримінального правопорушення не був здатний в повній мірі усвідомлювати свої дії і керувати ними (підпадає під дію ст.20 КК України). В момент скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 не знаходився в тимчасово хворобливому стані. В данний час ОСОБА_3 не може в повній мірі усвідомлювати свої дії і керувати ними. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатрічної допомоги в примусовому порядку.

Вимогами ч.1 ст.20 КК України передбачено, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За висновком наведеної судово-психіатричної експертизи, в період часу, що відповідає інкримінованому правопорушенню ОСОБА_3 не знаходився у тимчасово-хворобливому стані. На теперішній час, ОСОБА_3 не може у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне на підставі ст.20 КК України визнати ОСОБА_3 обмежено осудним і врахувати цю обставину при призначенні йому покарання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.

Згідно ч.1 ст. 94 КК України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Вимогами ч.2 ст. 94 КК України передбачено, що надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути застосовано судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно-небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Приписами ч.2 ст.504 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до п. 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов'язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов'язане, - на психіатричні заклади охорони здоров'я за місцем проживання засуджених.

Таким чином, з огляду на стан психічного здоров'я ОСОБА_3, керуючись ст.ст. 93, 94 КК України, суд вважає за можливе притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ст.186 ч.2 КК України, врахувавши його обмежену осудність при призначенні покарання, відносно обвинуваченого застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку медичною службою кримінально-виконавчої установи.

Разом з тим, суд приймає до уваги те, що обвинувачений раніше судимий, знову скоїв злочин, тому суд приходить до висновку про те, що він належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, що вказує на його негативну соціальну поведінку.

Враховуючи невизнання вини обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, у відповідності зі ст. 66 КК України, обставин, що пом'якшують покарання судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання, згідно зі ст. 67 КК України, судом за наслідками розгляду справи не встановлено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що для виправлення та попередження нових злочинів обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити покарання в межах санкцій пред'явленого обвинувачення у вигляді позбавлення волі.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Відповідно до ст. 100 та ст. 124 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів та розподіл судових витрат.

З метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, запобіжний захід необхідно залишити без змін у виді тримання під вартою.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст, 368-371, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст. 186 ч.2 КК України і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з відбуттям у кримінально-виконавчий установі закритого типу.

На підставі ст.ст. 93, 94 КК України застосувати відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбуття покарання медичною службою кримінально-виконавчої установи.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту його фактичного затримання тобто з 12.02.2017 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015) ОСОБА_3 у строк покарання за цим вироком зарахувати строк попереднього ув'язнення з 12.02.2017 по 20.06.2017 року включно, із розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 2 (два) дні позбавлення волі.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №2046-VIII від 18.05.2017) з 21.06.2017року ОСОБА_3 зарахувати в строк покарання строк попереднього ув'язнення, із розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи в розмірі 527 грн. 76 коп. на користь держави.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, - залишити без змін.

Речові докази: жіночу сумочку та гаманець, що передані на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_1 - залишити у розпорядженні власника.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суду міста Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Жовтневому районному суді м.Маріуполя.

Суддя О. Соловйов