Рішення № 75814085, 09.08.2018, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/7163/17

Провадження № 2/591/792/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Кривцової Г.В.

секретаря судового засідання Кальченко М.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 591/7163/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Сумська районна державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири як обов’язкову частку у спадщині, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2018 року ОСОБА_4 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири як обов’язкову частку у спадщині та свої вимоги мотивує неступним.

06 жовтня 2015 року помер батько позивача – ОСОБА_5.

За життя батько позивача був власником ? частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на яку в тому числі відкрилася спадщина після його смерті.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є позивач та його рідний брат ОСОБА_6, які є громадянами РФ.

Позивач зазначає, що він у визначений законом шестимісячний строк звернувся до Сумської районної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і після того дізнався, що батько склав заповіт, відповідно до якого свідоцтво про право на спадщину на ? частину спірної квартири отримала ОСОБА_2. Позивач вважає, що цим порушено його право на обов’язкову частку у спадщині як непрацездатної особи.

Позивач вказує, що з 29 листопада 2012 року він є непрацездатною особою у зв’язку із виходом на пенсію, яка призначена йому в РФ. Вважає, що на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав –учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення Україна зобов’язана визнавати пенсійний статус громадян держав-учасниць Угоди, а тому вважає, що має право на обов’язкову частку у спадщині як непрацездатна особа.

Тому позивач вважає, що він як пенсіонер (непрацездатна особа) у відповідності до вимог ст. 1241 ЦК України має право на отримання обов’язкової частки у спадщині, яка складає 1/8 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на вимоги ст. 1241 ЦК України, ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» просить суд:

визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 травня 206 року, видане державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_2 на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2;

визнати за ОСОБА_4, громадянином РФ, право власності на 1/8 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 як на обов’язкову частку в спадщині в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер 06 жовтня 2015 року.

Представник позивача позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечувала. Надала письмовий відзив (а.с.55-57). Пояснила суду, що спірна квартира була придбана за їх спільні кошти з померлим, оскільки вони проживали однією сім’єю, без укладення шлюбу. Вказує, що реалізуючи волю померлого, викладену у заповіті, вона подала до Сумської районної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину на ? частину спірної квартири.

Вказує, що позивачу призначено пенсію безстроково з 29 листопада 2012 року, на пільгових умовах, тобто по досягненню ним віку п’ятдесяти років.

Відповідач вважає, що нотаріусом правомірно було відмовлено позивачу в видачі свідоцтва про право на обов’язкову долю у спадщині, оскільки до непрацездатних осіб закон відносить осіб, які досягли загального пенсійного віку – жінки 55 років, чоловіки – 60 років, тобто віку, який дає їм підстави для одержання пенсії за віком на загальних умовах, та інвалідів І,ІІ,ІІІ груп.

Вказує, що позивач не досяг загального пенсійного віку та замовчує, що йому призначена не загальна пенсія за віком, а дострокова пільгова пенсія за віком. Відповідач вважає, що позивач не має права на обов’язкову частку у спадщині.

Представник третьої особи завідувач Сумської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні та надала письмовий відзив (а.с.24-26).

Представник третьої особи вказала, що відповідач ОСОБА_2, яка є громадянкою РФ, після смерті громадянина РФ ОСОБА_5 звернулася із заявою до Сумської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. У своїй заяві ОСОБА_2 повідомила, що інших спадкоємців, у тому числі осіб, що мають право на обов’язкову частку – немає. На підставі вказаної заяви було відкрито спадкову справу, після померлого ОСОБА_5 Крім того, заявницею державному нотаріусу було надано заповіт, відповідно до якого ОСОБА_5 заповів належну йому ? частину спірної квартири ОСОБА_2

25 березня 2016 року на адресу Сумської районної держнотконтори від громадянина РФ Кононенка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, надійшла заява про прийняття спадщини, відомостей, що він є непрацездатною особою або інвалідом І,ІІ,ІІІ групи, він не надав. 01 квітня 2016 року аналогічна заява про прийняття спадщини надійшла від громадянина РФ Кононенка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який також не надав відомостей, що він є непрацездатною особою або інвалідом І,ІІ,ІІІ групи.

25 травня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, а саме: на ? частину кватири, що знаходиться в м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 211 А кв. 97.

Третя особа пояснила, що видаючи свідоцтво про право на спадщину, нотаріус керувалася положенням ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ч. 1 ст. 1241 ЦК України та абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».

Суд, вислухавши представників сторін, третю особу, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами ст. 1241 ЦК України.

Вимогами ч. 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Судом встановлено, що 06 жовтня 2015 року помер ОСОБА_5.

Після смерті якого відкрилася спадщина, до сукупності якої також входить ? частина квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири, укладеного 15 листопада 2010 року, громадянин РФ Кононенко ОСОБА_9 та громадянин РФ Король ОСОБА_10, які проживають однією сім’єю без укладення шлюбу, у рівних частинах кожний придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Із копії реєстраційного посвідчення, виданого КП «СМБТІ» 01 грудня 2010 року вбачається, що вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_5В – ? частка та ОСОБА_2 – ? частка на праві приватної спільної часткової власності (а.с.42).

11 січня 2011 року приватним нотаріусом посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_5 зробив розпорядження на випадок своєї смерті щодо належної йому на праві власності ? частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 та заповів вказану частину квартири - громадянці РФ Король ОСОБА_11 (а.с.29 зворот).

Із копії довідки, виданої Червоненською сільською радою Сумського району Сумської області вбачається, що на день смерті ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.30).

Із копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, вбачається, що 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Сумської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за місцем відкриття спадщини (а.с.27).

Як вбачається із копії вказаної спадкової справи, ОСОБА_6, батьком якого є померлий ОСОБА_5 (а.с.31 зворот), 25 березня 2016 року звернувся із заявою, підпис на якій засвідчено нотаріусом нотаріального округу міста Нягань Ханти-Мансійського автономного округа – Югри Тюменської області РФ (а.с.30 зворот).

У вказаній заяві ОСОБА_6 зазначає, що приймає все належне йому по закону майно після смерті батька, направивши копію паспорта та свідоцтва про народження.

Позивач ОСОБА_4 01 квітня 2016 року також звернувся до нотаріальних органів України із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Підпис у вказаній заяві засвідчено нотаріусом нотаріального округу міста Нягань Ханти-Мансійського автономного округа – Югри Тюменської області РФ (а.с 32). У заяві ОСОБА_4 зазначає, що приймає все належне йому по закону майно після смерті батька.

До вказаної заяви додано копію пенсійного посвідчення та копію паспорта (а.с.32 зворот, а.с.33).

Відповідач ОСОБА_2 25 травня 2018 року звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно (а.с.33 зворот).

Із наданих позивачем письмових доказів встановлено, що позивач ОСОБА_4 є громадянином РФ та зареєстрований відділом УФМС Росії по Ханти-Мансійському Автономному Округу-Югрі в м. Нягань (а.с.16)

Відповідно до наданої позивачем копії довідки, виданої ГУ УПФ РФ в м. Нягань Ханти-Мансійського автономного округу-Югри 18 серпня 2017 року №326416/17, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку в управлінні ПФ та йому встановлена страхова пенсія по старості у відповідності до п.2 ч. 1 ст. 30 Закону № 400-ФЗ, починаючи з 29.11.2012 року безстроково (а.с.15).

Спірні правовідносини врегульовані нормами спадкового права.

Так, заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов’язків, а також право на скасування заповіту тощо (частина перша статті 1235, статті 1236, 1237, 1240, 1254 Кодексу).

За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Кодексом визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині. Право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка) (абзац перший частини першої статті 1241 Кодексу).

Отже, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою, незалежно від змісту заповіту, особи, визначені в частині першій статті 1241 Кодексу, спадкують половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлений указаними положеннями Кодексу, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім’ї чи найближчих родичів спадкодавця.

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 надано офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України щодо прав повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язку частку у спадщині.

Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов’язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Так, згідно з частиною четвертою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966–ХIV (далі – Закон № 966), абзацом сімнадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058–IV з наступними змінами (далі – Закон № 1058) до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.

В абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» в редакції від 09.07.2003 року визначено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

У свою чергу, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, право на призначення пенсії мають особи, що досягли 60-ти річного віку при наявності страхового стажу не менше 15 років.

Судом встановлено, що сини померлого ОСОБА_5 – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент відкриття спадщини (06.10.2015 року) не досягли встановленого чинним законодавством України загального пенсійного віку 60-ти років.

Отже, у нотаріуса були відсутні підстави вважати вказаних осіб (синів померлого спадкодавця) непрацездатними повнолітніми дітьми, а доказів того, що вони є інвалідами І,ІІ,ІІІ групи - ні нотаріусу ні суду надано не було.

Суд не приймає до уваги аргументи позивача, що ОСОБА_4 починаючи з 29 листопада 2012 року є непрацездатною особою у зв’язку із виходом на пенсію, яка призначена йому відповідно до законодавства Російської Федерації і це дає йому право як непрацездатному сину спадкодавця на отримання половини частки від тої, яку б він міг мати як спадкоємець першої черги за законом.

У відповідності до вимог ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Діючим законодавством України передбачено, що особи які отримали пенсію на пільгових умовах, а не за віком, не відносяться до категорії «непрацездатних». Ця норма розповсюджується на громадян України та в силу ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» є обов’язковою для виконання щодо іноземних громадян.

Таким чином, у нотаріуса були відсутні правові підстави вважати позивача непрацездатним повнолітнім сином та розраховувати обов’язкову частку в майні спадкодавця щодо нього.

Із урахуванням викладеного, суд вважає, що право позивача не порушене, тому в задоволенні позову в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири як обов’язкову частку у спадщині, слід відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем, в зв’язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт громадянина РФ 67 07 780209, зареєстроване місце проживання: РФ, Ханти-Мансійський автономний округ Югра, м. Нягань, 2-й мікрорайонАДРЕСА_4) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт ІН016934, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6), третя особа: Сумська районна державна нотаріальна контора (місце знаходження: м. Суми, вул. Янки Купали, 1) про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири як обов’язкову частку у спадщині – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Повне рішення суду складено 09 серпня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зарічного районного суду м. Суми Г.В. Кривцова