Рішення № 75830324, 26.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 липня 2018 року № 826/11912/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю представників сторін:

представника позивача: Котвицького В.М.,

представника відповідача: Глобенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОММАШ»

до Київської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «КИЇВЗЕЛЕНБУД» та Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом'янського району міста Києва,

про визнання протиправним та скасування рішення №263/2485 від 25.04.2017,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРОММАШ» (далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №263/2485 від 25.04.2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що спірне рішення є протиправним, оскільки позивач означену у рішенні земельну ділянку декілька років намагається отримати у власність, оскільки за тією ж адресою знаходиться нежитлове приміщення, яке належить позивачу на праві власності.

Відтак вважає, що відповідач не мав підстав для прийняття рішення щодо надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,3665 га на вул.Смоленській, 17 у Соломянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:69:035:0004, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, що перебуває у власності позивача.

У судовому засідання представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Крім того, зазначав, що оскільки у попереднього власника об'єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці - ТОВ "Гарант Сервіс" не виникло право користування земельною ділянкою, у розумінні статті 125 Земельного кодексу України, тому посилання на статті 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, як на підставу набуття права на вказану земельну ділянку є помилковими.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 № 105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень відповідачем прийнято рішення від 25.04.2017 № 263/2485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Ковальському, 2 та на вул.Смоленській, 17 у Солом'янському районі м. Києва".

Згідно з пунктом 1 вказаного рішення земельній ділянці загальною площею 0,3665 га у пров. Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом'янському районі м. Києва (коди 8000000000:69:035:022 та частина 8000000000:69:035:004) вирішено надати статус скверу згідно з додатком до рішення.

Крім того, підпунктом 1.1 вирішено присвоїти скверу на земельній ділянці, зазначеній у пункті 1 цього рішення, назву "Імені Мирослава Мисли".

Відповідно до пункту 2 внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381 та продовжених на період до 2015 року рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 № 714/2783, та до 31.12.2017 рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 572/572, включивши до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця № 2), земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього рішення.

Згідно з пунктом 3.1 Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва зобов'язано здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача №263/2485 від 25.04.2017. вважаючи його таким, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини визначають Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105.

Пунктом 2.1 вказаних Правил передбачено, що озеленені території - це ділянки землі, на яких розміщена рослинність природного чи штучного походження (садово-паркові комплекси та об'єкти зеленого будівництва).

Озеленення населених місць - комплекс робіт зі створення і використання зелених насаджень у населених пунктах, або інакше, система зелених насаджень населених пунктів.

Рекреаційна зона - спеціально виділена генеральним планом і організована територія в місті і зеленій зоні, призначена для відпочинку населення.

Сквер - упорядкована й озеленена ділянка площею від 0,02 га до 2,0 га, яка є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначена для короткочасного відпочинку населення.

Згідно з пунктом 4 рішення Київської міської ради "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста" відповідно до функціонально-просторових характеристик озеленені території загального та обмеженого користування рекреаційного призначення типологічно визначаються таким чином: сквер - упорядкована озеленена територія рекреаційного призначення площею до 2,0 га.

Статтею 50 Земельного кодексу України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. При цьому до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших логічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Водночас, слід зазначити, що право користування земельною ділянкою комунальної власності виникає прийняття рішення відповідного органу місцевого самоврядування, укладення договору оренди і його державної реєстрації (частина перша, статті 116, частина друга статті 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; млі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; млі історико-культурного призначення; млі лісогосподарського призначення; млі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого значення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частиною першою статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідача від 25.04.2017 № 263/2485 земельна ділянка загальною площею 0,3665 га у пров. Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом'янському районі м. Києва перебувала у власності територіальної громади міста Києва.

Таким чином, Київська міська рада рішенням від 25.04.2017 № 263/2485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Ковальському, 2 та на сі. Смоленській, 17 у Солом'янському районі м. Києва" вперше визначила категорію земельної ділянки.

Відтак, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що право на земельну ділянку, на якій розташовано належний позивачу об'єкт нерухомості, перейшло до останнього на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Так, частина перша статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони зміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Судом встановлено, що у попереднього власника обєкту нерухомості - ТОВ "Гарант Сервіс" не виникло право користування земельною ділянкою по вул.Смолонській 17 у м.Києві у розумінні вимог статті 125 Земельного кодексу України, тому посилання позивача на зазначені норми є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 підпункту а) частини першої статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки - (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.

За змістом частин першої, четвертої статті 20 вказаного Закону організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Отже, приймаючи спірне рішення від 25.04.2017 № 263/2485 "Про надання скверу земельній ділянці у пров. Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом'янському районі м. Києва" Київська міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідач довів в рамках цієї справи правомірність свого рішення, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.

Суд відмічає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Подібна правова позиція щодо норм застосування Конституції України викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 квітня 2018 року (справа № 826/16924/14).

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Водночас, у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

Викладені висновки кореспондуються із нормами статей 3, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивної наявності порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки рішення "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров.Ковальському, 2 та на вул.Смоленській, 17, у Солом'янському районі м.Києва", не породжує, не змінює та не припиняє прав та обов'язків позивача, відтак заявлені позовні вимоги до відповідача, за викладених в позові підстав, про скасування рішення є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Окремо суд звертає увагу позивача, що він не обмежений в наданих йому чинним законодавством процесуальних правах звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у інший спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, а також за інших, визначених, на його думку, підстав позову, основаних на питаннях визначення права власності земельної ділянки.

У відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОММАШ» про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради №263/2485 від 25.04.2017 відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 08.08.18.

Суддя Є.В. Аблов