Рішення № 75814693, 10.08.2018, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/2219/18

провадження №2/619/1102/18

ЗА О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2018 р. Дергачівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого-судді Калмикової Л.К.

за участю секретаря судового засідання- Кравченко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою до Казенного підприємства «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 квітня 2016 року, згідно наказу № 28 К від 01.04.2016 року він був звільнений за власним бажанням з посади чергового Харківської комплексної геологічної експедиції КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ».

На час звільнення у КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» існувала заборгованість по виплаті йому заробітної плати за період з липня 2014 року по 16 вересня 2016 року в сумі 56980 грн. 32 коп.

20 березня 2018 року він звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою до КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

29 травня 2018 року Дергачівським районним судом Харківської області (справа № 619/1014/18) його позов був задоволений частково, а саме з відповідача на його користь була стягнута заборгованість по заробітній платі. В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позовні вимоги залишені без розгляду, в зв'язку з відсутністю розрахунку суми заборгованості та роз’яснено, що він має право звернутись повторно з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні

Заробітна плата за останні два місяця роботи:

лютий 2016 року - 2798 грн. 40 коп.

березень 2016 року - 3447 грн. 78 коп.

Розмір середньоденної заробітної плати - 72 грн. 63 коп. (2798 грн. 40 коп.+3447 грн. 78 коп. - з/пл. за два останні місяці)/2/(21+22 - кількість робочих днів)).

Період затримки виплати - 986 робочих дні (з 01 липня 2014 року по 06 червня 2018 року).

Загальна сума - 71613 грн. 18 коп. (72 грн.63 коп.*986 днів).

Заробітну плату він не отримував протягом з 01 липня 2014 року и по теперішній час.

Саме через затримку по виплаті заробітної плати він змушений був звільнитися. У зв'язку зі значною затримкою заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, був змушений економити на харчах, одязі. Не мав змоги купити собі ліки, що призвело до значних душевних переживань. Завдана моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення мого законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів. Тому вважає, що незаконними діями керівництвом КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОПЯ» йому було нанесено моральну шкоду яку він оцінив у 60.000.00 грн.

На неоднократні звернення до керівництва відповідача про видачу довідки про заборгованість по заробітної платі відповіді він не отримав, тому додає до позовної заяви індивідуальні відомості про застраховану особу ПФУ про нарахування заробітної плати.

Просить стягнути з відповідача КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОПЯ» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 71613 грн. 18 коп. за період з 01 липня 2014 року по 06 червня 2018 року. , моральну шкоду 60 000.00 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, згідно заяви позов підтримує повністю, просить справу розглядати без його участі, без звукозапису судового процесу, що суд вважає за можливе.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. На адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом рекомендованим поштовим відправленням було направлено судову повістку про виклик, яка була вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що заборгованість по заробітній платі виникла через скорочення державою бюджетного фінансування підприємства на 80% з 2012 і до теперішнього часу.

Підприємство докладає всіх зусиль для подолання фінансової кризи, яка виникла у зв'язку із значним зменшенням фінансування геологорозвідувальних робіт за державним замовленням та невизначеністю щодо термінів його надходження, а також зменшення та нестабільністю надходження коштів за договірними роботами. У зв'язку із значним зменшенням обсягів робіт, погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів на підприємстві вже довгий час діє скорочений режим роботи. Майже всі кошти які приходять на розрахунковий рахунок підприємства одразу йдуть на виплату заборгованості перед працівниками підприємства в частині виплати заробітної плати, пенсійним фондам, податковим органам.

Позовні вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку судом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Підприємство не погоджується і з відшкодуванням моральної шкоди в розмірі 60 000 грн.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили причинний зв'язок між його моральними стражданнями та діями відповідача

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наступне.

01 квітня 2016 року згідно наказу № 28 К від 01.04.2016 року позивач звільнений за власним бажанням з посади чергового Харківської комплексної геологічної експедиції КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ».

На час звільнення у КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» існувала заборгованість по виплаті позивачу заробітної плати за період з липня 2014 року по 16 вересня 2016 року в сумі 56980 грн. 32 коп.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29.05.2018 позов ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Вирішено: стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 52978.63грн.

З рішення вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку позивач прохав залишити без розгляду.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. при визначені середньої заробітної плати слід керуватися Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., якою затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати.

Аналогічна позиція висловлена і в правовому висновку ВСУ по справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017р.

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2015р. по справі № 6-7цс-14 зазначено, що аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Згідно вимог абз. 3 розділу ІІ Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1996 року (далі - Порядок) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні

Заробітна плата за останні два місяця роботи:

лютий 2016 року - 2798 грн. 40 коп.

березень 2016 року - 3447 грн. 78 коп.

Розмір середньоденної заробітної плати - 72 грн. 63 коп. (2798 грн. 40 коп.+3447 грн. 78 коп. - з/пл. за два останні місяці)/2/(21+22 - кількість робочих днів)).

Період затримки виплати - 986 робочих дні (з 01 липня 2014 року по 06 червня 2018 року).

Загальна сума - 71613 грн. 18 коп. (72 грн.63 коп.х986 днів).

Заробітну плату позивач не отримував за період з 01 липня 2014 року по теперішній час.

Представником відповідача не було надано суду іншого розрахунку заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати, а також не надано жодного доказу, який би спростував розрахунок позивача.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5). При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995р. (з наступними доповненнями та змінами) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 2, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Судова колегія звертає увагу, що поняття «майно» яке міститься у статті 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції, є значно ширшим, ніж закріплено у ст. 41 Конституції України та чинному ЦК України. Так до майна в контексті Європейської Конвенції належать визначені законом права відповідно до яких, заявник має право вимагати «законного очікування» фактичного користування права. Зазначене положення висвітлено в рішеннях у справах «Онерїлдіз проти Туреччини» п. 128, та «Беєлер проти Італії» п. 119.

Отже, керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який позивач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї відносно нього, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення законних вимог позивача в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі визначеному позивачем.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то в цій частині суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності з вимогами ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд не знаходить підстав для відшкодування моральної шкроди.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 716.13 грн.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Казенного підприємства «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2014 по 06.06.2018 у розмірі 71613.18 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Казенного підприємства «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» на користь держави судовий збір у розмірі 716.13 грн.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІК НОМЕР_1,місце реєстрації: АДРЕСА_1

Казенне підприємство «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» місцезнаходження: вул. Чернишевського, буд. 11, м. Дніпро, Дніпропетровська область, ІК юридичної особи 01432150

Повний текст рішення виготовлено 10.08.2018.

Суддя Л. К. Калмикова