Рішення № 75823662, 10.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2018

Справа № 910/7028/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий суддя Бондаренко Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7028/18

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Гутянський елеватор” (36014, м. Полтава, площа Павленківська, 24)

до Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1)

про стягнення 163 164,47 грн.

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гусятинский елеватор" (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду України (далі – відповідач) про стягнення 163164,47 грн заборгованості за надані послуги зберігання зерна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором складського зберігання зерна № 223/11 від 19.05.2011 за період з 01.06.2017 по 31.03.2018 внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 163 164, 60 грн, яка пред’явлена до стягнення.

11.06.2018 Господарським судом міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/7028/18 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін; запропоновано сторонам надати докази по справі та повідомлено, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, можуть бути подані до суду у строк до 11.07.2018. Про що було постановлено відповідну ухвалу.

02.07.2018 через відділ канцелярії господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про стягнення грошей (вих. № 40-07/285 від 27.06.2018), в якому відповідач повністю заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що в актах виконаних робіт до договору складського зберігання зерна від 19.05.2011 № 223/11, які надійшли на адресу Аграрного фонду разом із вимогою ТОВ «Гусятинський елеватор» про оплату послуг за договором складського зберігання вих. № 10-05/юр-1 від 10.05.2018, відсутні такі реквізити як дата і місце складання. У зв’язку з чим такі акти не можуть розглядатися як первинні документи.

09.07.2018 від позивача через відділ господарського суду надійшла відповідь на відзив у порядку ст. 166 ГПК України (вих. № 05-08/1юр від 05.07.2018), у якій позивач зазначив, що договір складського зберігання зерна від 19.05.2011 № 223/11 не продовжено, однак послуги із зберігання зерна позивачем надаються відповідачу по цей час, на умовах, коли максимальна норма відшкодування витрат на зберігання зерна, що є об’єктом державного цінового регулювання, відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики і продовольства України» від 30.05.2011 № 213 складає розмір 17, 50 грн за тонну за місяць з урахуванням ПДВ. І відповідний факт не заперечується відповідачем, заперечення останнього зводяться до неправильного оформлення актів виконаних робіт.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 19.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Гутянський елеватор” (надалі – зерновий склад/позивач) та Аграрним фондом (надалі – поклажодавець/відповідач) було укладено договір складського зберігання зерна № 223/11 (надалі – договір), згідно з п. 1.1 якого поклажодавець зобов’язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, (об’єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі – зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов’язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 3.1.1 договору зерновий склад зобов’язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежуваних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості – не більше 0, 5 %, смітній домішці – не більше 0, 2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Пунктом 3.1.5 договору покладено обов’язок на зерновий склад видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Відповідно до п. 3.1.6 договору зерновий склад зобов’язався зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Пунктом 3.3.2 договору сторони погодили, що поклажодавець зобов’язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки відшкодування витрат по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Розмір відшкодування витрат становить 17,50 грн, з ПДВ за тонну за 30 календарних днів. (п. 34.3. договору).

Відповідно до п. 4.4 договору поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об’єкту державного цінового в строк до.

Відповідно до п. 4.7 договору ціна договору становить 50 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 7.1 договору строк зберігання зерна – до пред’явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов’язався зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред’явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (пункт 7.3 договору).

Згідно з п. 8.1. договору (в редакції, викладеній в додатковому договорі до договору від 31.03.2015) договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2015, але у будь якому разі до повного виконання своїх зобов’язань у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме: складських квитанцій № 90 від 20.07.2011, № 655 від 02.12.2011 та № 6 від 30.08.2012, вбачається, що позивач прийняв від відповідача на відповідальне зберігання пшеницю, 3 класу групи А, 2010 року врожаю, вагою 436 кг, жито, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 231 933 кг та жито, 3 класу, врожаю 2012 року, вагою 700 000 кг відповідно.

Доказів із яких би вбачалося, що поклажодавець пред’являв зерновому складу вимогу про повернення зі зберігання пшениці, 3 класу групи А, 2010 року врожаю, вагою 436 кг, жита, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 231 933 кг та жита, 3 класу, врожаю 2012 року, вагою 700 000 кг матеріали справи не містять. Також відповідачем у відзиві не зазначалося про сплив строку зберігання зерна за договором, з огляду на пред’явлення ним вимоги позивачу про повернення зерна.

За доводами позивача, останній на виконання умов договору надав поклажодавцю акти виконаних робіт за період з червня 2017 року по березень 2018 року включно на загальну суму 163 164, 60 грн, однак поклажодавець свої договірні зобов’язання не виконує належним чином, не підписує та не повертає акти виконаних робіт, а самі послуги залишив неоплаченими.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу за договором послуг складського зберігання позивачем були додані до матеріалів позовної заяви копії Актів виконаних робіт до договору за період з 01.06.2017 по 31.03.2018 на загальну суму 163 164, 60 грн.

У відзиві відповідач зазначив, що за даними бухгалтерського обліку Аграрного фонду заборгованість у нього перед позивачем відсутня, скільки акти виконаних робіт позивача не були прийняті в якості первинних документів. При цьому, відповідачем не заперечені обставини зберігання позивачем зерна за договором в період з червня 2017 року по березень 2018 року включно.

В той же час, в листі вих. № 40-09/228 від 17.05.2018, адресованому позивачу на його вимогу вих. № 40-09/228 від 17.05.2018, відповідач зазначив, що Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Бюджетна організація має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику у сфері сільського господарства.

Пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005р. № 543 (із змінами і доповненнями) передбачено, що фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства. З 01.08.2016 діяльність Аграрного фонду в сфері закупівель товарів, робіт та послуг підпадає під дію Закону України “Про публічні закупівлі”, який передбачає обов’язкове проведення процедури публічних закупівель. Протягом 2017 року Аграрний фонд не мав можливості провести процедури закупівель за державні кошти у зв’язку з відсутністю затвердженого в установленому законодавством порядку паспорта бюджетної програми за КПКВК 2801250 «Витрати Аграрного фонду пов’язані з комплексом заходів із зберігання,перевезення,переробки та експортом об’єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду». Станом на 17 травня 2018 року Аграрний фонд не має затвердженого в установленому законодавством порядку паспорта бюджетної програми за КПКВК 2801250 «Витрати Аграрного фонду, пов’язані з комплексом заходів із зберігання,перевезення,переробки та експортом об’єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду» на 2018 рік, що унеможливлює проведення процедур закупівель за державні кошти.

Також у своєму листі вих. № 40-09/228 від 17.05.2018 відповідач зазначив, що у зв’язку з ситуацією, яка склалася, відшкодування витрат, пов’язаних з послугами із зберігання зерна, можуть бути погашені Аграрним фондом виключно за рішенням господарського суду.

Предметом позову у справі є матеріально – правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за зберігання зерна за договором в період з 01.06.2017 по 31.03.2018 в загальній сумі 163 164, 60 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно зі ст. 43 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Судом встановлено, що позивачем було прийнято на зберігання від Аграрного фонду за договором зерно - пшеницю, 3 класу групи А , 2010 року врожаю, вагою 436 кг, жито, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 231 933 кг та жито, 3 класу, врожаю 2012 року, вагою 700 000 кг, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями № 90 від 20.07.2011, № 655 від 02.12.2011 та №6 від 30.08.2012.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення (ч. 1 та 2 ст. 27 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”).

Як встановлено судом, в договорі сторонами було погоджено, що строк зберігання зерна – до пред’явлення вимоги поклажодавця, та що договір діє до 31.12.2015, але у будь – якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань у повному обсязі (п. 7.3., 8.1. договору).

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання зерна за договором в період з червня 2017 року по березень 2018 року включно позивачем були надані копії актів виконаних робіт до договору складського зберігання зерна за вказаний період, які з боку відповідача не підписані, з огляду на їх невідповідність, на думку останнього, вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач факт зберігання позивачем належного йому зерна за договором в період з червня 2017 року по березень 2018 року включно не заперечує, і матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося що відповідач пред’являв вимогу про повернення зерна. Відтак суд дійшов висновку, що позивач у вказаний період зберігав зерно відповідача, і відповідно має право на відшкодування своїх витрат по зберіганню.

Так, сторонами в договорі визначено, що розмір відшкодування витрат зберігання, за тонну на місяць складає 17,50 грн. з ПДВ (п. 4.3. договору).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В договорі сторонами було погоджено, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об’єкту державного цінового в строк до.

Отже, умовами договору фактично не визначений строк оплати послуг відповідачем, відповідно до правовідносин сторін що виникли за договором підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором листом (вих. № 10-05/юр-1 від 10.05.2018) що сплати суми боргу за договором в розмірі 163 164, 60 грн, який був отриманий відповідачем, про що свідчить відповідь останнього вих. № 40-09/228 від 17.05.2018, в якій відповідач фактично відмовився оплатити надані йому послуги.

При цьому, суд зазначає, що не підписання відповідачем актів виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки обов’язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає незалежно від факту підписання ним акту, а в зв’язку з фактом надання вказаних послуг позивачем після закінчення семиденного строку, визначеного частиною 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 193 ГК України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 163 164, 60 грн відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 163 164, 60 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг із зберігання зерна наданих в період з червня 2017 року по березень 2018 року включно, у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Гутянський елеватор” до Аграрного фонду про стягнення 163 164,47 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гутянський елеватор” (36014, м. Полтава, площа Павленківська, 24; ідентифікаційний код 31834605) 163 164 (сто шістдесят три тисячі сто шістдесят чотири) грн 60 коп. основного боргу та 2 447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн 47 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.08.2018.

Суддя Г.П. Бондаренко