Рішення № 75830705, 02.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 серпня 2018 року справа №826/2742/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С. та представників:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: не з'явились;

третьої особи: не з'явились

розглянувши у судовому засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2.)доВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, Відділ примусового виконання рішень)третя особаНаціональний банк України (далі по тексту - третя особа)провизнання протиправною та скасування постанови відповідача від 02 січня 2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 139 962,06 грн. по виконавчому провадженню ВП №34182677На підставі частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 серпня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним стягнення виконавчого збору, у зв'язку із наступним: рішенням Макарівського районного суду Київської області, яке перебувало на виконанні у Державній виконавчій службі, передбачався спосіб виконання, що виключав можливість виконання рішення суду боржником; обставини щодо неможливості добровільного виконання позивачем рішення суду вже були встановлені судом та є преюдиційним фактом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року адміністративну справу №826/2742/18 прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідач та третя особа відзиву на позов та письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

В судовому засіданні 02 серпня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача та третьої особи до суду не прибули.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Іванюти І.М. про стягнення виконавчого збору від 02 січня 2018 року ВП №34182677 при примусовому виконанні виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 01 червня 2012 року №2-1235/2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №15/4 від 05 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за №16, земельну ділянку, що розташована за адресою: с. Мар'янівна Макарівського району Київської області, та належить на праві власності згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2, шляхом продажу її на прилюдних торгах, вирішено стягнути із боржника - ОСОБА_2, виконавчий збір у розмірі 139 962,06 грн.

За визначенням частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з частинами другою та третьою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю правовою природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.

Як свідчать наявні у справі докази, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Кушнір Л.В. від 06 серпня 2012 року ВП №34182677 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Макарівського районного суду Київської області від 01 червня 2012 року №2-1235/2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №15/4 від 05 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за №16, земельну ділянку, що розташована за адресою: с. Мар'янівна Макарівського району Київської області, та належить на праві власності згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2, шляхом продажу її на прилюдних торгах, та надано боржнику строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Разом з тим, як видно зі змісту наявних у справі документів виконавчого провадження, виконавчий лист Макарівського районного суду Київської області від 01 червня 2012 року №2-1235/2011 видана, а виконавче провадження відкрито саме щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, що розташована за адресою: с. Мар'янівна Макарівського району Київської області, та належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу її на прилюдних торгах.

Відповідно до положень статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Зокрема, згідно зі статтею 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У статті 11 Закону України "Про іпотеку" міститься застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач не мав можливості виконати рішення суду в добровільному порядку, у строки, зазначені в постанові про відкриття виконавчого провадження, шляхом звернення самостійного продажу земельної ділянки на прилюдних торгах.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач не надав доказів, які б свідчили про здійснення державним виконавцем заходів з примусового виконання листа Макарівського районного суду Київської області від 01 червня 2012 року №2-1235/2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, і того, що боржник не вчинив необхідні дії щодо добровільного виконання рішення.

Суд також звертає увагу, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень вже приймалась постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 27 листопада 2013 року ВП №34182677; однак, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року у справі №826/26/14 за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень про визнання протиправною та скасування постанови, яка набрала законної сили, встановлено, що у позивача відсутня можливість провести добровільне виконання судового рішення та, що підстави для притягнення його до відповідальності за таке невиконання у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, у відповідача були відсутні; крім того вказаною постановою встановлено, що позивачем були вчинені дії, спрямовані на виконання рішення суду, а саме направлено листи до органу державної виконавчої служби з проханням роз'яснити порядок добровільного виконання судового рішення з огляду на закріплення у законодавстві процедури реалізації заставленого майна виключно в рамках виконавчого провадження та повідомленням про готовність вчиняти дії для виконання рішення суду у найкоротші терміни.

Отже, обставини неможливості добровільного виконання рішення боржником - ОСОБА_2, встановлені рішенням, яке набрало законної сили, та в силу приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Крім того, відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість розрахунку виконавчого збору саме на рівні 139 962,06 грн.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що сума виконавчого збору являє собою 10% від ціни майна третіх торгів 1 399 620,60 грн.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Проте, у справі відсутні докази, які б підтверджували фактичне стягнення, повернення суми у розмірі 1 399 620,60 грн. або докази, що стягувачу на виконавчим документом - Національному банку України, передано за виконавчим документом майно такою ж вартістю.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність постанови про стягнення виконавчого збору з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачену ним суду судового збору у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І. М. про стягнення виконавчого збору від 02 січня 2018 року ВП №34182677.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код 00015622).

Дата складення повного рішення суду - 10 серпня 2018 року.

Суддя В.А. Кузьменко