Рішення № 75828217, 10.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року м. Житомир справа № 810/872/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи "Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання провести нарахування та виплату грошової компенсації,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування у 2017 році та зобов'язати відповідача провести йому нарахування і виплату грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування у 2017 році у відповідності до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 10260 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є інвалідом 2 групи і має право на отримання забезпечення санаторно-курортним лікуванням або грошовою компенсацією замість путівки. Вказує, що звертався до відповідача з заявою на отримання передбаченого законом лікування. Вказане лікування позивачем не отримано, а тому він вважає такі дії відповідача неправомірними, та такими що порушують його право в частині санаторно-курортного оздоровлення.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 15.05.2018 залучено до участі в якості співвідповідача по адміністративній справі Державну установу "Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України".

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

З долучених матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи на підставі безтермінового посвідчення особи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, видане 17.01.2001 серія НОМЕР_2 (а.с.37).

Позивач 30.03.2017 звернувся до начальника медичного забезпечення Міністерства юстиції України з заявою на отримання санаторно-курортного лікування у червні-липні 2017 року (а.с.38).

Листом від 04.10.2017 в.о. начальника управління медичного забезпечення надав відповідь на звернення позивача. По змісту відповіді повідомляється, що позивач, як інваліду війни 2 групи планується виділити 1080 грн для придбання путівки на санаторно-курортне лікування до санаторію МВС "Шаян", Закарпатська область (а.с.39).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII) таким визначено правовий статус ветеранів війни, врегульовано забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст.13 Закону України № 3551-XII інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги, серед яких безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Інваліди війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування інваліда на обліку або за місцем його роботи.

За бажанням інвалідів замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію, зокрема інваліди війни I - II груп - у розмірі середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 р. N 785 затверджено Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян(далі - Порядок №785), яким встановлено Механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі - грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

Пунктом 2 Порядку №785 визначено, що грошова компенсація виплачується інвалідам війни та інвалідам, зазначеним у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань. Підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

Згідно з п.6 Порядку №785 грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що особа з інвалідністю набуває права на отримання грошової компенсації лише через два роки після звернення з відповідною заявою.

Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач звернувся із заявою на отримання путівки 30 березня 2017 року.

Таким чином, з у рахуванням того, що у 2017 році позивачу не надано путівку на санаторно-курортне лікування, він з березня 2019 року набуде права на отримання відповідної компенсації, якщо протягом цих двох років не одержить безоплатних санаторно-курортних путівок.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, висновками Верховного Суду в п.19 постанови від 17.04.2018 по справі №308/11674/16-а вказано, що право на отримання компенсації вартості санаторно-курортної путівки настає через два роки після звернення із заявою про виділення путівки за умови, якщо особа протягом цих двох років не одержувала безоплатних санаторно-курортних путівок.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, позивачем не доведено обставин, на підтвердження бездіяльності відповідачів щодо невиплати компенсації на невикористану відпустку, так як звернення позивача до суду за захистом його порушеного права є передчасним, оскільки позов подано до сплину дворічного строку, встановленого законодавством, для отримання компенсації.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 компенсації санаторно-курортного лікування, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, суд не розглядає питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, НОМЕР_1) відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.А. Панкеєва