Рішення № 75819879, 21.06.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/10327/13-ц

Провадження №: 2/755/2745/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Бурячек О. В.

учасники справи:

представник позивача - Кривохижа К. Г.;

відповідач (третя особа) ОСОБА_2 - не з?явилась;

представник відповідача (ОСОБА_3.) - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненою,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за Кредитним договором №ML-008/622/2006 у розмірі 70952,91 доларів США, що еквівалентно 567126,61 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1884265,05 грн., яка складається з: тілу кредиту у розмірі 355476,76 грон., відсотків - 316749,20 грн., пені - 67657,20 грн., а також відшкодувати за рахунок відповідачів судові витрати по сплаті судового збору, що є предметом позову.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2013 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 933 993 гривень 80 копійок.

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 06 червня 2017 року, заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2013 року, яке ухвалене в межах розгляду цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано.

09 листопада 2017 року, Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без розгляду. (а. с. 137-138)

На підставі постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 рпоку, апеляційну скаргу Товарисва з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до того ж суду. (а. с. 175-177)

26 квітня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняти зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим.

Об'єднано в одне провадження первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим. (а. с. 7-8 т. 2)

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Представник позивача за первісним позовом, представник відповідача за зустрічним позовом Кривохижа К. Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, пояснив, що 15.08.2006 року між АКБ „Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №ML-008/622/2006, відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 70952,91 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% за користування кредитом на строк з 15.08.2006 року по 15.08.2031 року. В забезпечення виконання зобов'язання відповідача ОСОБА_5 за вищезазначеним кредитним договором, 15.08.2006 року між АКБ „Раййфайзенбанк Україна" та відповідачем ОСОБА_3 укладено Договір поруки №SR- ML-008/622/2006, відповідно до умов яких поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність. 05.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір купівлі - продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «ОТП Банк» передає ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» замінює кредитора ПАТ «ОТП Банк» у зазначених зобов'язаннях. Внаслідок передачі від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав вимоги до боржників, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув права вимоги по Кредитному договору №ML-008/622/2006 від 15.08.2006 року. У зв'язку з недотриманням ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зазначених умов кредитного договору та договору поруки, станом на 25.03.2013 року загальна заборгованість відповідачів перед позивачем складає 70952,91 доларів США, що еквівалентно 567126,61 грн., що складається з залишку заборгованості за кредитом у розмірі 45898,56 доларів США, що еквівалентно 366867,19 грн. та суми несплачених відсотківі за користування кредитом, яка розрахована за період з 18.06.2008 року по 25.03.2013 року в сумі 25054,35 доларів США, що еквівалентно 200259,42 грн., та пені за прострочення виконання зобов?язання за період з 18.06.2008 року по 25.03.2013 рік в сумі 1884265,02 грн., яку представник просить стягнути на користь позивачав повному обсязі. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом просив відмовити в повному обсязі на підставі наданого суду відзиву на зустрічну позовну заяву доданого до матеріалів справи. (а. с. 13 т.2)

Представник Відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти первісного позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити в повному обсязі, та задовольнити зустрічний позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2, в судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Згідно п. 4 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність", банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитний договір є різновидом договору позики, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позики.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 15.08.2006 року між Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ „ОТП Банк", та ОСОБА_5 укладено Кредитний договір № ML-008/622/2006, згідно умов яких Банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти в сумі 49300,00 доларів США, терміном до 15.08.2031 року, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати в повернути банку зазначені кошти в порядку та на умовах, визначених договором. (а.с.7-11 т.1).

Відповідно до п. 1.5.1 вищезазначеного Договору, повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення Кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим Договором.

Згідно з п. 4.1. Кредитного Договору, за невиконання або неналежна виконання прийнятих на себе зобов?язань по цьому Договору Позичальник несе відповідальність у порядку і на умовах, визначених в цьому Договорі.

Відповідно до п. 4.1.1 Кредитного Договору, за порушення прийнятих на себе зобов?язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договром строки, позичальник зобов?язаний сплатити Банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних Боргових зобов?язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочення сум

В якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань за Кредитним договором №ML-008/622/2006 від 15.08.2006 року, укладеного між між Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ „ОТП Банк", та ОСОБА_5, укладено Договір поруки № SR-ML-008/622/2006 від 15.08.2006 року, відповідно до якого, Поручитель зобов?язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов?язань перед Кредитором за Кредитним Договором, в повному обсязі таких зобов?язань. Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання Боргових Зобов?язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно.

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб'єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що факторинг є фінансовою послугою).

Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття „продаж дебіторської заборгованості" та „продаж прав боргових вимог".

Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов'язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов'язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як убачається з матеріалів справи, 05.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ „ОТП Факторинг Україна" було укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених Договором Продавець продає Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов?язується сплатити на користь Продавця Винагороду. (а.с. 29-35)

Відповідно до Витягу з Додатку 1 до Договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором №ML-008/622/2006, укладеного 15.08.2006 року між ОСОБА_5 та

Відповідно до положень статей 1077, 1078 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.

Відповідно до ч.1 ст.1085 Цивільного кодексу України якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

За змістом заявлених вимог по первісному позову, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, як солідарних боржників заборгованість по кредитному договору в іноземній валюті, за умов кредитного договору №ML-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року, валютою кредитування є долар США.

Як роз?яснено в п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014р. у справі № 6-145цс14, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б могли підтвердити, про наявність у позивача генеральної та індивідуальної ліцензій НБУ, на здійснення операцій з валютними цінностями.

Виходячи з розрахунку заявлених позовних вимог за первісним позовом, станом на 25.03.2013 року у Позичальника виникла заборгованість за Кредитним договором №ML-008/622/2006 у розмірі 70952,91 доларів США, що еквівалентно 567126,61 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1884265,05 грн., яка складається з: тілу кредиту у розмірі 355476,76 грон., відсотків - 316749,20 грн., пені - 67657,20 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для їхніх вимог та заперечень.

Згідно п. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Дотримуючись вимог ст.. 12 Цивільного процесуального кодексу України, яка також покладає і на суд певні обов?язки зі створення для сторін змагального процесу та попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, судом з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи: роз?яснено особам, які беруть участь у справі, їх право надавати докази , які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості, який мав підтвердити рух коштів по рахунку, суму нарахованих відсотків та пені, в той же час відсутність даних доказів позбавляє суду можливості дійти до висновку щодо правомірності наведених розрахунків заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, які передбачені умовами договору.

Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, суд приходить до висновку, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» безпідставно пред'явлені вимоги до відповідача ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за Кредитним договором №ML-008/622/2006 у розмірі 70952,91 доларів США, що еквівалентно 567126,61 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1884265,05 грн., яка складається з: тілу кредиту у розмірі 355476,76 грон., відсотків - 316749,20 грн., пені - 67657,20 грн., оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити розмір заборгованості, який виник у Позичальника.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідно до змісту ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Порука за своєю сутністю - це фідуціарна угода, яка ґрунтується на довірі сторін. Ці довірчі стосунки майбутніх учасників правовідносин сприяють її укладенню і, власне, є передумовою встановлення правовідносин поруки.

Термін „порука", застосований законодавцем у статті 559 Цивільного кодексу України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений, або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з частиною 1 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно з частиною 2 статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Згідно п. 4.1, 4.2 Договору поруки №SR- ML-008/622/2006 від 15.08.2006 року, цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до повного виконання Боргових Зобовяязань за Кредитним Договром. Відповідальність Поручителя припиняється лише після виконання Боргових Зобов?язань в повному обсязі. Отже даними пунктами договору не встановлений ані строк дії цього договору, ані строк припинення поруки (в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-53цс15 від 17.09.2014р.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 Цивільного процесуального кодексу України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з даним позовом звернулось до суду 07 травня 2013 року (т.1 а.с.1), тому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання поруки припиненою підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави. ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, за встановлених обставин правомірним є вимоги за зустрічним позовомОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненою.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15, 525, 526, 530, 599, 610, 631,1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненою - задовольнити.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за Договром поруки №SR-ML-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», та ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я