Постанова № 75831052, 04.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10820/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення виявлених в ній недоліків.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_2, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки, що були зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Однак колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017р., далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини 1, 2 статті 107 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р. та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження у даній справі), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; 5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р. та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження в даній справі), до позовної заяви, крім іншого, додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Отже, сплата судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень ст. 106 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зауважив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Водночас, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

А у рішенні від 19.06.2001 року по справі «Креуз проти Польщі» (CASE OF KREUZ v. POLAND) - заява N 28249/95) Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини в цілому виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава - учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух. У зв'язку з наведеним залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом із тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення позовної заяви ОСОБА_2 слугував висновок суду першої інстанції про невідповідність її вимогам статті 106 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження в даній справі) в частині сплати судового збору у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» (у редакції, що діяла на час звернення позивача з даним позовом).

Позивачу було роз'яснено порядок усунення недоліків позовної заяви та запропоновано у п'ятиденний термін з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу з підстав пункту 1 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Відповідно до п.1 ст. 108 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження в даній справі), суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом додатково подавалося клопотання від 28.08.2017 про звільнення від сплати судового збору.

Порядок та розміри сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 88 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р. та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження в даній справі) було закріплено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Зазначена норма кореспондується зі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» в силу положень частин 1 та 2 якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже за змістом наведених норм, судам надано право, врахувавши майновий стан сторони, звільнити її від сплати судового збору, відстрочити або розстрочити його сплату. При цьому, КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р. та на момент вирішення судом першої інстанції питання про можливість відкриття провадження в даній справі) покладав на суд обов'язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Так в своєму клопотанні про звільнення від сплати судового збору позивач серед іншого вказала на скрутне матеріальне становище, оскільки середньомісячний розмір її пенсії складає 1 400 грн. 00 коп.

Проте, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не взяв до уваги вищенаведені доводи позивача, викладені в клопотанні від 28.08.2017 про звільнення від сплати судового збору та не надав цьому належної правової оцінки.

Крім того, обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач ОСОБА_2 серед іншого посилається на те, що не отримувала копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, а тому не знала та не могла знати про наявність зазначених в ній недоліків.

Дана обставина, на думку колегії суддів, має суттєве значення для розгляду вказаної справи, оскільки за відсутності доказів про направлення позивачу копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд був позбавлений можливості приймати оскаржуване рішення про повернення позовної заяви.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, оскільки адміністративним судом ухвалу про повернення позовної заяви постановлено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідно до пунктів 1 та 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.