Рішення № 75830431, 07.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 серпня 2018 року № 826/12376/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.06.2017 року № 79195/2016-1305 про сплату податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб 18010900 за податковий період 2016 року в розмірі 225974,08 грн. та №79195-1305 про сплату податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб 18010900 за податковий період 2017 року в розмірі 239532,52 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено судове засідання на 30.11.2017 року.

У судове засідання з'явились представники сторін. Представником позивача подано заяву про зміну підстав адміністративного позову, в якій зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, оскільки податковий орган діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, використав повноваження не з тією метою, з якою ці повноваження йому надані.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначивши, що при винесенні оскаржуваних рішень Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений положеннями законодавства України.

В судовому засіданні суд за клопотанням сторін ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.04.2015 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_1, як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 10.12.2014 року №575/575 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором. Відповідно до пункту 2.1 названого договору, об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_2; розмір - 0,0895 га; цільове призначення - для будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів транспортної інфраструктури та створення озелененої інфраструктури загального користування; кадастровий номер - НОМЕР_2.

Згідно з пунктом 4.2 вказаного договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 4 відсотка від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 4.7 Договору зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Пунктом 4.8 договору також закріплено, що орендна плата нараховується органами доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки, який видає орендарю до 1 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку, що сплачується орендарем протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення - рішення.

29.06.2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення №79195/2016-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 225974,08 грн. та №79195-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 239532,52 грн.

Не погоджуючись з правомірністю названих податкових повідомлень - рішень, позивач зазначає, що грошове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік, визначено поза межами строку, закріпленого у пункті 286.5 статті 286 Податкового кодексу України. Крім того, розрахунок сум зобов'язань, визначених у оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях проведений помилково.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд враховує наступне.

Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), плата за землю належить до місцевих податків, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №161-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території. Згідно з підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу).

Відповідно до наведених положень Податкового кодексу України в договорі оренди земельної ділянки, укладеному 02.04.2015 року між позивачем та Київською міською радою, встановлено орендну плату у розмірі 4 відсотки від її нормативної грошової оцінки.

Щодо розрахунку грошового зобов'язання, визначеного в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.5 статті 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.

Втім, оскаржуване податкове повідомлення - рішення №79195/2016-1305 від 29 червня 2017 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб 18010900 за податковий період 2016 року, складене відповідачем та направлене позивачу після закріпленої у пункті 286.5 статті 286 ПК України дати.

Будь-яких заперечень та пояснень на обґрунтування правомірності визначення грошового зобов'язання з орендної плати за землю за 2016 року саме 29 червня 2017 року, відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що суб'єктом владних повноважень вчинено дію поза межами наданого йому права, тобто прийнято рішення не на підставі та не у межах повноважень, закріплених у Податковому кодексі України.

Здійснюючи перевірку проведеного податковим органом розрахунку податкового зобов'язання, зазначеного в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях, слід звернути увагу на таке.

Як зазначено в запереченнях відповідача при визначенні податкового зобов'язання із плати за землю з фізичних осіб використано інформацію бази даних ПК «Кадастр» та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.04.2017 року №84917538. Розрахунок орендної плати:

895,00*940,45*2,5*1,5*1,249*1,433*4%=225974,08 грн. (за 2016 рік);

895,00*940,45*2,5*1,5*1,249*1,433*1,06*4%=239532,52 грн. (за 2017 рік)

де,

895,00 кв.м. - площа земельної ділянки;

940,45 - базова вартість 1 кв.м. землі;

2,5 - коефіцієнт на функціональне використання земель;

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки за 2015 рік;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки за 2016 рік;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки за 2017 рік;

4% - ставка орендної плати.

Як зазначено в рішенні Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 14 вересня 2017 року №11990/Г/99-99-11-02-01-14, базова вартість 1 кв.м. землі у розмірі 940,45 грн. визначена згідно з рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» із змінами та доповненнями; коефіцієнт на функціональне використання земель - на підставі Порядку нормативної оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за №1647/29777; узагальнюючий локальний коефіцієнт - на підставі рішення від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва».

Натомість, додаток №2 до рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 «Нормативно грошова оцінка земель м. Києва», в якому вказувалась вартість 1 кв.м. території в залежності від коефіцієнту функціонального використання, втратив чинність згідно з рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яке набрало чинності з 01 липня 2015 року.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», у додатку №2 якого наведена «Грошова оцінка земель різного функціонального використання в розрізі економіко-планувальних зон, грн. за кв. м», вартість 1 кв.м. території у розмірі 940,45 грн. наведена у стовпчику з коефіцієнтом функціонального призначення 1.0 - «землі житлової забудови, транспорту, зв'язку».

Також названим рішенням Київської міської ради не визначено таке поняття як узагальнюючий локальний коефіцієнт. В додатку №3 до рішення закріплені локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко планувальної зони.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки:

1.05 - у зоні магістралей підвищеного містоформувального значення;

1.04 - у зоні пішохідної доступності швидкісного міського та зовнішнього пасажирського транспорту;

1.04 - у зоні пішохідної доступності до національних, зоологічних та дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи, курортів, парків, лісопарків, лісів, зелених зон, пляжів.

Сукупний коефіцієнт 1,14 ((1.05+1.04+1.04)/3).

Щодо правильності визначення відповідачем коефіцієнту на функціональне використання земель, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 розділу І Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за №1647/29777 з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №489) визначено процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.

Пунктом 3 розділу І Порядку №489 закріплено, що нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається згідно з формулою 1.

Визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів:

В х Нп

Цн =___ х Кф х Км,

Нк

де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях);

В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях);

Нп - норма прибутку (6 %);

Нк - норма капіталізації (3 %);

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки.

В пункті 5 розділу І Порядку №489 зазначено, що коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306 (додаток 1).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки земельна ділянка, передана позивачу на підставі договору оренди, відноситься до земель житлової та громадської забудови.

У додатку №1 до Порядку №489, для земель громадської забудови встановлено коефіцієнт 0,7.

Такий самий коефіцієнт зазначено і у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Будь-якого обґрунтування з приводу застосування під час розрахунку податкового зобов'язання з орендної плати за землю за 2016 та 2017 рік коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки у розмірі 2 (як зазначено в рішенні ДФС про результати розгляду скарги від 14 вересня 2017 року №11990/Г/99-99-11-02-01-14) та 2,5 (із застосуванням якого фактично проведено розрахунок) податковим органом під час розгляду справи судом не наведено.

Також податковим органом не надано будь-яких пояснень та доказів правильності визначення базової вартості 1 кв.м. земельної ділянки у розмірі 940,45 грн., у той час як з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданої позивачем вбачається, що середня (базова) вартість земель населеного пункту становить 686,46 грн. за 1 кв.м.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Такий порядок закріплений у статті 289 ПК України.

Пунктом 289.1 названої статті закріплено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з положеннями пункту 289.2 статті 289 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І : 100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до пункту 289.3 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

На реалізацію наведених положень Податкового кодексу України, 14 січня 2015 року Державним агентством земельних ресурсів України, 11 січня 2016 року та 12 січня 2017 року - Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру складено листи №6-28-0.22-215/2-15, №6-28-0.22-201/2-16 та №22-28-0.22-443/2-17, відповідно.

У вказаних листах названо коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель станом на 1 січня 2015 року, 1 січня 2016 року та 1 січня 2017 року, на які індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розраховані відповідно до пункту 289.2 статті Податкового кодексу України.

Отже, названими листами проінформовано власників земельних ділянок та землекористувачів про коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014, 2015 та 2016 роки.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у місті Києві від 16 березня 2016 року №6329/10/26-15-12-04-18 податкове зобов'язання по платі за землю на 2016 рік [...] визначається на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 10 липня 2015 року №7242, виданого ГУ Держгеокадастру у м. Києві з врахуванням коефіцієнта індексації 1,433.

Таким чином, для здійснення розрахунку податкового зобов'язання по платі за землю податковий орган зобов'язаний помножити суму, визначену в нормативній грошовій оцінці земельної ділянки на коефіцієнти індексації, визначені у роки, що ідуть за роком складення такої нормативної грошової оцінки.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того на який саме момент розраховано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка надана позивачу в оренду, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунку грошового зобов'язання з орендної плати із застосуванням коефіцієнтів індексації за 2015, 2016 та 2017 роки.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб, з огляду на те, що відсутні обґрунтовані докази правильності та своєчасності розрахунку названого грошового зобов'язання.

Посилання відповідача на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 02.11.2016 року у справі №826/13414/13-а суд до уваги не приймає, оскільки підстави визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, зазначені позивачем у позові та заяві про зміну підстав позову, є відмінним від тих, яким надано правову оцінку у названому судовому рішенні. Отже спірні правовідносини не є подібними чи аналогічними тим, що були предметом дослідження у справі №826/13414/13-а, що виключає застосування у них позиції Вищого адміністративного суду України, висловленої в ухвалі від 02.11.2016 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (03115, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 29.06.2017 року № 79195/2016-1305 та № 79195-1305.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір у розмірі 4 655,07 грн. на користь ОСОБА_1 (03115, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Суддя Н.Г. Вєкуа