Рішення № 75819483, 02.08.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/293/18

Справа №754/14653/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Макас Л.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідачки ОСОБА_4

представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про тлумачення змісту договору, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.06.2009 року між позивачкою ОСОБА_6 та відповідачкою був укладений Договір довічного утримання, відповідно до умов якого остання зобов?язувалася матеріально утримувати та забезпечувати позивачку, забезпечувати надання медичної допомоги. Позивачка, у свою чергу, передала у власність відповідачці належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. На даний час відповідачка умови укладеного договору не виконує, у зв'язку з чим позивач ОСОБА_1 почав надавати допомогу позивачці, купувати ліки, продукти, провів деякі ремонтні роботи у квартирі, придбав необхідні речі. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2015 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 договір довічного утримання розірваний, квартира була повернута у власність позивача. У подальшому 11.08.2015 року між позивачами був укладений Договір дарування квартири АДРЕСА_1, після чого вказана квартира перейшла у власність позивача ОСОБА_1 Але ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2015 року заочне рішення суду було скасовано, а ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.05.2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 залишені без розгляду. Враховуючи те, що відповідачка продовжує систематично не виконувати умови укладеного договору довічного утримання, позивачі звертаються до суду з даним позовом, в якому просять суд розірвати Договір довічного утримання від 11.06.2009 року, стягнути з відповідачки судові витрати.

16.03.2017 року до суду надійшли заперечення відповідачки на позов. Відповідно до викладеного відповідачка заперечує проти задоволення позову, зважаючи на те, що вона належним чином виконувала умови укладеного Договору довічного утримання, надавала матеріальну та іншу допомогу позивачці, придбавала необхідні ліки, продукти. Але з 2015 року позивач ОСОБА_1 почав перешкоджати їй виконати свої зобов'язання за Договором, звертаючись до суду із різними позовами, внаслідок чого вона на деякий час була позбавлена права власності на спірну квартиру. Відповідачка неодноразово намагалася потрапити до квартири ОСОБА_6, але їй чинилися у цьому перешкоди, внаслідок чого вона вимушена була неодноразово звертатися до поліції. Крім того, вона почала здійснювати переказ грошових коштів поштовими переказами, але позивачка їх не отримувала. На підставі викладеного відповідачка просить у задоволенні позову відмовити повністю.

28.04.2017 року до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивачі просять суд розтлумачити зміст Договору довічного утримання від 11.06.2009 року; розірвати Договір довічного утримання від 11.06.2009 року; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3; стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.09.2017 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.11.2017 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27.09.2017 року скасовано.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2017 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.01.2018 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.02.2018 року замінено позивачку ОСОБА_6 її правонаступником ОСОБА_1

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.02.2018 року задоволено клопотання представника відповідача і з П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори витребувано матеріали спадкової справи.

08.05.2018 року до суду надійшов Відзив на позов відповідачки, відповідно до якого вона просить у задоволенні позову відмовити з підстав його недоведеності.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

14.05.2018 року до суду надійшла відповідь на Відзив, відповідно до якого позивач вказує про невиконання умов Договору довічного утримання відповідачкою, у зв'язку з чим наполягає на задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка та її представники у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у Відзиві на позов.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідачки, її представників, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 11.06.2009 року між ОСОБА_6, з однієї сторони, та відповідачкою ОСОБА_3, з другої сторони, був укладений Договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С.

Відповідно до п. 1 вказаного Договору позивачка (відчужувач) зобов"язується передати, а відповідачка (набувач) зобов"язується прийняти у власність належну відчужувану квартиру АДРЕСА_1 на умовах, встановлених цим Договором.

У зв?язку із посвідченням Договору довічного утримання, 11.06.2009 року нотаріусом було накладено заборону на відчуження вказаної вище квартири до припинення та розірвання Договору довічного утримання.

Згідно із умовами договору ОСОБА_3 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_6, у тому числі забезпечувати харчуванням, необхідною допомогою, яке щомісячно може мати грошовий еквівалент та оцінений сторонами у розмірі 600, 00 грн.

Крім того, набувач зобов'язалася щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені. До оплачуваних комунальних послуг належать: плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гаряча та холодна вода) та електроенергія в обсязі до 150 кВт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов) та за послуги соціального пакету кабельного телебачення. Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо відчужувану для їх оплати останнім. У випадку отримання відповідних коштів відчужував несе відповідальність за сплату вказаних комунальних послуг у розмірі отриманих ним коштів.

Також набувач зобов'язується здійснити поховання відчужувача квартири після смерті відчужувача.

Як встановлено договором, грошове утримання повинно виплачуватись, починаючи з моменту укладення Договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця поштовим переказом з доставкою додому. Сума грошового утримання підлягає індексації у порядку, встановленому чинним законодавством. Непроведення індексації у випадку, якщо про це не було заявлено відчужувачем, не вважатиметься істотним порушенням умов договору.

Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 40000, 00 грн., які відчужував отримав повністю від набувача при підписанні цього договору.

Як передбачено договором, відчужував засвідчує, що визначене сторонами грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та достатнього життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2015 року Договір довічного утримання від 11.06.2009 року розірвано.

11.08.2015 року між ОСОБА_6 та позивачем ОСОБА_1 був укладений Договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого право власності на квартиру набув ОСОБА_1

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2015 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2015 року скасовано.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.05.2016 року позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання залишено без розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2016 року рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на вказану квартиру на ОСОБА_1 скасовано, витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

За заявою ОСОБА_1 06.12.2017 року у П'ятнадцятій Київській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_6

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд розірвати Договір довічного утримання від 11.06.2009 року, зважаючи на те, що протягом тривалого часу відповідачка умови Договору не виконує.

Так, при розгляді справи встановлено, що у період часу з 11.06.2009 року по січень 2016 року відповідачкою ОСОБА_3 повністю виконувалися зобов'язання за Договором довічного утримання від 11.06.2009 року.

Даний факт знайшов своє підтвердження у судовому засіданні і був доведений належними письмовими доказами.

Так, на виконання п. 9 Договору відповідачкою перед укладенням оспорюваного договору було сплачено ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 40000, 00 грн., що підтверджується розпискою ОСОБА_6 від 11.06.2009 року.

Крім того, відповідачка щомісячно, провідуючи ОСОБА_6, на виконання п. 7 Договору передавала останній грошові кошти у розмірі 600, 00 грн., що підтверджується письмовими розписками ОСОБА_6 за період з 2009 року по січень 2016 року; квитанціями про оплату комунальних послуг за весь період дії договору; фіскальними чеками про купівлю ОСОБА_6 продуктів харчування, медичних препаратів та інших побутових товарів за весь період дії договору довічного утримання з 11.06.2009 року по 13.12.2015 року.

Також на виконання умов Договору 05.12.2010 року, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_6, відповідачка найняла особу для постійного догляду за ОСОБА_6, що підтверджується відповідним договором від 05.12.2010 року.

Також факт належного виконання відповідачкою зобов'язань за договором від 11.06.2009 року підтверджується і показами свідків, допитаних у судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона знайома ОСОБА_3 понад 15 років. Вона часто допомагала останній у здійсненні догляду за ОСОБА_6, вони разом провідували ОСОБА_6, привозили їй воду, продукти харчування, необхідні ліки, їжу. Стосунки між вказаними особами були дуже гарними. У 2016 році вони разом приїхали до квартири ОСОБА_6, але двері їм ніхто не відчинив. Незважаючи на те, що у ОСОБА_3 були ключі від вхідної двері квартири, але попасти вони не змогли, так як замки були замінені. Весь період, коли вони відвідували ОСОБА_6 (з 2009 по 2015 роки) у квартирі абсолютно нічого не змінилося, стан квартири був такий самий, як і до підписання договору.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є сином відповідачки. Йому відомо, що батьки здійснювали догляд за ОСОБА_6, завжди возили їй продукти харчування, готували їжу, придбавали ліки. У 2016 році він разом з мамою їздив до квартири ОСОБА_6 Коли вони приїхали, то не змогли попасти до квартири. Ще декілька разів він їздив з мамою до квартири. Останній раз вони приїхали, двері їм не відчинили, їх ключ до замків не підходив, тоді мама викликала працівників поліції, аварійної служби, за допомогою яких вони змогли попасти до квартири. В квартирі знаходилась якась жінка,через деякий час приїхали ОСОБА_1 та його представник, вони забороняли матері спілкуватися з ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_10 у суді пояснив, що він є чоловіком відповідачки. Після укладення договору 11.06.2009 року вони здійснювали догляд за ОСОБА_6 Вони приблизно 2 рази на місяць відвідували ОСОБА_6, привозили їй ліки, продукти харчування, готову їжу, господарські речі, 1 раз на місяць вони передавали їй грошові кошти у розмірі 600, 00 грн. Наприкінці 2015 року вони дізналися про існування судового рішення про розірвання договору довічного утримання і з того часу вони вже не мали можливості виконувати зобов'язання за договором, так як їм чинилися перешкоди, телефон був відключений, двері квартири ніхто не відчиняв, їх ключ не підходив, замки замінені, грошові перекази ОСОБА_6 також не отримувала.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що відповідачкою ОСОБА_3 обов'язки за Договором довічного утримання від 11.06.2009 року виконувалися у повному обсязі до січня 2016 року, у подальшому їх виконання було припинено через обставини, що виникли не з вини відповідачки, а через дії, що вчинялися третіми особами.

Так, при розгляді справи встановлено, що неодноразово відповідачка ОСОБА_3 не мала можливості потрапити до квартири, що підтверджується як поясненнями відповідачки, так і показами свідків, а також письмовими доказами у справі, зокрема, листом Управління патрульної поліції у м. Києві від 17.08.2017 року про те, що 06.04.2017 року на спецлінію "102" звернулася ОСОБА_3 із повідомленням про те, що в її квартирі АДРЕСА_1 знаходяться невідомі особи, які змінили вхідні замки, у зв'язку з чим на місце події був направлений автопатруль, за результатами виїзду були складені відповідні матеріали та передані для подальшого провадження до Деснянського УП ГУНП в м. Києві.

Також слід зазначити, що суд розцінює, як перешкоди у здійсненні відповідачкою своїх зобов'язань за договором з боку ОСОБА_1, і неодноразове звернення позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із різними позовами до суду.

Так, за період з початку 2015 року по жовтень 2017 року позивачем було подано до суду більше 10 позовів до ОСОБА_3 щодо розірвання договору довічного утримання, визнання договору довічного утримання недійсним, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень та сайту Судова влада.

Крім того, починаючи з 2016 року, до квартири АДРЕСА_1 були заселені невідомі особи; замінені замки на вхідних дверях та відключений дзвінок, що призвело до того, що відповідачка не мала можливості попасти до квартири, а працівники "Укрпошти" не мали змоги вручити ОСОБА_6 грошові перекази; був відключений стаціонарний телефон; позивач ОСОБА_1 зареєструвався у спірній квартирі; при візитах відповідачки до квартири № 130 позивач влаштовував сварки та скандали, погрожував, не давав можливості поспілкуватися з ОСОБА_6

Дані факти знайшли своє підтвердження у судовому засіданні були доведені належними доказами.

Як встановлено при розгляді справи, при укладенні оспорюваного Договору від 11.06.2009 року сторонами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було досягнуто домовленості, що повністю відповідали потребам ОСОБА_6 та, як наслідок, були зазначені в умовах договору.

Крім того, 11.06.2009 року до укладення Договору довічного утримання ОСОБА_6 підписала "Паспорт до Договору довічного утримання", в якому власноручно поставила підписи про те, що погоджується з тим, що договір укладається на умовах ренти, а також про те, що він передбачає передачу права власності, залишаючи право користування квартирою до кінця життя ОСОБА_6

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає у власність другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов?язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За правилами ст. 749 ЦК України сторони, укладаючи договір довічного утримання, повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Так, пунктом 9 Договору передбачено, що одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 40000, 00 грн., які відчужувач отримав повністю від набувача при підписанні договору. Факт отримання одноразового грошового утримання підтверджується розпискою ОСОБА_6 від 11.06.2009 року.

Таким чином, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 договір від 11.06.2009 року повністю відповідав як вимогам діючого законодавства, так й інтересам ОСОБА_6

Що стосується доводів позивача про те, що саме він здійснював належний догляд за ОСОБА_6, то слід зазначити наступне.

На підтвердження своїх доводів позивачем були надані копія довідки Пенсійного фонду, копії рахунків за житлово-комунальні послуги, копії попередження Київенерго, копії рахунків ПАТ "Укртелеком", копію акту ЖЕК-306.

В акті ЖЕК-306 від 20.11.2014 року вказано про те, що квартира знаходиться в антисанітарійному стані, технічно потребує ремонту, в кімнатах дуже багато бруду, який не прибирається, меблі розбиті та паламані, пенсіонерка-інвалід, яка потребує повсякденного догляду, дуже погано ходить, ліва рука не працює багато років.

Але слід зазначити, що працівники ЖЕК-306, якими складався акт, не є працівниками органу соціального захисту населення та не увпоноважені на встановлення умов проживання, оскільки обстеження умов проживання осіб відноситься до повноважень інспектора районного відділу соціального захисту та складається за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.04.2004 року № 95. Крім того, відповідно до постанови КМУ від 22.06.1999 року № 1109 "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" санітарно-епідеміологічний нагляд не покладено на житлово-комунальні контори. Також до повноважень ЖЕКу не входить встановлення інвалідності, визначення групи інвалідності та стану здоров'я людини - мешканця багатоквартирного будинку, що знаходиться на обслуговуванні ЖЕКу-306. Такі повноваження, відповідно до наказу МОЗ України від 05.09.2011 року № 561 "Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності" мають фахівці медико-соціальних експертних комісій.

При цьому слід звернути уваги, що відповідно до п. 3 Договору дарування від 11.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_1, квартира АДРЕСА_1 не має недоліків, які є небезпечними, а всі комунікації у порядку.

Також під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_11 після отримання від ОСОБА_3 єдиноразової грошової оплати у розмірі 40000, 00 грн. при підписанні оспорюваного Договору, придбала квартиру, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.03.2017 року.

Як зазначає позивач у своїх позовних вимогах, ОСОБА_11 уклала оспорюваний договір довічного утримання у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, при цьому слід зазначити, що ОСОБА_6 є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що під час дії договору та свого життя ОСОБА_11 жодного разу не зверталася до відповідачки чи до інших осіб з приводу розірвання договору чи його зміни, а також не було від неї жодних вимог щодо додаткового утримання чи догляду, збільшення сум на утримання та інше.

Як було встановлено судом, утримання та допомога для ОСОБА_11 з боку відповідачки ОСОБА_3 протягом дії договору жодного разу не скорочувалася, а навпаки відповідачка надавала допомогу та утримання ОСОБА_11 у більшому обсязі, ніж передбачено умовами Договору довічного утримання, зокрема, приготування їжі, проведення деяких ремонтних робіт, привітання з днем народження тощо.

Що стосується посилання позивача на важкий стан здоров'я ОСОБА_11, то слід зазначити, що на момент укладення договору остання вже мала проблеми із здоров'ям, що підтверджується як письмовими доказами у справі, так і показами свідків у суді, але при цьому жодних доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_11 за період з момент укладення договору і до її смерті значно погіршився, надано суду не було.

Посилання позивача у своєму Відзиві на позов на те, що відповідачкою письмові докази сфабриковані, судом до уваги не приймаються, оскільки належних доказів на підтвердження своїх тверджень позивачем надано не було, а факт дотримання відповідачкою умов укладеного договору знайшов своє підтвердження у судовому засіданні.

Згідно із ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої сторони, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов?язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Відносини, які виникли при укладенні договору довічного утримання, направлені на підтримання належного рівня матеріального забезпечення і є правовою формою забезпечення непрацездатних громадян, що закріплюється умовами договору.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Предметом доказування у даному спорі є виконання чи невиконання умов договору зі сторони відповідачки з моменту укладання даного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для розірвання договору довічного отримання, відповідачкою умови оспорюваного Договору виконувались у повному обсязі.

Крім того, суд під час розгляду справи встановив, що ОСОБА_11 в односторонньому порядку на початку 2016 року почала відмовлятися від деяких умов договору довічного утримання, а в силу положень ст. 755 ЦК України одностороння відмова відчужувача від договору довічного утримання не є підставою для його розірвання, тому правових підстав для задоволення позову немає.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, з урахуванням встановлених по справі обставин, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації не має, а тому в їх задоволенні повинно бути відмовлено.

Що стосується позовних вимог про тлумачення про розтлумачення змісту договору, то слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Враховую те, що у своїх позовних вимогах ОСОБА_1 не конкретизував, в якій саме частині договір довічного утримання підлягаю тлумаченню, суд вважає дані позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, а тому в їх задоволенні повинно бути відмовлено.

Відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України судові витрати суд відносить на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 744-756 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про тлумачення змісту договору, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_3.

Відповідачка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_4

Головуючий: